Як успішно протистояти булінгу: історії від Тараса Тополі, Річарда Герца, Ксенії Белаш та Андрія Савченка

Обговорюємо проблему булінгу та шляхи подолання цієї проблеми

Ведучi

Андрій Куликов

Як успішно протистояти булінгу: історії від Тараса Тополі, Річарда Герца, Ксенії Белаш та Андрія Савченка
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr-rh-2018-07-12_bulyng.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr-rh-2018-07-12_bulyng.mp3
Як успішно протистояти булінгу: історії від Тараса Тополі, Річарда Герца, Ксенії Белаш та Андрія Савченка
0:00
/
0:00

У студії Громадського радіо – школярі Ксенія Белаш та Андрій Савченко, експерт ЮНІСЕФ, проекту U-Report Річард Герц і фронтмен гурту «Антитіла» Тарас Тополя.

Андрій Куликов: Тему булінгу існувала завжди, але актуалізувалася останнім часом, років 2 тому в українському інформаційному просторі, тому що, як на мене, почали більше звертати увагу на права дітей. Ксеніє, Андрію, наскільки ви вважаєте себе дітьми?

Ксенія Белаш: За законом ми ще вважаємося дітьми, але в деяких питаннях вже достатньо зрілі, я вважаю.

Андрій Савченко: Дитиною я навряд себе назву, але мене так називають часто.

Андрій Куликов: Коли ви відчуваєте, що вас вважають дітьми?

Ксенія Белаш: Коли справа доходить до вирішення важливих питань, відповідальності. Щодо побутових питань, то ми вже вважаємося дорослими.

Андрій Савченко: Коли тебе не питають твоєї думки.

Андрій Куликов: Річарде, наша розмова пов’язана з дослідженням U-Report. Чому ви зараз взялися до цього дослідження?

Тарас Тополя: Ця тема зараз стала дуже актуальна в світі. До України актуальність цієї теми дійшла два роки тому. ЮНІСЕФ робив дуже багато дій, які були спрямовані на вирішення цієї проблеми. Ми проаналізуємо, що сьогодні було сказано передусім гостями, і це буде використано для великого звіту стосовно ситуації з булінгом у світі, його буде презентовано у Лондоні в 2019 році.

ЮНІСЕФ проводив опитування у 2017 році. Виявили наступні факти: 40% жертв булінгу ні з ким не діляться проблемою, навіть з батьками. 67% дітей стикалися з випадками булінгу за останні 2 – 3 місяці.

Андрій Куликов: Ксеніє, Андрію, ви належите до тих, хто визнає, ігнорує булінг, успішно подолали чи досі перебувають у залежності?

Ксенія Белаш: Я належу до тих людей, які успішно подолали цю проблему.

Коли у тебе в класі є друзі, це вже інша справа

Андрій Савченко: Я також, але це залежало більше не від мене. Моя історія булінгу почалася ще у третьому класі, бо мене перевели в паралельний клас. У мене на той час були проблеми з правописом, мені тяжко було довго писати. Вийшло так, що я новачок і трохи дивний. Класі в 4 – 5-му це були насмішки, жарти окремих дітей. У 5 класі я почав відчувати, що всі проти мене. Я не хотів ходити в школу, бо знав, що будуть насміхатися. Це прямо впливало на успішність в школі. Спочатку це було спрямоване тільки на мене, але потім, класі в 6-му, я здружився з однокласником і влився в його компанію в школі. Коли у тебе в класі є друзі, це вже інша справа. Так вийшло, що увага з мене перейшла на іншого хлопця. Він також був новеньким, у нього була зайва вага, він був замкнений у собі.

Ксенія Белаш: Для мене булінг розпочався у 8 класі. Якраз перехідний вік. Дівчата стають більш жіночними, хлопці починають звертати на них увагу. Але у мене так не сталося, я не була такою жіночною, як всі. Чомусь всім це заважало. Почалися образи, насмішки з приводу зовнішності. Потім перейшли на більш серйозну тему. У мене була завжди своя думка, яку я не боялася виражати. Через це мене вважали «вискочкою». Були бойкоти: я знаходила свої речі в іншому кінці села. Моя мама дуже переживала з цього приводу, але не хотіла впливати на це, тому що я хотіла вирішити це сама. Я вирішила не відповідати агресією, але не мовчати. Розмови допомогли, до 11-го класу я подолала цю проблему.

Андрій Куликов: Я не подолав свою проблему неагресією. Єдиний спосіб, який мені залишався, полягав у надмірно жорстокій відсічі. У нас було 2 хлопчачі компанії у класі: було 6 – 7 хуліганів і друга компанія людей з 3 – 4, до якої належав я. Приходжу додому: батько чи мати питають, чому синець під оком. Я казав, що вдарився. У 7-му класі в кабінеті хімії мені вдалося покласти цьому край, обравши провідника цієї компанії.

Річард Герц: У мене була зайва вага, волосся до плечей, але більше мене «булили» за те, що я якось не так думав, щось не так робив, не був дуже соціально активним. Я трошки відмежовував себе від класу, але були випадки, коли наші інтереси перетиналися, десь я комусь зробив зауваження, і виникав конфлікт. Батьки віддали мене класі в 5-му на тхеквондо, дати відсіч я міг, але асоціальний момент був. Переламний момент стався у 9-му класі. До того є був двієчником, грав у комп’ютерні ігри. Я почав цікавитися тим, що ми вивчаємо в школі.  Я пересів на першу парту, трохи змінився зовнішньо, став постійно щось казати.

Тарас Тополя: Я спостерігаю, що булінг є одним з аспектів соціалізації дитини. Булінг – це та річ, яка виробляє імунітет у багатьох людей, які з ним стикаються. Але нам треба вчити, як виходити переможцем. Як на мене, найдієвіше працює те, коли ти примушуєш боятися тебе булити. В моїй історії я примусив боятися людину. Але для когось це не спрацює, це не панацея.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.