Я бачу себе в якості сервісу, — держсекретар МОН

Держсекретар МОН — це нова посада в міністерстві, тож з’ясуємо, на що чекати.

Ірина Славінська: Держсекретар — це посада неполітична. Вона передбачає дуже багато різних функцій. Мене найбільше інтригують кадрові функції. Чи плануєте ви кадрові зміни у Міністерстві освіти і науки?

Павло Полянський: В Україні це вже друга фаза запровадження посади державних секретарів. На початку 2000-х років така спроба вже була. Але тепер ці функції бачать по-іншому. Зараз навряд чи хтось достеменно може сказати, в чому полягатиме різниця між функціями міністра і функціями державного секретаря.

Ірина Славінська: Але держсекретар призначається на фіксований час.

Павло Полянський: Так. Є 2 статті двох законів, які розмежовують повноваження і обов’язки міністра і державного секретаря. Це стаття 10 закону про центральні органи виконавчої влади і стаття 17 закону про державні служби. Справді передбачається, що державний секретар не буде політичною постаттю. Це і підштовхнуло мене до участі в конкурсі. Також державний секретар буде опікуватись непублічними і немедійними речами. Щодо кадрових змін, я не думаю, що в освіті зараз це найважливіше. Коли я зайшов в будівлю МОН після чергової перерви, зі мною багато хто не вітався. І не тому що вони нечемні, а тому що вони мене не знають, а це значить, що у чиновницьких кабінетах за останні півтора роки з’явилися нові люди.

Любомир Ференс: Ви сказали, що вас у цій посаді привабило те, що вона є неполітичною. Колись ви обіймали посаду заступника міністра освіти і науки. Заступник міністра — посада політична. Вам не подобалась колишня ваша посада? Розкажіть трохи більше про себе, аби слухачі зрозуміли, хто ж це — новий державний секретар МОН.

Павло Полянський: Я з вчителів. Раніше це було нетипово для керівного складу міністерства. Більше 13 років я працював вчителем історії у звичайній районній школі в Фастові. Я був класним керівником і випустив 2 класи. У складі двох урядів я був заступником міністра. Як бюрократ, я пройшов всі щаблі — від найнижчих посад до заступника міністра. Я вже «наївся» того політичного контенту і контексту, який пов’язаний з освітою. Ніколи в житті я не був у складі жодної політичної партії. І ніколи не буду. Я маю свою думку і мені важливо, щоб мої світоглядні і освітні принципи збігалися з принципами тих, з ким я працюю. У цьому причина моїх трьох попередніх добровільних відставок з міністерства. Я ніколи не скажу нічого поганого про тих людей, з якими я працював, бо я вважаю, що якщо щось не так, то йди і не муч себе, а головне — не муч справу.

Контракт справді укладається на 5 років. Я передбачаю, що в багатьох випадках зміна міністра потягне за собою добровільну відставку державних секретарів. Це лише мій прогноз, який ні на чому не базується.

Ірина Славінська: В усякому разі закони цього не передбачають.

Павло Полянський: Не передбачають, але ж має бути комфортно. Я — людина командна. Зараз я хочу брати участь в командній роботі і зовсім не хочу робити на цьому ні політичного, ні кар’єрного імені. Для мене це не кар’єра. Ця посада — не комплімент мені. Це мій внесок в загальносуспільну справу.

Любомир Ференс: Ви були призначені на початку грудня. Призначення відбулось 18 січня.

Павло Полянський: Я жартую, що я і Трамп довший час були обраними, але не призначеними.

Ірина Славінська: Наскільки за 3 робочих дні ви вже встигли роздивитися свою команду?

Павло Полянський: Частину людей я знаю. Я планую тісно співпрацювати з міністеркою. Зараз є дуже амбітна програма «Нова українська школа». Це справді дуже важливий крок. Сьогодні ми конче потребуємо союзників. Нашими союзниками у реалізації цієї реформи можуть бути батьки, старші учні і вчителі. Завтра за участі прем’єр-міністра України ми будемо проводити круглий стіл. Ми дуже хочемо, щоб суспільство підтримало ці зміни. Зміни передбачають не тільки фінансові ін’єкції. Недостатньо просто комусь збільшити зарплату. Якби нам всім вдалося вирішити основну проблему — а це мотивація молодої людини до навчання, ми б вирішили багато питань.

Ірина Славінська: Але ж державний секретар не призначає вчителів.

