«Громадське радіо»
Спілкуємося з мисткинею, кандидатом мистецтвознавства, доктором філософських наук Ольгою Петровою, яка нещодавно видала монографічний збірник статей про українських митців недавнього минулого. Ольга Петрова розповідає, що книга «Третє Око» має на меті показати й проаналізувати складну структуру сучасного художнього процесу в Україні. У книзі використані статті, написані у 2005-2015 роках.
Євген Павлюковський: Розкажіть, будь ласка, про вашу книгу. Про яке саме структурування в ній йдеться?
Ольга Петрова: Цю книгу видав Інститут проблем сучасного мистецтва. Кожного року в рамках його програми видається 7 наукових збірок. Ці збірки широко презентуються всім бібліотекам і установам, які цього потребують. Я поєдную в собі художника-практика, критика і теоретика мистецтва. В цьому інституті я знайшла своє місце. Книга видана за допомогою цього інституту. Минулого тижня відбулася презентація книги у Львові в палаці Потоцького.
Нове століття почалося в нашій країні дуже неспокійно. Але навіть в умовах війни мистецтво має розвиватися. Завдання мистецтвознавців — структурувати цей процес. Але робити це досить складно.
Наталя Соколенко: Для чого ви намагаєтеся це робити і чому книга називається “Мистецькі студії. “Третє око”?
Ольга Петрова: Вже давно існує теорія, згідно з якою, раціональне знання визнається лише частиною знання. А художник більше покладається на інтуїцію. Особливо, це стосується сучасних художників. Художник намагається знайти якісь константи, на які можна спертися.
Мистецтвознавець — це не прокурор. Він не робить жорсткої селекції. Сучасний мистецтвознавець осмислює художній процес паралельно з літературним, філософським та іншими процесами. Сучасне мистецтвознавство не є радянським, яке ставило клеймо і фарбувало все в чорне, біле або сіре. Сьогодні всі категорії виставляє лише ринок. Але тут все залежить не лише від якості мистецтва, а і від якості менеджменту.
Наталя Соколенко: Яке місце наше образотворче мистецтво посідає у світі, на аукціонах і в фаховій літературі?
Ольга Петрова: Тут ми теж стикаємося з проблемами ринку, який, часто, не має жодного відношення до якості твору. Дуже важко нашим меценатам вивозити вітчизняні роботи за кордон. Вони на свій страх і ризи вивозять окремі роботи на аукціон “Sotheby’s” і вони самі, часто, викупають ці роботи. Адже там є умова, згідно з якою, за невикуплену роботу сплачується досить великий штраф. Тому вони імітують купівлю.
Євген Павлюковський: Але це також роблять заради піару?
Ольга Петрова: Так, коли намагаються розкрутити художника. Але таким меценатам говорять, що поки ваше мистецтво не буде нікому потрібно у вас на Батьківщині, їм не почнуть цікавитися в світі. Розкручувати імена треба вдома і привчати заможних людей до того, щоб купувати роботи своїх художників.
Євген Павлюковський: Пані Ольго, я знаю, що окрім живопису і його викладу ви також переймаєтеся місцем українських митців в містах. Розкажіть, яка зараз ситуація з мистецькими майстернями, виселенням митців та ставленням до цих питань влади?
Ольга Петрова: Мені здається, КМДА веде з нами боротьбу не на життя, а на смерть.
Наталя Соколенко: Що ви маєте на увазі?
Ольга Петрова: Я маю на увазі цілком конкретні речі. Раніше ми платили за землю і за оренду приміщення, як фізичні особи. А зараз з нас беруть гроші, як з юридичних осіб, ніби ми якісь виробництва. Сьогодні в Україні взагалі немає художнього ринку. Навіть такі поважні художники, як Криволап, нічого не продають.
Євген Павлюковський: Ситуація погіршилася за останні два роки?
Ольга Петрова: Так. За час війни. Все пов’язано: війна, економіка, відсутність спонсорів, люди ховають свої капітали за кордоном. Але художник не може не малювати, це його формула існування в світі. Він загине, якщо не буде творити.
Наталя Соколенко: Хто саме перевів митців з категорії фізичних осіб в юридичні?
Ольга Петрова: Це вже сталося за мера Кличка.
Наталя Соколенко: А ви намагалися пояснити спортсмену- меру вартість мистецтва?
Ольга Петрова: Цим займається голова Спілки художників України. Він вже обійшов всі кабінети і зустрічався з усіма щаблями чиновництва. Він зустрічався навіть з Яценюком, але, як сам зазначив, побачив лише скляні відблиски в окулярах. Тобто, існує певний бар’єр.
Я можу сказати, що якщо минулого року я платила за майстерню 500 гривень, то в цьому році я заплатила 2 700 гривень. Я чую стогін і плач всіх київських художників. Нас просто знищують. Це є геноцид. Якщо художник прострочить виплату на 2 місяці, то його просто викидають з його майстерні.
Але я можу сказати про Париж. В Парижі, якщо ти член спілки художників, то з тебе взагалі не беруть гроші за оренду. Там міська рада просто роздає майстерні членам спілки художників. А наш міністр культури запропонував місяць тому ліквідувати взагалі Спілку художників, Спілку композиторів та Спілку письменників. Адже у всіх цих спілок є дуже ласі шматки землі і чудові будівлі. Тобто, збайдужіння до долі мистецтва й культури у нас тотальне.