За три роки ніхто не покараний за масові побиття журналістів, — Томіленко

Національна спілка журналістів України починає кампанію проти безкарності за злочини проти журналістів. Подробиці розповідає голова Спілки Сергій Томіленко

Ведучі

Василь Шандро,

Тетяна Трощинська

Гостi

Сергій Томіленко

За три роки ніхто не покараний за масові побиття журналістів, — Томіленко
https://static.hromadske.radio/2017/01/hr_rankova-hvylya-17-01-21_tomilenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/01/hr_rankova-hvylya-17-01-21_tomilenko.mp3
За три роки ніхто не покараний за масові побиття журналістів, — Томіленко
0:00
/
0:00

Тетяна Трощинська: НСЖУ і Міжнародна федерація журналістів розпочинає акцію солідарності з журналістами, які були побиті, заарештовані, яким погрожували і проти кого здійснювали будь-які злочини. Що це за акція?

Сергій Томіленко: Дійсно, ми зараз розгортаємо таку національну кампанію. І ми, і міжнародні партнери визначили, що фізична безпека журналістів — це одна з ключових проблем, бо клімат у країні небезпечний. І за часів режиму Януковича і Майдану, коли проти журналістів застосовували кийки, і потім була багато інших випадків, до яких ми хочемо привернути увагу, бо безкарність провокує безкарність. Наша кампанія не тільки про 2014 рік, а ми будемо акцентуватися на всі три роки після.

Василь Шандро: Яка тенденція за ці три роки?

Сергій Томіленко: Очевидно, що пік побиття і затримання журналістів — це період Майдану, коли режим Януковича опирався всіма силами і хотів втриматись. Ми говоримо про січень 2014 року, коли побили 103 журналістів, 6 заарештували. Звичайно, зараз ми не фіксуємо такої кількості нападів, але в той же час немає жодного випадку покарання винних.

Я хотів би звернути увагу, що ми звертаємось до національних і регіональних медіа, але я хочу, щоб це не були просто гасла. Безкарність — це не лише загальне поняття, безкарність має виконавців — це конкретні слідчі, які не проводять роботу, це працівники прокуратури і судів.

Кривавий січень для журналістів

Сьогодні ми йдемо далі загальних моніторингів і розпочинаємо процедуру ревізії кожної справи. Ми спілкуємося з кожним побитим журналістом, запитуємо подавали вони скарги чи ні, які результати. Є тривожна інформація, що вже є такі розчаровані, хто три рази давав свідчення, але прокуратура не зацікавлена і справа не рухається.

Журналісту 5 каналу резинова куля влучила в об’єктив, тобто техніка його фактично врятувала. Але справу затягували і врешті-решт йому було простіше написати відмову. Всі зітхнули з полегшенням — прокуратура, бо на одну справу менше, журналіст, бо не треба витрачати час на допити, засідання.

Василь Шандро: Тобто у жодній справі, про які ви говорите, немає ніякого розвитку?

Сергій Томіленко: Принаймні, якщо він є, то нам про це невідомо. Найбільш цинічну всю цю анатомію безкарності видно у справі про побиття фотокореспондента Ігоря Єфімова у Черкасах (коли з автобуса виходили міліціонери і всі по черзі били журналіста кийком). Генпрокуратура, прокуратура Черкаської області, місцева поліція звітували на найвищому рівні в Адміністрації президента. Нас заспокоювали, що це показова справа, що проведені усі слідчі дії, є зняті побої, є свідчення, закривавлені фотографії. Нас годували обіцянками, що справа вже у суді.

Але наприкінці минулого року, місяць тому, суд прийняв рішення, яке виправдовує єдиного підозрюваного, якого ледь-ледь встановила прокуратура. Кілька днів тому ми отримали копію вироку і побачило, що встановлено всі ці двадцять прізвищ міліціонерів, але оскільки кожен каже, що не бачив, хто саме бив Єфімова, відповідно обвинувачення може падати на керівника підрозділу. Але ми бачимо як справа розвалилася і будемо у ній працювати.

Наша місія — не відкрутити голову чи розіп’яти тих, хто бив журналіста, а мати прецедент, коли вони хоча б не матимуть права працювати у правоохоронних органах. Понесуть принаймні якусь відповідальність.