Як Залізна дивізія Армії УНР розгромила більшовиків під Вапняркою?

Гість ефіру — історик, доцент КНУ імені Тараса Шевченка Андрій Руккас.

Анастасія Багаліка: Вчора про Залізну дивізію згадували не тільки прапором на майдані, її згадував і президент у своїй промові. Розкажіть нам більше. Чи правда, що це єдина українська частина часів національно-визвольних змагань? Чи автентичність прапора на 100% доведена?

Андрій Руккас: Це не єдиний автентичний прапор, який існує на сьогоднішній день. Він зберігається у Національному військово-історичному музеї України. У цього прапора окрема історія. Є ще інший прапор часів національних визвольних змагань, який зберігається в Національному музеї історії України. Це прапор українського запасного полку у Москві, потім 4-го полку Січових стрільців, Кам’янецької пішої юнацької школи. На сьогоднішній день він реставрується. Я сподіваюся, що він буде експонуватися. Є прапор Дорошенківського полку, який зберігається в приватних руках в Канаді.

На параді був не оригінальний прапор, а репліка, яку створили за зразком того прапора, що експонується в музеї.

Навесні 1919 року, приблизно у квітні, в районі міста Скала на Поділлі з окремих військових частин Армії УНР була сформована група отамана Шаповала. Вона потім була перетворена на 16-й загін, яким командував отаман Шаповал. За невдале керування його зняли з посади і призначили полковника Олександра Удовиченка.

В середині червня 16-й піший загін було перейменовано на Третю стрілецьку дивізію Армії УНР. Найбільше ця Третя дивізія уславилася в боях за Вапнярку в другій половині літа 1919 року. Билися з більшовиками. Дивізія спочатку звільнила Вапнярку, а потім в тривалих боях утримувала цей важливий залізничний вузол, не давши його захопити 45-й більшовицькій дивізії, яка постійно одержувала поповнення з Одеси.

Андрій Куликов: Яка була чисельність?

Андрій Руккас: В ті часи було прийнято рахувати не загальну чисельність військового з’єднання, а рахували бойову силу дивізії, яка вимірювалася в багнетах, шаблях, гарматах і кулеметах. В багнетах, якщо я не помиляюся, близько 2,5 – 3,5 тисяч, 600 – 700 шабель, до 200 гармат. В сумі це може давати близько 6 тисяч.

Під час боїв за Вапнярку Третя дивізія розгромила 22 ворожі частини загальною чисельністю близько 11 тисяч. Це не значить, що вона знищила всі 11 тисяч. Ці частини втратили свою боєздатність, втрати особового складу становили до 50%.

Андрій Куликов: Хто очолював бої з більшовицького боку?

Андрій Руккас: Якір. Він входив до ТОП-10 чи ТОП-20 військових Червоної армії.

Андрій Куликов: Що сталося після боїв з більшовиками? 

Андрій Руккас: За бої під Вапняркою Третя дивізія у вересні 1919 року одержала почесне найменування «Залізна». Це єдина дивізія в українській армії, яка отримала таке почесне найменування.

Друга половина і кінець 1919 року – це поразка Армії УНР, тиф, відступ.

Андрій Куликов: Хто завдав поразки?

Андрій Руккас: Сума факторів. Передусім це білогвардійські війська, а найголовніше – страшна епідемія тифу, яка ширилася в Армії УНР. Вона швидше підривала боєздатність, ніж ворожі сили. Завершується це так званим «трикутником смерті» на початку грудня 1919 року. Здорові вояки підуть в партизанський рейд, а ті, хто не можуть іти,  розходяться по приватних квартирах та чекають допомоги із-за кордону, з Польщі, наступного року.

В цих боях Олександр Удовиченко потрапив в полон до білогвардійців, його вивезли до Одеси, тому дивізію в Першому зимового поході очолювала інша людина – полковник Трутенко. На початку Першого зимового походу дивізію спіткала невдача. Вона була розгромлена білогвардійцями в боях біля містечка Животів. В грудні 1919 року під час Першого зимового походу вже розгромлена Третя Залізна дивізія була переформована в Третій окремий кінний полк, який знаходився безпосередньо у підпорядкуванні командувача Дієвої Армії генерала Омеляновича-Павленка. Третій кінний полк пройшов весь Перший зимовий похід. Там були інші командири. Полковника Трутенка зняли з посади за неуміле керування.

Полковнику Удовиченку вдалося вирватися з рук білогвардійців, з Одеси. Він в лютому 1920-го року потрапляє в південні райони Поділля і починає формувати Окрему стрілецьку бригаду з різноманітних частин і підрозділів українського війська, які залишилися в цьому районі, де взимку 20-го року не було постійної політичної влади.

Одночасно в Кам’янці-Подільському за дозволу і певної допомоги поляків українці формують Четверту стрілецьку бригаду під проводом полковника Шандрука.

Дві бригади було об’єднано. Спочатку це називалося Окрема стрілецька дивізія під проводом полковника Удовиченка, а в березні 1920 року вона була перейменована на Другу стрілецьку дивізію.

Вже після того, як з зимового походу повернулася Дієва Армія УНР, після того, як вона з’єдналася з польськими військами і Армією УНР, яку привів Петлюра із Заходу, був виданий наказ, де для збереження військово-історичних традицій дивізіям, що повернулися з зимового походу, надавалися нові номери, поверталися історичні назви. Друга стрілецька дивізія була перейменована в Третю Залізну стрілецьку дивізію для збереження найменування. Планувалося, що оцей Окремий третій кінний полк з Дієвої Армії перейде в новоперейменовану Третю дивізію, але через різні бюрократичні обставини цей третій полк залишився під проводом генерала Омеляновича-Павленка.

Третя Залізна дивізія брала учать у всіх боях 20-го року. Найбільш славний епізод – це розгром червоних в районі Сидорова. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.