«Громадське радіо»
21 листопада в Києві були скоєні погроми Сбербанку Росії та салону краси, який протестувальники вважали офісом Віктора Медведчука.
Микола Коханівський є гостем студії «Громадського радіо».
Тетяна Трощинська: Ви вже не командир добровольчого руху ОУН?
Микола Коханівський: Я — голова проводу добровольчого руху ОУН, командиром я призначив іншу людину.
Тетяна Трощинська: Коли ви призначили іншу людину?
Микола Коханівський: В серпні цього року був великий збір нашої організації добровольчого руху ОУН, я там попризначав людей, зокрема друга Івана я призначив на посаду командира батальйону.
Тетяна Трощинська: Ми запросили вас для того, щоб поговорити про події 21 листопада, які відбувалися в Києві. Їх називають погромами. Як називаєте їх ви для себе?
Микола Коханівський: Так, а чого там соромитися? Напевно, що правильно називати їх погромами.
Тетяна Трощинська: Вам пред’явили підозру?
Чого там соромитися? Це дійсно погроми
Микола Коханівський: Поки що ні.
Тетяна Трощинська: А пред’явили підозру 10 учасникам? Це інформація поліції.
Микола Коханівський: Можливо, але я про це вперше чую, відверто кажучи.
Любомир Ференс: Давайте послухаємо, як прокоментував ситуацію начальник поліції Києва Андрій Крищенко.
Коментар Андрія Крищенко.
Любомир Ференс: Пане Миколо, вас називають організатором цих погромів. Це правда?
Микола Коханівський: Так.
Тетяна Трощинська: Але Медведчука ви там так і не зустріли, я так розумію?
Микола Коханівський: Хотіли дуже.
Тетяна Трощинська: І ви справді сподівались, що він там буде?
Микола Коханівський: Ні.
Тетяна Трощинська: Там виявився салон. Ви перевірили інформацію, перед тим, як туди йти, чи ні?
Микола Коханівський: Я думаю, що і ви її, навіть, не перевірили.
Юнацтво завжди є присутнім в наших акціях.
Тетяна Трощинська: Очевидно, що в Медведчука є кілька офісів.
Микола Коханівський: Ні, «Український вибір» Медведчука виставив фото, і сказав, що саме там його офіс, тому був скоєний замах саме на Віктора Медведчука і на його «Український вибір». Якщо там був якийсь салон, то швидше за все, це був салон Віктора Медведчука, через що нам цей салон не дуже шкода.
Тетяна Трощинська: Ми не знаємо, чий це був салон, насправді. Я не знаю точно, і ви, очевидно, не знаєте.
Микола Коханівський: І ви, очевидно, не знаєте, чи був це салон, тому що Віктор Медведчук, напевно, краще знає, де в нього офіс.
Тетяна Трощинська: Очевидно. Добре, а то зараз виглядатиме так, що я ніби захищаю Віктора Медведчука, а ви захищаєте Україну від нього.
Микола Коханівський: Так воно і виглядає.
Любомир Ференс: Для чого потрібні такі акції? Який вони дають взагалі ефект?
Микола Коханівський: Ви думаєте, що краще було б написати гнівну резолюцію, занести до Адміністрації президента, і ефект був би вражаючим?
Тетяна Трощинська: Ні, ми хочемо запитати, який ефект зараз?
Микола Коханівський: Ми висунули вимоги до влади: звільнити всіх політв’язнів і вивезти Віктора Медведчука з Мінського процесу.
Тетяна Трощинська: Яких політв’язнів звільнити?
Микола Коханівський: По списку комітету визволення політв’язнів, зараз ув’язнено 48 людей, і під сотню людей, які переслідуються.
Тетяна Трощинська: Ви висунули ці вимоги під час погромів чи ви передали кудись?
Микола Коханівський: До того я це озвучив усно, передавали ми вже зараз безліч разів. Ви зараз закидаєте мені, чого ми не пишемо. Ми пишемо кожен раз.
Тетяна Трощинська: Ні, ми не закидаємо, ми запитуємо, що дає конкретний погром?
Микола Коханівський: Розголос. Я тут сиджу і зараз говорю про проблему політв’язнів. Це він і дає, а більше ми зробити не можемо. Я тут сиджу і говорю, що Віктор Медведчук — це ворог української нації, в деякій мірі ворог № 1, а він розписується за всю українську націю в Мінському процесі.
