Фото: Громадське радіо
У студії Громадського Радіо — ветеранка війни Марія Берлінська.
Андрій Куликов: Здається, знаєш про людину, уявляєш цю людину, а потім починаєш з’ясовувати докладніше, і виявляється, що багато чого не знав. Я думав, що Аміна Окуєва, трагічна загибель якої досі тримає нас у стані підвищеної знервованості, чеченка, а вона з Одеси, мама полька, при народженні її звали Наталія Нікіфорова. Наскільки ви бачите, де міф, а де правда?
Марія Берлінська: Важлива не стільки національність Аміни, походження, скільки важливі певні справи, які вона встигла зробити. Ще важливий ряд справ, які вона не встигла зробити. Проглядаючи її останні інтерв’ю, я помітила, що вона дуже часто останнім часом говорила про те, що вона не боїться смерті, вона розуміє, що це те, що відбувається з кожним. Вона боїться тільки не встигнути зробити того, що запланувала. Те, що вона з Одеси, не є чеченкою, очевидно, але Ічкерія була для неї другою Батьківщиною, яку вона усвідомлено вибрала.
Зараз, коли ми говоримо про те, що її вбили, про цей напад, передусім ми повинні говорити про те, на чому вона акцентувала увагу в своїх останніх інтерв’ю: про те, що війна триває на всій території України, війна — це не тільки Донбас, ми повинні бути готові до всього.
Андрій Куликов: Наскільки правда чи наскільки вигадка інше, що ми знаємо про неї? Наскільки канонізована буває людина?
Марія Берлінська: З власного досвіду я знаю, що дуже часто некоректні дані надходять в публічний простір тому, що їх некоректно подають журналісти та журналістки. Я вийшла у публічний простір три роки тому з тим, щоб привернути увагу до аеророзвідки та цих проблем. Журналісти подавали мою історія як історію людини, яка покинула Києво-Могилянську академію. Я нічого не покидала і успішно завершила магістратуру.
Останнім часом Аміна Окуєва була солдатом інформаційної війни, тому зараз настільки прикута увага до цього. Ми звикли до того, що втрати наших солдатів — це те, що відбувається на фронті. Дуже важливо розуміти, що війна триває всюди, що наші спецслужби не в стані нас захистити, не в стані захистити патріотів, не в стані захистити добровольців, тих, хто набрався сміливості вийти в публічний простір і критикувати, говорити факти, називати прізвища.
Любомир Ференс: Складається враження, що Аміна Окуєва є більше медійним персонажем. Дуже мало фотографій з фронту, дуже мало інформації про діяльність Аміни Окуєвої на самому фронті.
Марія Берлінська: А скільки ми маємо інформації про простих солдатів, які гинуть кожен день?
Любомир Ференс: Мало, але є певні медійні персонажі, яких вибирають?
Марія Берлінська: Звичайно, є. Так працюють ЗМІ. Країні потрібні люди, історії яких би надихали. Країні потрібні історії в принципі. Я знаю, що є люди, які зробили набагато більше, ніж я, але про їхні історії знають значно менше. Чому так відбувається? Тому що є історії, які більш цікаві журналістам. В моїй історії журналістам передусім було цікаво, що це Києво-Могилянська академія, що це дівчина, що це аеророзвідка.
Історія Аміни була цікава журналістам передусім тому, що це жінка, іслам, такий вибір, усвідомлений вибір іти доброволицею. Важливі люди, яких ми втрачаємо, і відомі, і невідомі. Смерть Аміни – це не більше, ніж смерть солдата під Авдіївкою чи під Мар’їнкою.
Андрій Куликов: Тепер поговоримо про те, що робила Аміна Окуєва, зокрема як речниця тих батальйонів, у яких вона служила. Є дані, що вона брала участь у бойових діях.
Марія Берлінська: Як на мене, інформаційна війна подекуди важливіша, ніж війна мінами, безпілотниками. Те, що ми маємо зараз на Донбасі, зокрема, є результатом програшу інформаційної війни, яку ми програємо досі. Те, що вона займалася інформаційною війною, дуже добре. Для цього потрібно мати певну сміливість. Публічність – це дуже велика відповідальність. Публічність в країні, де відбувається терор в так званих мирних містах, є особливою сміливістю. В будь-який момент можуть прийти і розстріляти, підірвати. Це усвідомлений вибір, розуміння того, що можуть постраждати і рідні, і близькі, і друзі. Як мені нещодавно говорили сепаратисти в центрі Києва, «когда Путин придет, мы вас всех будем вешать в ряд на Крещатике». Якщо десь баланс сил зміниться, то першими під удар попадуть ті люди, які вийшли в публічний простір.
Андрій Куликов: Наскільки в її історії приналежність до чеченців, які б’ються на боці України, відіграла роль?
Марія Берлінська: З одного боку, це була певна екзотика для українських реалій. Дуже часто українці не хочуть битися за свою державу, а тут чеченці чи грузини, які приїжджають і воюють з російськими окупантами. Це доволі суттєвий фактор. Разом з тим вплинула і її харизма, її свідомий вибір.
Андрій Куликов: На війні різне ставлення до жінок і чоловіків. Наскільки відомість Аміни пов’язана з тим, що вона жінка?
Марія Берлінська: Історії жінок більш затребувані в публічному просторі, позаяк їх менше. Для суспільства це досі виключення з правила. Той проект, яким я займаюсь, «Невидимий батальйон», з одного боку, показує, що реальна участь жінок невидима, тому що їм відводиться помічна функція. Реальна функція часто буває бойовою. Мотивовані жінки інколи варті цілих батальйонів. Приналежність до цього умовного «Невидимого батальйону» має значення. На Аміну не можна перекласти помічну функцію. Перший замах – і вона, відстрілявшись, зберегла життя Адама.
Вчора на «Цензорі» я написала блог «Коли прийдуть за нами». Важливо чітко зрозуміти, що війна іде всюди, нас ніхто окрім нас самих, не захистить. Терор починає певною мірою наростати, а наші спецслужби поступово перетворюються на приватні охоронні структури, які обслуговують інтереси політичних партій, політичних лідерів, олігархів, а не інтереси безпеки патріотів, добровольців.
Любомир Ференс: Вчора очільник СБУ вийшов на брифінг і сказав, що вони попередили 22 теракти. Ви скептично до цього ставитесь?
Марія Берлінська: Я ставлюся до цього дуже просто. Для мене є проста констатація фактів. На Аміну та Адама був здійснений замах кілька місяців тому, було зрозуміло, де рвоне. Була зрозуміла ціль. Не завжди можна спрогнозувати, але у випадку, коли вже видно, хто є мішенню, те, що вони були не захищені, є абсурдом.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.