Громадське радіо
У студії Громадського радіо — режисерка стрічки Анна Акулевич та продюсер Олег Фіалко.
Євгенія Гончарук: Чому в якості героя ви обрали сучасну українську артистку?
Анна Акулевич: Певний час ми шукали героя до вже складеного пазлу. В нас було замовлення від іноземця, який планував зняти картину «позитивний меседж з України». Ми довго шукали героя, і коли Джамала написала цю пісню, ми зрозуміли, що треба робити історію про неї. Тому що вона уособлює сучасність. Це високий рівень самовідданості і якісної роботи.
Олег Фіалко: Вже набридло говорити про недоліки і шукати антигероїв. Треба думати, що ми — європейська держава не на словах, а на ділі. В нас є позитив, в нас є ті герої, до котрих ми рано чи пізно почнемо тягнутися. Я думаю, що і творчий, і життєвий шлях Джамали це засвідчує.
Євгенія Гончарук: Джамала дуже ніяково почувається, коли говорить про цю стрічку. Вона фактично каже, що ще зарано про неї знімати кіно. Чи не довелося вам її вмовляти?
Анна Акулевич: Вже є прецедент. І мені здається, що ця історія вдалась з погляду глядацького кіно. Коли глядач приходить, він отримує імпульс позитивного, музичного і ненудного фільму. Треба сприймати все, що відбувається з нашими митцями, авторами, творцями. Треба це підтримувати і культивувати. І тоді буде перспективний розвиток культури.
Євгенія Гончарук: В Україні існує школа документального кіно?
Олег Фіалко: Так. Коли багато років був занепад українського кіно, документальне кіно також було у прірві. Але в нас є митці досить високого рангу. Наприклад, Сергій Буковський — це знаний і талановитий український режисер. Сьогодні всі кажуть про те, що українське кіно відроджується. Відроджується і документалістика. З’являється багато молодих режисерів і режисерок.
Взагалі, я вважаю, що будь-яке вже створене мистецтво — це політика. Воно починає жити своїм життям і не може бути відірваним від суспільного життя. Коли ми вже завершили цю картину, але її ще мало хто бачив, ми отримали послання з Росії. Вони ще не бачили фільм, вони не знали, про що він. Вони знали тільки те, що це картина про Джамалу. І от вони написали, що проклинають Джамалу і її адвокатів, тобто нас, тому що кримські татари винищили весь півострів у 40-х роках і тому подібне.
Це все заполітизоване, про це не хочеться говорити. Хочеться говорити про те, що ми вже вважаємо себе європейською спільнотою. І нам би хотілося говорити про ті речі, про які вони звикли говорити. Щоб вони від нас вже не чекали бруду, що буває дуже часто.