У гостях Тетяна Руденко — психологиня, засновниця ГО «Психологічна підтримка й реабілітація «Вільний вибір». Говоримо про програми допомоги бійцям АТО, ВПО і методи виявлення психологічних розладів.
Євген Павлюковський: Чим саме ви займаєтесь?
Тетяна Руденко: Ми працюємо вже два роки, офіційно трошки менше. Працюємо з бійцями та їх родинами, ВПО, які постраждали внаслідок військових дій на території України. Надаємо психологічну допомогу.
Євген Павлюковський: Як часто до вас звертаються?
Тетяна Руденко: Постійно. У нас є певна кількість психологів, є запити. Ми розуміємо, до якого психолога краще відправити. Звертаються. Коли трохи більше, коли менше. Як правило, це пов’зано з хвилями демобілізації — коли відбувається демобілізація, роботи в нас трошки більше.
Андрій Куликов: Чому «Вільний вибір»?
Тетяна Руденко: Коли стало питання, як ми будемо називатися, ми довго думали і прийшли до висновку, що людина сама творить своє життя, своє щастя. Наше завдання — допомогти, бути «рятівним колом», за яке людина може вхопитися, а може не вхопитися. Це її право.
Людина має право обирати, хоче вона отримувати допомогу чи не хоче.
Андрій Куликов: Як дізнатися про вас?
Тетяна Руденко: У нас є сайт, є соцмережі. І найголовніше — «сарафанне радіо». Від бійця до бійця, від людини до людини.
Євген Павлюковський: Багато людей, які потребують допомоги, іноді не усвідомлюють або заперечують, що їм потрібна допомога. Як тоді бути?
Тетяна Руденко: Сильно тиснучи на людину, навряд чи чогось досягнеш. Людина має прийти сама до того, що їй потрібна допомога.
Євген Павлюковський: Коли до вас приходять, на що скаржаться ВПО?
Тетяна Руденко: Як правило, процес горювання за домівкою, за життям, яке було, бо воно поділилося на «до» і «після». Це процеси адаптації. Треба звикнути та знайти внутрішній ресурс, як рухатися далі, що робити в нових умовах, у новому житті, як рухатися далі і використати це як шанс щось змінити в житті.
Андрій Куликов: Чим ви відрізняєтесь від інших подібних організацій? А якщо не дуже відрізняєтесь, то чому досі не об’єднали зусилля?
Тетяна Руденко: Я думаю, настане момент, коли будемо об’єднуватись. Ми відрізняємось тим, що ми досить маленькі. У нас маленький колектив, є пені свої принципи, яких ми дотримуємось — етичні принципи та інші. Зібрались однодумці, вирішили, що треба робити щось.
Андрій Куликов: Розкажіть докладніше про етичні принципи.
Тетяна Руденко: Для нас важливий момент повної конфіденційності клієнтів. Тут виникають і певні складнощі. Бо нам важко робити якусь звітність. Ми можемо казати тільки про кількість людей. Враховуючи, що всі ми громадяни однієї країни, більш детальну інформацію про людину надати складно, бо хтось когось може впізнати. Ми не ділимо на: переселенці, бійці і т.д. Якщо громадянин України — то громадянин України.
Євген Павлюковський: На яких засадах функціонує ваша громадська організація? Чи берете ви кошти від людей, які до вас звертаються?
Тетяна Руденко: Допомога надається безоплатно. Ми можемо приймати благодійні внески. Але все інше за рахунок власних ресурсів і людей, які нам допомагають. Ми працюємо в приміщенні, яке нам дає одна зі шкіл Києва. Якщо хтось хоче допомогти нам приміщенням, ми будемо дуже вдячні.
Євген Павлюковський: Які симптоми є приводом того, що бійцю або ВПО варто звернутись до психолога?
Тетяна Руденко: Люди, які є поряд з такою людиною, можуть помітити: різкі зміни настрою, безсоння, агресивні прояви. Якщо говоримо з точки зору людини, яка буде звертатися:
– Ви відчуваєте, що ваших внутрішніх сил не вистачає розібратися, що з вами відбувається.
– Ви довго знаходитесь у стані: не знаю, куди йти, як далі жити.
– Вам некомфортно і негармонійно.
– У вас є розлади настрою.
Тоді ми можемо допомогти.
Андрій Куликов: Як часто до вас приходять не поодинці?
Тетяна Руденко: Приходять родинами. Періодично звертаються, є запити за сімейною терапією. Ми працюємо з цим. Інколи ми працюємо в парі, інколи окремо.
Андрій Куликов: Який конкретний випадок вам запам’ятався?
Тетяна Руденко: Вони всі дуже індивідуальні. Коли до тебе приходить боєць, у нього купа травм, нема роботи, нема, де жити. Був випадок, коли був хлопець з Луганської області: що далі робити, демобілізація. І через півроку людина при хорошій роботі, гарно себе почуває. У нього була дуже сильна мотивація працювати з собою. Таких випадків багато, гарно бути причетним до таких трансформацій.
Андрій Куликов: Коли не вдається допомогти?
Тетяна Руденко: У тих випадках, коли людина не хоче сама. Ми можемо запропонувати. Людям дуже часто комфортно бути в своїх стражданнях. Вони не рухаються, тому тут, на жаль, ніхто не зможе допомогти, поки не буде мотивації змінювати щось.
Євген Павлюковський: За якими програмами відбувається процес психологічної реабілітації? За час роботи ви розробили власні програми?
Тетяна Руденко: Конкретних програм нема. Є методи. Я, як травмотерапевт, працюю у когнітивно-поведінковій терапії. Мої колеги можуть працювати в інших. Когнітивно-поведінкова терапія будується на принципі: ми відштовхуємся від того, що у нас лунає в голові і що запускає певні емоції.
Євген Павлюковський: Є якийсь список загальних порад людям, які відчувають подібні симптоми або мають рідних, які мають такі симптоми?
Тетяна Руденко: Загальна порада і побажання для нашого суспільства — поменше інформаційного поля або дуже сильна його фільтрація.
Нас розкачують та намагаються ввести в різні стани від «зради» до «перемоги», що є некорисним для нашої нервової системи та стану в принципі.
– Якщо говоримо про людей, у яких є певні проблеми: якщо ви поряд з такою людиною, будьте поряд.
– Не намагайтеся змусити людину щось робити.
– Якщо вам погано і ви поки не готові прийти до психолога, дайте собі відпочинок, щоб стабілізуватися.
– Є багато ресурсів, де можна прочитати багато корисного.
– Займайтеся спортом: фізичні навантаження завжди корисні. Якщо вам погано, йдіть в спортзал.
Насправді, психологічна допомога — це нормально. Якщо у нас болить зуб, ми йдемо до лікаря, який цим займається.
Андрій Куликов: Бояться до вас ходити?
Тетяна Руденко: Буває. Є певні міфи, пов’язані з психологією і психологічною допомогою як такою. Часто люди приходять і кажуть: «И что, вы сейчас мне будете советы давать?» Ні, тут ваша власна робота, а я супроводжую цей процес.
Андрій Куликов: Хто перевіряє якість роботи?
Тетяна Руденко: На жаль, ніхто. Є європейські стандарти, протоколи, за якими працюють психологи і психотерапевти. Має бути якась звітність, але поки вона не складена. Думаю, ми з колегами будемо думати, як робити це, бо це дуже важливо.