Громадське радіо
Комунальне підприємство «Київблагоустрій» демонтувало на Андріївському узвозі у столиці 48 тимчасових споруд. Про це Громадському радіо повідомив заступник директора Департаменту міського благоустрою КМДА – начальник управління контролю за благоустроєм Тарас Панчій.
Він пояснив, що споруди знесли саме зараз через реконструкцію Андріївського узвозу — відновлення підпірної стіни. «Вони псували історичний вигляд історичної частини міста. У них була відсутня дозвільна документація на розміщення», — зазначав Панчій.
У ефірі Ранкової хвилі побувала києвознавиця Владислава Осьмак. Вона висловила щодо цього свої думки та загалом розповіла про Андріївський узвіз.
Андрій Куликов: Ставитись до знесення цих МАФів потрібно так, як і до знесення будь-яких інших, чи – як до місця, де поміж різноманітної підробної продукції все ж трапляються справжні твори мистецтва, українського ремесла. Мені перейматися цим як киянину чи радіти, що в місті стало просторіше?
Владислава Осьмак: Дуже правильно сформульоване запитання. Тільки я би трішки уточнила: для того, щоб розуміти – перейматися чи радіти, напевно, цю ситуацію треба розкласти на зовнішнє і внутрішнє.
Андріївський узвіз – частина буферної зони Національного заповідника «Софія Київська», який є об’єктом світової культурної спадщини ЮНЕСКО; сама Андріївська церква є пам’яткою архітектури національного значення; Андріївський узвіз має статус пам’ятки містобудування, крім того, є частиною заповідника «Стародавній Київ». Із точки зору цих статусів, які накладають певні обмеження на функціонування територій і на їхній зовнішній вигляд, напевно, це добре. Тим більше, що тепер від 25-ї школи в бік Андріївської церкви відкрився наскрізний вид – цей трикутник Бабиного торжка, один із важливих моментів топографії стародавнього Києва, став більш очевидним.
Але я би не поспішала однозначно радіти. Окрім зовнішнього, є дуже важливе внутрішнє, на якому, як правило, коментатори та коментаторки в соціальних мережах не дуже наголошують. А я за кожної нагоди кажу саме про те, що перш ніж ми будемо дбати про “красоту”, як це умовно називається, нам треба подбати про людей. Особливо, зважаючи на теперішню економічну ситуацію.
Вчора я помітила новину про це на фейсбук-сторінці однієї власниці ресторану на Андріївському узвозі, радісні вигуки в коментарях очільниці департаменту культури КМДА, але я би поставила їм запитання, яке ставлю всім і всюди: скажіть, будь ласка, де цим людям запропоноване інше місце?
Андрій Куликов: А повідомляють, що на Алеї художників.
Владислава Осьмак: Ні, це їм пропонували, але вони туди не пішли – як і багато інших, хто відмовився. І це теж проблема. Ця Алея художників – фактично штучно створений анклав для людей, які торгують живописом дуже різного штибу. Це нижче Андріївської церкви – апендикс, який веде до Володимирської гірки. В мене до цього проекту є дуже багато запитань.
Там немає тих елементарних умов, які би мали бути. Люди, які стояли і стоять на Андріївському узвозі, принаймні можуть зайти кудись в туалет, їм є куди викидати сміття – хоч в двох дворах, але якісь смітники є, вони є і на вулиці. Там також встановили, але куди і як воно буде вивозитися – на Володимирську гірку будуть заїжджати машини?
Крім того, сама Володимирська гірка як парк, який є пам’яткою природи, – це, напевно, єдине в центрі Києва місце, де дуже мало людей. І я вважаю, його в цій якості варто охороняти і зберігати.
Слухайте повну версію розмови з києвознавицею в доданому звуковому файлі.