«Громадське радіо»
Так говорить директор Інституту зеленої економіки В’ячеслав Потапенко.
Дмитро Тузов: Українські науковці розробили енергетичну стратегію. Що ви можете про неї сказати?
В’ячеслав Потапенко: Енергетична стратегія — дуже важливий елемент. На жаль, його в нас розробляють років 5, переробляючи кожні півроку, в залежності від того, яка фінансово-промислова група піднімається у рейтингу і ставить свого міністра енергетики.
Це дуже дивний документ, який не співпадає ні з міжнародними зобов’язаннями України, ні з реальними можливостями зростання економіки, а будуєтеся на потребах тих фінансово-промислових груп, які орендували енерго-генеруючи радянські потужності, що працюють за технологіями 50-70-х років. І для того, що забезпечити собі бізнес, вони лобіюють стратегію розвитку держави.
Цей документ — 97 сторінок, його розробляли фахівці Національного інституту стратегічних досліджень із задіянням Фонду Розумкова.
Але питання в тому, що сама ця стратегія розробляється без стратегічного бачення розвитку України. Вони планують, як в Радянському Союзі, від досягненого, тобто від наявних потужностей.
Скільки б ми по документах не продовжували роботу атомних електростанцій, їх все одно через 5-10 років варто починати закривати. Вартість закриття атомної електростанції дорожче, ніж побудувати будь-яку біоенергетичну станцію
Дмитро Тузов: Мені здається, що стратегія має бути інноваційною. Їхати далі на вугіллі, спалюючи нафту, — це підписатись під тим, що все буде дуже погано.
В’ячеслав Потапенко: Формальні зауваження, які надала Європейська комісія щодо цього проекту наступні.
Перше — стратегія не відповідає Угоді про асоціацію щодо екологічних стандартів.
Друге — не відповідає зобов’язанням України щодо формування відновлюваної енергетики, яка до 2020 року має складати 11%.
Фахівці Європейської комісії вважають, що українські автори не орієнтуються на споживача, і вони звертають увагу на те, що закладена гіпероптимістична програма зростання економіки України аж на 4,9% кожного року до 2035-го року. Вони не розуміють, звідки є таке бачення зростання економіки України і споживання. Адже фактично ми на сьогоднішній день за енерговиробництвом знаходимось на рівні 1968 року. І після 1990-го року, коли впало виробництво електроенергії відсотків на 40, ми коливаємося більше-менше, але за 25 років української незалежності в нас не виросли потреби. І по великому рахунку, немає ніяких підстав очікувати кардинального зростання енергоспоживання в Україні, тому що нові технології принципово більш енергоефективні. І якщо замінювати старе виробництво на нове, то енергоспоживання буде скорочуватися в десятки разів.
Дмитро Тузов: Можливо, автори цієї стратегі мають на увазі, що Україна продаватиме електроенергію за кордон, і на цьому зароблятиме валютні резерви. Зараз з підвищенням вартості електроенергії, чи справедливо, що ми продаємо енергію за кордон дешевше, ніж власним споживачам?
В’ячеслав Потапенко: Наша енергосистема створювалась не як українська, а як частина ради економічної взаємодії — Радянській Союз, Угорщина, Словаччина, Польща тощо. Були абсолютно інші потреби. Ніколи ніхто не ставив стратегічних завдань розрахувати, яка модель енергетики потрібна саме для України. Ми не можемо більше використовувати це старе обладнання, воно зношене на 80%.
Скільки б ми по документах не продовжували роботу атомних електростанцій, їх все одно через 5-10 років варто починати закривати. Вартість закриття атомної електростанції дорожче, ніж побудувати будь-яку біоенергетичну станцію.
Друге стратегічне питання, яким в нас не займаються, це децентралізація енергоспоживання. З радянських часів в нас закладені великі відстані передачі електроенергії від великих електростанцій, що сприяє суттєвим електровтратам.
На сьогоднішній день раціональніше і ефективніше використовувати місцеві енергетичні ресурси, ґрунтуючись на нових технологіях, які витрачають і менше ресурсів, і менш негативно впливає на навколишнє середовище. Вони можуть забезпечити локальні об’єкти, особливо це стосується агросектору.
На сьогоднішній день раціональніше і ефективніше використовувати місцеві енергетичні ресурси, ґрунтуючись на нових технологіях, які витрачають і менше ресурсів, і менш негативно впливає на навколишнє середовище
Дмитро Тузов: Які нові технології можуть забезпечити позитивний енергобаланс країни?
В’ячеслав Потапенко: Це залежить від регіону України, вони щодо відновлювальної енергетики мають різні пріоритети.
Якщо це північ — це біоенергетика, залишки від лісопереробної та лісної промисловості.
Якщо це південь — там є раціональними сонячні та вітрові електростанції. Ми не можемо побудувати великі станції, як в Німеччині, але ми можемо робити маленькі електростанції під готельні комплекси, ферми, під невеличкі населенні пункти. І навіть є внутрішні інвестори, які готові вклади, розуміючи, що вони повернуть гроші років через сім, що до кризи уявити собі було неможливо.
Якщо говорити про стратегію, вона має виходити не з безпеки, не як треба боротися з Росією. Треба думати не про Росію, а про те, як розвивати власне господарство. Енергетика — це кров економічного організму країни.
Треба думати не про Росію, а про те, як розвивати власне господарство
Наталя Соколенко: Зараз наші політики волають, що альтернативи немає, і потрібно купувати вугілля в Росії, та зовсім не говорять про альтернативні джерела енергетики.
В’ячеслав Потапенко: Старі енергостанції все одно не пропрацюють багато років. Якщо зараз люди не почнуть самотужки будувати невеличкі електростанції, ми залишимось без електрики. Маються на увазі підприємці та середній бізнес.
А у великих містах, коли відбудуться віялові відключення, просто винесуть мера, і так чи інакше владі доведеться побудувати нову генерацію, або примусять власників існуючих генерацій зробити модернізацію. Є ж можливості і є проекти, навіть гроші є. Бо на ці схеми завезення низькоякісного вугілля з копанок з «ДНР» є ж гроші.