Гість студії — член Оскарівського комітету України, кінокритик, журналіст газети «День» Дмитро Десятерик.
Ірина Славінська: Що відбулося в кіно в 2016 році?
Дмитро Десятерик: Не можна сказати про топ-події, але можна сказати про тенденцію, яка зберіглася з 2015 року. Це небувалий розвиток документального кіно на фоні ігрового. У нас вийшло кілька хороших фільмів. Це документальні фільми, які виконують і функцію ігрового кіно.
Андрій Куликов: Які українські документальні фільми збирають повні зали?
Дмитро Десятерик: Ті фільми, які здавалися публіці актуальними, збирали повні зали. На «Майдан» Лозниці у 2014 році народ ішов активно. Жодного українського фільму, який би окупився у прокаті, немає. Це не страшно, не тільки ми такі.
Мене найбільше тішить те, що фільми з мистецького погляду якісні. Їхня аудиторія скромна цього року, але збережеться не в меншій кількості в наступних роках.
Ірина Славінська: Я пам’ятаю фільм «Жива ватра». Які ще назви можемо згадати?
Дмитро Десятерик: Фільм «Рідні», який цього року глядачі побачили на Одеському кінофестивалі. Він вийде в прокат на початку наступного року. Це фільм вихідця зі Львова Віталія Манського, який став більш-менш відомим режисером в Росії, але не зміг миритися і виїхав звідти. Фільм зроблений в копродукції з Україною. Він їздить по Україні та спілкується з ріднею, яка живе в різних містах.
Андрій Куликов: Зараз є якесь визначення для українського кіно?
Дмитро Десятерик: Визначення немає. Те кіно, яке роблять молоді і середнього віку режисери, соціальне. Воно працює з «сирим» матеріалом дійсності. Це піднімається нова хвиля реалізму.
0