Поговорили з істориком Ярославом Грицаком.
Ярослав Грицак: Дивіться, яку кар’єру за останні 10 років зробила пам’ять про голод, Голодомор. Перед 2006-м роком українці не сприймали голоду, навіть не вважали, що він був, а зараз ми маємо загальнонаціональний консенсус в цьому сенсі, і в чому найважливіший консенсус – що голод був геноцидом.
Ірина Славінська: В день пам’яті жертв Голокосту 27 січня я слухала одну із радіопрограм про події Голокосту на київському матеріалі, і люди, які телефонували до студії, подекуди говорили про те, що ось ви говорите про Голокост, а в нас же Голодомор. І я усвідомила, що є люди, у свідомості яких існує конфлікт пам’яті про різні геноциди на території України.
Ярослав Грицак: Було щонайменше шість геноцидних хвиль між 32-м та 47-м роком, і ми маємо усвідомити, що це така особливість України. Ми не маємо жодної країни в світі, яка б мала в такий короткий час таку хвилю геноцидів.
Ірина Славінська: Але чому між цими геноцидами у пам’яті окремих людей ніби існує конфлікт?
Ярослав Грицак: Тому що промотується один тип в пам’яті, і завжди є загроза, що буде гра з нульовою сумою. Я вважаю, що одне з завдань – перенести в іншу площину, що це не є гра з нульовою сумою. Це не означає, що колись хтось виграє, то другий програє. Це означає, що в пам’яті є місце для всіх. І Голокост, і Голодомор не повинні конкурувати.
Але і Голодомор, і Голокост – це частина однієї спільної історії, тому вони мають бути частиною одного спільного наративу. А в нас, як в сучасній Польщі, у цьому законі про історичну пам’ять, – якщо нам щось робили, то це погано, а якщо ми щось робили, то це все добре. Теперішня польська влада вважає, що поляки не винні нікому, а їм винні всі. І цей тип пам’яті є дуже небезпечним.
Ірина Славінська: В Україні є запобіжники, щоб не відтворювати цей польський досвід?
Ярослав Грицак: Є. І перше – це пам’ять про війну теперішнього часу. Я скажу так – є і нема. Тому що, дивлячись, як впливала громадськість на польські закони, то в Україні такої реакції не було. Але з другого боку запобіжником є поганий приклад Польщі. Тому що він показує, до чого можна довести ситуацію, йдучи таким шляхом.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.