Я – публічна особа, і зараз влада боїться революції. Звичайно, мене можна посадити, та чи не спричинить це чергові погроми та масові акції непокори?
Тетяна Трощинська: Не думаю, що він розписується за всю українську націю, його повноваження, наскільки на відомо, не поширюється на стільки. Підпису ж його не стоїть під Мінськими документами.
Микола Коханівський: Але він публічна особа.
Тетяна Трощинська: Але підпису його не стоїть, вам відомо про це.
Микола Коханівський: Він мусить сидіти за гратами, а не представляти щось десь. Рівно як і Кучма. Це виклик всьому народу, що такі покидьки зараз не за гратами, вони так само грабують Україну, і вони її ще там десь представляють. Це неподобство треба припиняти. Як і політичні переслідування націоналістів та громадських активістів.
Тетяна Трощинська: Чи правда, що 17-річні підлітки брали участь у погромах?
Микола Коханівський: Не знаю, щодо вікового стану.
Тетяна Трощинська: Ви ж йшли з людьми, ви ж мали розуміти, скільки їм років? Їм було 17-18, це правда чи ні?
Микола Коханівський: Юнацтво завжди є присутнім в наших акціях.
Тетяна Трощинська: Це підлітки. І це могла бути кримінальна відповідальність. Це ваша відповідальність як їхнього командира?
Микола Коханівський: Так, це моя відповідальність як їхнього командира.
Тетяна Трощинська: Чи це ваш спосіб уникнути покарання, бо вони підлітки?
Микола Коханівський: Ви такі дурниці говорите. Там громлять зазвичай дорослі дядьки по 50 років, так само юнаки громлять, так само жіночки, яким від 40 до 50 років. Тому що в державі є велике незадоволення тими справами, які відбуваються. Тому що такі люди, як Кучма і Медведчук, які ще в 2004 році мали б сісти за грати, ще якось десь в цій державі керують. Як вирубав ліс Медведчук в Карпатах, якщо ви не знали, так він і далі продовжує це робити. Тому це наш процес, він абсолютно виправданий.
Звичайно, ми виглядаємо погромщиками, ледь не з рогами. Але як нам інакше достукатися, щоб нас почули? Ви намагались в цій країні щось зробити, щоб тебе почули?
Тетяна Трощинська: Ми намагаємось хоча б словами, є різні уявлення про право.
Микола Коханівський: Я словами — вже втомився. Якщо ми в суді не вчинимо погром, ми ніколи не заберемо людину, несправедливо засуджену. Така дійсність.
Тетяна Трощинська: Які дали результат ваші попередні подібні дії?
Микола Коханівський: Декілька разів Сбербанк Росії публічно оголошував, що він закриває свою діяльність.
Ми виглядаємо погромщиками, ледь не з рогами. Але як нам інакше достукатися, щоб нас почули?
Тетяна Трощинська: Але ж не закрив.
Микола Коханівський: Звісно, він брехав, діяльність не закрив, але вода камінь точить. Ще пару банків розлетиться — він, можливо, не закриє, так Гонтерева схаменеться. Звідкілясь то воно і буде.
Коли ми роками ходили на суду по Януковичу, ні звідки не було перспектив, що люди вийдуть на свободу. А потім сталась революція, і 43 людини вийшли на свободу.
Тетяна Трощинська: Погром для вас — це гідність чи свобода?
Микола Коханівський: Погром — це і гідність і свобода. Гідність в тому, що ми, нарешті хоч якось доводимо, що ми нація, зважайте на нас, на наші вимоги, не чиніть несправедливості такої. А свобода в тому, — да скільки ж можна? Скільки можна все це терпіти, як якась худоба, якій надягають ярмо, а вона все тягне і тягне. Тому, якщо нас не чують, інколи треба бити шибки.
Любомир Ференс: Минулого року ви були під домашнім арештом. Кримінальне провадження проти вас закінчилось?
Микола Коханівський: Ні, триває.
Любомир Ференс: Не можуть знайти доказів?
Микола Коханівський: Я нічого і не заперечую.
Якщо ми в суді не вчинимо погром, ми ніколи не заберемо людину, несправедливо засуджену
Любомир Ференс: Ви відкрито заявляєте у нас в ефірі, що це ви організовуєте ці погроми. Ви є недоторканим для цієї влади? Якщо так, то чому?
