Громадське радіо
Аліна Гаєва і Дар’я Добріян анонсують щойно укладену та проілюстровану книжку спогадів про Олександра Мурашка, яка незабаром з’явиться друком.
Ірина Славінська: Ми будемо говорити про ілюстровану книгу, що присвячена долі Олександра Мурашка, дуже відомого українського художника, а біля мене — Андрій Куликов, який певним чином пов’язаний із Олександром Мурашком. А як?
Андрій Куликов: Коли кілька років тому в Києві відбувався захід — спроба порятунку так званої садиби Мурашка — мене загримували, вдягли на мене драпове пальто, капелюх. І я відтворював Мурашка при протесті, це було на вулиці Малій Житомирській. Там були люди, вдягнені в символічних мурашок, і все це було під гаслом «Протест корисний». Не вдалося досягнути кінцевих цілей, але вдалося розповісти про Мурашка і про те, чому будинковий комплекс треба зберігати.
Ірина Славінська: Нова книжка — що це за спогади?
Дар’я Добріян: Варто почати з того, що це не одна книжка. Це два видання, які будуть пов’язані між собою чи то чохлом, чи стрічкою. Це дві різнопланові книги, але основою обох є спогади учениці Олександра Мурашка Тіни Омельченко. Вона художниця, була співробітницею Національного художнього музею, у неї була викладацька практика. Але вона не увійшла в історію як видатна художниця.
Алінина книга — це тільки спогади Тіни Омельченко, написані перфектним полтавським діалектом 100 років тому (в 1919 році), і там Алінині малюнки. Можна сказати, що це історичний комікс.
Аліна Гаєва: Мені здається, ці книжки цікаві тим, що вони на контрасті будуть жити поряд. Спогади Тіни Омельченко дуже цікаво читати. Ми не змінювали текст і можна відчути той настрій 100 років тому.
Дар’я Добріян: Тіна Омельченко була не тільки ученицею, а певний час мешкала в домі Олександра Мурашка. Наскільки міг довести мій дослідницький процес, вона потрапила в його родину як прислуга, прибиральниця.
Потім він побачив, що вона малює. І за деякий час Тіна почала відвідувати його школу та перетворилася на ученицю. Вона бачила все, що відбувається в його родині.
Цей рафінований інтелігент, до якого ми звикли, який їздить Європою та виставляється на найкращих вставках, показаний очима полтавської дівчини. Він колотить масло, як вона пише, чистить корову після 17-го року, пише про те, який він сім’янин та господар. Все це описується дуже простою мовою, як одне суцільне речення, без пунктуації. І ми це все залишили.
Ірина Славінська: Як воно, малювати таких класиків як Олександр Мурашко?
Аліна Гаєва: Це досить цікавий для мене досвід. Художника, який малює про художника — це було відповідально. Я прочитала і подивилася все, що могла. Так, як тексти дуже прості, в малюнках я використовую досить просту стилістику. Книжка буде чорно-білою, в такій стилістиці і хотілося показати життя відомого класика, бо тексти дуже перетинаються з цим простим малюнком.
Андрій Куликов: А коли буде книжка?
Дар’я Добріян: Наразі ми в процесі верстання. Я сподіваюся, за 4-5 тижнів підемо в друк і якраз плануємо видати до Книжкового Арсеналу (17-21 травня).
Аліна Гаєва: Перед Книжковим Арсеналом 16 травня ми плануємо зробити виставку в «Духовних скарбах України». Буде виставка ілюстрацій наживо та презентація самої книги. Той, хто триматиме в руках книгу, зможе побачити, як це творилося.