Гість ефіру — головний психіатр Війська Польського Ян Вільк.
Дмитро Тузов: Що таке посттравматичний стрес?
Ян Вільк: Кожна людина в своєму житті відчуває стрес, але це не завжди травматичний стрес. Представники деяких професій весь час наражені на стрес. Це військові, поліцейські, рятівники, пожежники. Також вони можуть наражати на стрес своїх близьких.
Дмитро Тузов: Чи існує якась підготовка до того, щоб людина психологічно могла протидіяти травматичному стресу?
Ян Вільк: Ми ніколи не можемо чітко сказати, чи це буде травматичний стрес. Кожна людина наражається на стрес у своєму житті. До цього не можна підготуватися. Інколи це відбувається абсолютно зненацька. Найважливіше те, що ми маємо потім боротися з наслідками стресу і наслідками, які виникають для самої особи та людей, які її оточують.
До стресу не можна підготуватися.
Дмитро Тузов: Чи існують рекомендації, яким чином можна найефективніше боротися із наслідками посттравматичного стресу?
Ян Вільк: Боротьба зі стресом відбувається не тільки за допомогою лікувальних чи терапевтичних заходів. Кожна людина має в собі якісь запобіжники або свої методи боротьби зі стресом. Іноді вона може краще знати, який з методів треба застосувати в тій чи іншій ситуації. Якщо з’являється клінічна картина, однозначно треба звертатися до фахівців, треба дуже активно пропагувати, щоб людина не боялася і не соромилася звертатися.
Дмитро Тузов: Наскільки актуально для польської армії подолання посттравматичного стресу? Яким чином вдалось допомогти людям, які пройшли гарячі точки?
Ян Вільк: Всі військові формування, не тільки польські, покликані виконувати свій військовий обов’язок, під час чого стаються ситуації, які так чи інакше є стресовими. В момент настання стресових ситуацій треба завжди пам’ятати, що завдання психологів, психіатрів полягає у тому, щоб діагностувати стан людини якимось чином, щоб зрозуміти, чи безпечна людина для оточення і для себе самого. Обов’язково треба в цих ситуаціях дати людині кілька днів на так зване самоодужання, тому що інколи цей стрес проходить сам, не треба клінічного, терапевтичного втручання. Інколи бувають ситуації, коли треба переконати командирів, що цьому солдату краще якийсь час не виконувати завдань, це збереже життя і здоров’я йому і його товаришам по зброї.
Людині треба дати кілька днів на так зване самоодужання.
Дмитро Тузов: Якщо травматичний синдром не пройшов сам, це означає, що далі мають підключитись професійні психологи?
Ян Вільк: Якщо саморегуляції не відбулося, завданням лікарів, командування є повернення людини в стрій, щоб вона далі виконувала свої обов’язки. Не можна не давати можливість людині пройти курс лікування, тому що це може мати під собою небезпечні наслідки. Рівновагу треба завжди підтримувати.
Велика кількість завдань людей у війську виконується групами людей, колективами, тому ми маємо розуміти, що кожен переживає травму і стрес у свій спосіб. Це розуміння потрібне для того, щоб випрацювати якийсь спільний метод терапії, який би міг бути корисним для всіх в даній групі, тому що це люди, які пережили цей стрес в одному місці, ознаки стресу у них з’являються майже ті самі. Ми завжди кажемо про те, що в підрозділі фахівців, які працюють з військовими, повинні бути психіатр і психолог. Дуже добре, коли це мінімум дві людини. Вітається ситуація, коли одна з них жінка. Інколи чоловіки не хочуть обговорювати щось з чоловіком. Або у складі військових знаходяться жінки, які б не хотіли обговорювати свої проблеми з чоловіком.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.