Микола Коханівський: Думаю, що доторканий. Але є ще ситуація в країні. По-перше, я думаю, що сам Господь мені допомагає, адже я вижив на Майдані після п’яти поранень, з них чотири — вогнепальних. Так само на війні, і так само тут. Тому що я не роблю нічого злого для мого народу. Я ворог тих, хто знищує мій народ. А таким людям багато що сприяє. Ви думаєте, що в міліції не розуміють, що відбувається? Що я чиню злочини? Але чомусь вона мене не саджає.
Тетяна Трощинська: Чому? Чи є у вас домовленості з поліцією?
Микола Коханівський: Хочете про домовленості? Я подаю повідомлення про заходи. Там вказую, що ми будемо робити те то і те то. Інколи вказуємо, що будемо робити щось незаконне, скажемо, проносити шини, чого поліція вкрай не любить. Хоча, це не порушення закону. Мене викликають, як і кожного громадського діяча, і проводять профілактичну бесіду: тут ви будете щось робити, а тут ми вас будемо бити, і ви цього робити не будете.
І буває, що я погоджуюсь. А буває, що — ні. Так відбуваються домовленості. Потім починається акція, і буває так, що всі домовленості скасовуються. Інколи їх скасовує поліція і починає нас «кріпити» незрозуміло, за що. Інколи їх скасовуємо ми, тому що ми запланували пронести шини і запалити їх.
Тетяна Трощинська: Навіщо?
Микола Коханівський: А навіщо ми їх палили за часів Януковича?
Ще пару банків розлетиться – Сбербанк Росії, можливо, не закриється, так Гонтерева схаменеться.
Тетяна Трощинська: Тому що був Янукович.
Микола Коханівський: А зараз Порошено, чим кращий, доведіть?
Любомир Ференс: Майдан також проходив за домовленістю — тут палимо шини, а там не палимо?
Микола Коханівський: А ви хіба цього не знаєте? Поки сцена керувала, так і було. А коли народ сказав, що йому плювати на сцену, на Януковича і на цю сатанинську зграю, і він буде воювати, палити шини і кидати коктейлі.
Тетяна Трощинська: Особисто для вас не змінилось нічого за три роки?
Микола Коханівський: Я би не сказав, що щось змінилося. Так само переслідують за громадську діяльність, так само страждає мій народ.
Любомир Ференс: Як вас переслідують? Ви ж зараз у нас у студії? Погроми були 20 лютого, і ви їх продовжуєте робити. Хто вас переслідує? Ви вільно пересуваєтесь, їздите на схід, вас хтось зупиняє?
Микола Коханівський: Проти мене порушена кримінальна справа. Зараз порушать ще одну.
Тетяна Трощинська: За часів Януковича ви щось громили?
Микола Коханівський: Громили суди, зривали засідання.
Тетяна Трощинська: Вас теж не чіпали?
Микола Коханівський: Порушували кримінальну справу, відсидів півмісяця за те, що набив пику помічнику Табачника, і за пам’ятник Леніну.
Любомир Ференс: Ви самі розумієте, кримінальна справа сьогодні є, завтра її немає. Головне, правильно домовитися з людьми.
Микола Коханівський: Ви хочете натякнути, що Коханівський прийшов у міліцію і сказав: «Дозвольте мені робити те, що я захочу, а я за це вам продамся»?
Любомир Ференс: Виходить так, бо ви сказали, що були домовленості з міліцією.
Тетяна Трощинська: Чи просто професійна революційна діяльність?
Микола Коханівський: Це професійна революційна діяльність, яка дає результат. Все решта результату не дає. Плюс, якщо ви хочете знати, я — публічна особа, і зараз влада боїться революції. Звичайно, мене можна посадити, та чи не спричинить це чергові погроми та масові акції непокори?
Ви думаєте, що в міліції не розуміють, що відбувається? Що я чиню злочини? Але чомусь вона мене не саджає.
Тетяна Трощинська: Скільки людей вас підтримує?
Микола Коханівський: Скільки б не підтримувало. Націоналістів завжди підтримують мало, тому що вони говорять правду і виводять людей із зони комфорту. Але, коли з’являється небезпека для держави, саме націоналісти перші піднімають голову і покладають свої голови так само перші.
Тетяна Трощинська: На Майдані були інші і загинули інші.
Микола Коханівський: На Майдані так само були націоналісти і журналісти, влада казала, що ми провокатори і ганьбимо наш мирний досконалий протест. Зрештою, ви сказали, що «Правий сектор» — це найвеличніші герої.