«МедіаДрайвер» — інноваційний освітній проект, авторський колектив якого — відомі журналісти та експерти (Андрій Кокотюха, Лариса Денисенко, Ірина Славінська, Олексій Фурман, Діана Дуцик, Роман Шутов, Михайло Кольцов, Віталій Мороз, Любов Найдьонова, Артем Бабак, Марія Жданова, Тарас Назарук, Ярослава Куцай, Володимир Малинка, Андрій Приймаченко, Марія Тетерюк).
У студії Сергій Горбачов — директор спеціалізованої школи № 148 імені Івана Багряного, журналіст, викладач та консультант онлайн-посібника про особливості навчання підлітків медіаграмотності.
Тетяна Трощинська: Коли дорослі кажуть, що навчать медіаграмотності, що підлітки думають про це?
Сергій Горбачов: Дійсно, є певний розрив у поколіннях, певне нерозуміння, різні середовища, в яких живуть нинішні діти і жили ми. Коли починаєш розповідати дітям, як працюють медіа, як подається інформація, як вона може свідомо чи несвідомо викривлюватися, це їх дуже вражає.
Підліткам властива позиція, що вони відвойовують місце у світі. Їм важливо, що джерелом того, що вони роблять є їхні вчинки та їхня власна позиція і думки. Коли показувати, що їхні вчинки моделюються зовсім не самостійно, а інспіровані чимось зовні, це створює потужне враження.
На уроках ми робимо аналіз телевізійних новин. Ми дивимось сюжет та аналізуємо за спрощеною схемою, за якою зазвичай працюють журналісти: баланс, повнота інформації, оперативність, навіювання. Коли поруч ставиш два телевізійні сюжети: нормальний за всіма стандартами і маніпулятивний, це помітно одразу.
Василь Шандро: Чи нема спротиву, що всі все знають, а приходять вчителі з посібниками та розповідають. як користуватися Інтернетом.
Сергій Горбачов: Насправді, є різні методики. Спочатку теорія потім практика — методика абсолютно рівноправна із зворотною: спочатку практика, а потім висновок. І я більше прихильник другого методу. У цьому сенсі розмова з підлітками про медіа, вплив інформації може бути досить конструктивною. Коли показуєш приховані сенси, те, як на них можуть впливати через якийсь ролик, це доходить до багатьох.
Я бачу тут іншу небезпеку. Треба дуже прискіпливо будувати цю роботу, щоб не сформувати недовіру до медіа загалом. Потрібно показувати приклади якісної журналістської роботи, як журналістика позитивно впливає на суспільство і показувати, що різні медіа впливають на нас по-різному.
Василь Шандро: Як це впроваджуватимуть у школах?
Сергій Горбачов: Це дисципліна “Медіаграмотність” для 8-9 класу, для 10-11 класів “Медіакультура”. Вже розроблені навчальні програми, посібники, багато методичного матеріалу. Є люди, підготовані, щоб працювати з дітьми. На жаль, зараз таких людей мало, на часі створення спецкурсу чи окремої дисципліни —педагогічні ВНЗ мають готувати медіапедагогів.
Тетяна Трощинська: Що, на вашу думку, мало потрапити у посібник?
Сергій Горбачов: Я дивився посібник з точки зору того, як це можуть сприймати підлітки. Моделював, перевіряв на своїх уроках, як вони це сприймають. Моїм завданням було подивитися і запропонувати, якщо потрібно, уточнити, щоб це краще сприймалося. Мушу сказати, що посібник написаний гарно і зрозуміло, дібрані цікаві приклади. Я теж дізнавався дещо нове, тому я вважаю посібник дуже вдалим.
Василь Шандро: Наскільки у навчальному процесі зараз присутні медіа і технології, і чи це є проблемою?
Сергій Горбачов: Для мене це є не проблемою, а великою допомогою. На наших уроках ми часто використовуємо ґаджети. Медіа — широке поняття. Це і показати фільм, зробити презентацію. Коли ми говоримо про фізику чи математику, там теж можна використовувати багато медійних інструментів, щоб підвищити зацікавленість.
Василь Шандро: Якщо йдеться про контент для підлітків, які там можуть бути маніпулятнивні моменти?
Сергій Горбачов: Є чітко таргетована підліткова реклама: молодіжний одяг, стиль поведінки, підліткові ґаджети. Але загалом методи маніпуляцій відносно підлітків і дорослих практично не відрізняються за суттю.
Тетяна Трощинська: Наскільки діти сприйнятливі до того, щоб критично оцінювати те, що вони бачать?
Сергій Горбачов: Підлітки взагалі критичні, бо вони прийшли у цей світ, щоб його змінити. Коли ми розповідаємо, що в цьому світі нема досконалості, вони це сприймають нормально.