Член Українського Оскарівського комітету, кінокритик, журналіст газети «День», член Міжнародної асоціації преси FIPRESCI Дмитро Десятерик розповів про три стрічки, серед яких обиратимуть саме ту, яка і представить Україну.
Наталія Соколенко: Які стрічки подалися?
Дмитро Десятерик: Це три картини: «Пісня пісень» Єви Нейман, «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка і повнометражний документальний фільм «Українські шерифи» Романа Бондарчука.
Наталія Соколенко: Складно буде відібрати з цих трьох?
Дмитро Десятерик: У кожного фільму є свої плюси. Наприклад, фільм «Пісня пісень» був показаний на фестивалі в Торонто, який є одним з найвпливовіших за своїм потужним кіноринком. Туди приїздить море продюсерів, з Голівуду у тому числі.
«Гніздо горлиці» — спільна продукція з Італією на соціально дражливу тему: про заробітчан, трудову міграцію. «Українські шерифи» — фільм, який вже має міжнародні призи і теж має репутацію закордоном.
Коли я побачив, що ці три фільми увійшли в остаточний список голосування, був дещо спантеличений. Виявляється, з цього року Американська кіноакадемія трохи змінила правила. Тепер в номінацію «Кращий фільм іноземною мовою» включені документальні неігрові стрічки. Це взагалі, можна сказати, революційна зміна. Чому б і ні? На останньому Берлінському кінофестивалі саме неігрова стрічка виграла «Золотого ведмедя». Ще це важливо тим, що з ігровим кіном не завжди добре. А ось документалістська школа у нас збереглась добре.
Після Майдану документалістика наче набула другого народження. Я вважаю, це хороший шанс на майбутнє.
Андрій Куликов: Про що ж фільм «Українські шерифи»?
Дмитро Десятерик: «Українські шерифи» — це цікава історія про те, як в селі стара Збур’ївка самоорганізувалися громадяни. Вони побачили, що в міліції стежити за порядком нема кому, і громада обрала двох шерифів з авторитетних людей в селі. І ці двоє надзвичайно цікаві герої наводять порядок.
Андрій Куликов: Про що фільм «Пісня пісень»?
Дмитро Десятерик: Це про єврейське містечко кінця 19 початку 20 століття. Про маленького хлопчика з небагатої родини, який після важкого захворювання, йде до хедеру — початкової єврейської школи. Це свого роду роман-виховання про те, як росте молода людина в не дуже сприятливих соціальних умовах.
Наталія Соколенко: Хто буде відбирати стрічки? Чи не буде таких історій, як з обранням «Поводиря» і фільму «Плем’я», коли були скандальні історії?
Дмитро Десятерик: Всі члени Оскарівського комітету цього разу були обрані рейтинговим голосуванням, у якому брала участь професійна кіноспільнота. Випадкових людей там не було. Членами комітету можуть стати або режисери, що приймали участь зі своїми фільмами у фестивалях класу А (Канни, Венеція, Берлін), члени FIPRESCI, члени Національної спілки кінематографістів України або Асоціації кінопродюсерів України. Голосувала вся кіноспільнота. 15 людей, які отримали найвищі бали, були відібрані в Комітет.
Стосовно конфлікту інтересів, то я читав правила, регламент і плакав та сміявся водночас. Там по пунктах і підпунктах прописані всі можливі випадки конфлікту інтересів. Ймовірність виникнення ситуації, як колись, зведена практично до нуля.
9 числа буде таємне голосування: об 11.00 ми зберемося та винесемо неупереджений і доленосний вердикт.
Наталія Соколенко: А ви поїдете на «Оскар»?
Дмитро Десятерик: Навіщо мені їхати. Це фестивалі створюють цікаве поле події, багато внутрішніх колізій. А тут все просто: робота доволі бюрократична, сотні заявок з різних країн, академіки терпляче дивляться, кого номінувати. Так само таємно голосують.
Андрій Куликов: Як дивляться кіно члени журі?
Дмитро Десятерик: Вчора був кіносеанс: три фільми спеціально показували у кінозалі для членів журі. Тут за нашим вибором: можемо дивитися разом, з іншими глядачами, але рішення кожен приймає на самоті.
Наталія Соколенко: Чи ви правда вважаєте, що фільм, який ви обрали, справді може претендувати на «Оскар»?
Дмитро Десятерик: Я вважаю, що фільм хороший і гідний. Але треба розуміти, що конкуренція жорсткіша, ніж на будь-якому фестивалі.