Павло Полянський: Не призначає. Я думаю, що це дуже добре, бо з Києва можна такого понапризначати…

Щодо кадрових змін, я вже сказав, що помітив багато нових людей у міністерстві. Природньо, що люди до мене приглядаються. Я помічаю навіть намагання маніпулювати державним секретарем, але в хорошому сенсі. Це все дуже добре. Сьогодні я хочу відвідати кожен кабінет, кожного працівника. Зараз ми запроваджуємо електронний документообіг, який має скоротити бюрократію. Я чув багато нарікань, тому почав з того, що хочу самостійно все вивчити. Я бачу себе в якості сервісу, прислуги для українських освітян і батьків. В тому полягатиме моя абсолютна функція. Організація роботи апарату і майнові питання — непублічні і немедійні речі. Зараз ми запровадимо певні зміни у структурі, але не для того, щоб когось зробити більшими чи меншими начальниками, а для того, щоб краще виконувати ту роботу, за яку нам платять платники податків. В освіті нічого не потрібно робити для дітей, їх батьків і освітян, не спитавши у них.

Любомир Ференс: Ви готові ламати цю систему навіть тоді, коли громадськість буде цьому противитися, але ви розумітимете, що це єдиний здоровий шлях до змін?

Павло Полянський: Я також думаю, що про смак і калорійність ковбаси мають право судити не тільки виробники ковбаси, а й споживачі. При цьому я стою на тому, що є речі, які вимагають політичної волі. Деякі питання не дуже добре сприймаються громадою на слух, але функція і місія політика полягає в тому, щоб роз’яснювати. Оскільки я зовсім не бавлюся в політику і ніколи не бавився, я до цього готовий і вірю, що до цього готова і пані міністерка.

Сподіваюсь, що нам вдасться зараз запустити проект «Нова українська школа» і водночас закінчити імплементацію тих речей, які були продуковані законом про вищу освіту і систему професійно-технічної освіти. Я думаю, що політичний і освітянський провід повинні мати рішучість до здійснення кроків, які будуть непопулярними. Можливо, вони «спалять» чиюсь політичну кар’єру, але за кілька років це дасть очікуваний ефект.

Ірина Славінська: Які конкретно реформи ви маєте на увазі?

Павло Полянський: Наприклад, на слух не сприймається 12—річний термін. У нас перебування в школі багатьма людьми, і не безпідставно, сприймається як несвобода. Але повернення сьогодні до моделі, яку ми намагалися реалізувати і за моєї участі теж, стало б пасткою. Сьогодні непотрібно намагатися відновити те, що було зруйновано Табачником. Тому сьогодні велику увагу ми приділяємо саме початковій школі. Ми вкладемо в неї новий зміст, коли головним буде не швидкість читання, а розуміння текстів. Тоді ми зрушимо і старшу школу. Ми будемо змінювати зміст і розраховуємо на підтримку експертного середовища. Треба нові програми і більш м’які навчальні плани. Також треба позбутися цієї фата-моргани, яка перекочовує з документу в документ.

Любомир Ференс: 25 років Україна ходить по колу в сфері освіти. Чи буде цього разу обрано курс, який продовжать ваші послідовники?

Павло Полянський: Я не зовсім поділяю вашу думку з приводу того, що 25 років ми борсалися по колу і нічого не змінювалось.

Ірина Славінська: Але в очах широкого загалу ці зміни не завжди виглядали послідовними.

Павло Полянський: Я розумію, про що ви. Мене також завжди дивувало, як люди, які вчора боролися за 12-річну школу, сьогодні починають відстоювати 11-річну школу. Я думаю, що це люди, для яких головне триматись на своїй посаді.

Тепер про те, як буде далі. Я не знаю відповіді на це питання. Функції державного секретаря полягають в тому, що у разі зміни уряду він має забезпечити наступність в діяльності апарату і в реалізації тих програмових цілей, які були визначені. Я переконаний, що у найближчі 3-4 роки запущений вектор буде реалізовуватися. Далі я не буду прогнозувати.

Коли я йшов до вас, то я думав — що, якщо мене спитають, чого я боюсь?

Ірина Славінська: Чого ж ви боїтеся?

Павло Полянський: Я найбільше боявся бути неприпустимо відвертим і сказати щось, про що я потім пошкодую. Мені іноді прикро спостерігати за тим, як приходить нова команда і каже, що до них нічого не було. Має бути тяглість. Треба все дурне відкидати і прощатися з ним, а все хороше, що несуть вчителі, треба зберігати.

Ірина Славінська: Чи може держсекретар впливати на життя університетів?

Павло Полянський: Хочеться, щоб на життя університетів впливала автономія академічного середовища університетів. Функції державного секретаря полягають в тому, що він підписує наказ про те, коли відбудеться конкурс на обрання ректора. Академічне середовище має обирати того керівника, який провадитеме оновлення в університеті. Тому я підпишу всі розумні обрання, які будуть здійснені колегами з університетів.

Ірина Славінська: А нерозумні? У вас є влада не підписати обрання?

Павло Полянський: Немає. Але це також добре. Якщо закон про вищу освіту надає такі права колективу університету, то добре, що я, як чиновник, не зможу діяти так, як хочу я, а не так, як хоче середовище університету.