Я хочу бути цікавою для онуків! Художниця Ольга Кравченко про повноцінне життя на пенсії

Кирило Лукеренко: Ми познайомились завдяки Ользі Бетко через Фейсбук. Чому ви активно користуєтесь Фейсбуком?

Ольга Кравченко: Я почала користуватись Фейсбуком три роки тому, я попросила своїх онуків, щоб вони мене навчили. Це було непросто, але я зрозуміла, що в іншому випадку не буду у ритмі з життям. Знаєте як у мене починається ранок — я встаю, варю каву, вмикаю айпад і читаю новини. Кажуть, що це притуплює, але у мене багато однодумців, у фейсбуці я можу виставляти свої картини.

Кирило Лукеренко: Я розумію, що тут дуже велика роль онуків і дітей, які допомагають освоїти новий прилад чи засіб спілкування?

Ольга Кравченко: Моїй внучці 23 роки, вона працює в журналі Vogue, стиліст, журналіст, дуже зайнята, для мене кожна зустріч з нею — це свято. А внук закінчує школу і мріє стати режисером, пише сценарій. Мені з ними дуже цікаво, і я хочу бути цікавою для них.

Кирило Лукеренко: Скільки часу вони провели з вами, щоб навчити користуватись фейсбуком? Я пробував зі своєю мамою, але не уже вийшло — можливо, це я непосидючий?

Ольга Кравченко: Певно, таки ви непосидючий. Спочатку мене почав вчити зять, але він кричав, а я нервувала. Загалом, це, певно, зайняло рік — треба було завжди кликати когось, коли щось незрозуміло — мені всі потрошку допомагали. Але для цього треба мати терпець. Я і зараз не все знаю, але спілкуватись можу.

Кирило Лукеренко: Що ви порадите людям старшого віку?

Ольга Кравченко: Я скажу одне — без цього їхнє життя буде просто нецікавим, їм обов’язково треба за це взятись. Я дивуюсь людям, які не хочуть купити айпад, бо кажуть, що це забирає багато часу. Але це небагато часу — ти можеш читати, можеш не читати, сам обираєш. Я вважаю, що фейсбук і інтернет тільки збагачують.

Кирило Лукеренко: Ви дивитесь телевізор?

Ольга Кравченко: Звичайно.

Кирило Лукеренко: В уявленні людей є певний антагонізм — інтернет або телебачення, у вас не так?

Ольга Кравченко: У мене чоловік дуже багато читає, а по телевізору дивиться лише новини або футбол. Він купує багато газет, я раніше теж читала. Але після фейсбуку стало нецікаво.

Кирило Лукеренко: Ви зараз на пенсії чи продовжуєте працювати? Ви подарували мені свій художній альбом.

Ольга Кравченко: Художницею я стала після 40 років, з того часу вже минуло більше 20 років. Це вже мій другий альбом, перший був зовсім маленьким. Чесно кажучи, я просто не перестаю писати. Коли кудись їду, обов’язково беру з собою маленький саквояжик з фарбами, полотном. Якщо минуло 2-3 дні, а я не взяла в руки пензель, то мене трясе. Я не можу собі дозволити просто гуляти. Але я працюю не на гроші, а просто для душі.

Кирило Лукеренко: Що би ви порадили собі 25 чи 30 років тому? Що би ви хотіли змінити в житті тоді?

Ольга Кравченко: Я повністю задоволена всім своїм життям. Єдине, про що я шкодую — що пізно почала писати. Зараз я бачу різні конкурси, але подаватись можна, якщо тобі, наприклад, до 35 років. Якби я писала у молодості, я би, звісно, поїхала в Париж, чи у Києві десь вчилася.

У мене зараз всі подруги молодші за мене, і мені з ними, і їм зі мною цікаво. 

Єдине, що я хочу порадити людям, до яких наближається старість — не треба здаватися. Рік тому я пережила операцію на відкритому серці, я думала що вже все, що буду інша, нічого не зможу робити, кудись їздити. Але минув рік, я вже була у Закарпатті, ходжу на виставки — зараз так багато галерей, що в день можна потрапити на відкриття 2-3 виставок, і треба скрізь встигнути.

Кирило Лукеренко: Як планувати свою не-молодість?

Ольга Кравченко: У мене є приятелька, їй близько 50. Каже мені якось, що так хоче писати — я кажу, іди, купуй фарби, полотно, я допоможу знайти вчителя. І вона каже, що вже протягом року продала чотири роботи. Інша моя подруга вишиває.

Головне — не сидіти. Бо є подруги, які цілу зиму не виходять з дому — бо слизько. Так не можна, треба кожен день вставати і йти гуляти. І навіть якщо не хочеш, то заставляти себе. Старість приходить дуже несподівано. Ти сьогодні не вийшов, завтра не вийшов, а потім вже не можеш встати.

Я дуже зайнята людина. Я собі планую все на тиждень, я не можу сказати сьогодні, що завтра вільна. Але якщо все плануєш, то на все, що хочеш, вистачить часу.