«Громадське радіо»
Ольга Веснянка: Для чого навчати людей, які вже працюють в регіональних медіа? Чи поліпшує це їх якість?
Катерина Іванова: Я переконана, що наша робота не стоїть на місті, з’являються нові тренди, технології, і якщо не вчитися цим новинкам, то будеш пасти задніх.
Звичайно це поліпшує якість регіональних медіа, оскільки там існує великий потік кадрів, багато хто через невеликий час там йде з журналістики, змінює фах на піар. І є такий недобрий тренд, що навіть коли люди хочуть навчатися і працювати за журналістським фахом, то у їх керівників немає на це коштів чи бажання. Їм простіше взяти з вулиці студентів й вчити з ними все спочатку.
Наталя Соколенко: Чи спостерігається поліпшення фінансового стану періодичних видань?
Катерина Іванова: Складно сказати, але в нас зараз проходить школа комунальних медіа. Ось вже не один рік йдеться про роздержавлення власності, проте мало хто знає, як переходити в цю нову форму.
Школа складається з двох модулів, перший — це менеджмент, вивчення структури редакції, управління доходами та витратами, такі собі господарські справи. А другий — це власне контент, редакторська робота. В цьому модулі ми навчаємо комунальні медіа працювати в тому числі і з інтернетом.
Ольга Веснянка: Хто викладає у регіонах на таких освітніх заходах?
Катерина Іванова: Ми запрошуємо регіональні медіа до Києва, працюємо з київськими тренерами та фахівцями. А також наші фахівці їздять по регіонам.
Ольга Веснянка: Як вдається підтримувати журналістів, які займаються розслідуваннями?
Катерина Іванова: Розслідувачі — це наша гордість. Коли ми починали, то розслідувальна журналістика вже існувала в Україні, але зараз вона переживає свій розквіт, бо, на жаль, тем у нас для розслідувань вдосталь.
Ольга Веснянка: Існують проблеми з фінансуванням журналістських розслідувань?
Катерина Іванова: Насправді, є дефіцит ідей і немає дефіциту коштів. Тобто тем існує багато, але далеко не всі мають сили та сміливість за них братися. З фінансуванням тут допомагають міжнародні фонди, гранти, адже витрат може бути багато, особливо коли людині буде потрібно їздити по різним містам, робити запити.
Наталя Соколенко: Чи є в невеликих містах такий бар’єр, який заважає журналістам братися за розслідування, адже там всі один одного знають, постійно будуть бачитися на вулиці? Якщо цей бар’єр, то як ви радите його подолати?
Катерина Іванова: Бар’єр мабуть є, бо у великому місті, коли нікого не знаєш, займатися розслідуваннями простіше. Але і в невеликих містах це можливо. Наприклад, коли я працювала в Рівненському агентстві журналістських розслідувань, і там все тільки починалося, то на редактора спочатку дивилися так, наче думали, що нехай пограється, нічого з цього не вийде. Потім його почали ненавидіти, але зрештою його стали поважати, бо він роками сумлінно виконував цю складну роботу.
Бар’єром також може виступати міф про те, що розслідувачам всі погрожують. Але якщо дотримуватися журналістської етики, то тим, про кого було проведено розслідування, фактично не буде що пред’явити журналісту.
Наталя Соколенко: Який ефект від оприлюднення розслідувань медіа на Луганщині та Донеччині?
Катерина Іванова: Це складні регіони, й ефект там не дуже. Але якщо говорити про всю Україну, то є хороший тренд. Раніше журналісти розслідували якесь діло, писали про нього, писали, а ефекту не було. Як про Межигір’я. А зараз почала з’являтися реакція. Наприклад, розслідування програми «Наші гроші» мало ефект. Там хоч і не дійшло до кримінальної відповідальності корупціонерів, проте людей звільнили з посад.
Ольга Веснянка: Розкажіть про медіа-базу жінок-експерток, яку створює Інститут розвитку регіональної преси.
Катерина Іванова: Це відбувається в рамках кампанії проти сексизму. Ми вже зібрали близько 300 імен, які включили в список з погодження кожної людини. Туди увійшли науковиці, фахівчині, експертки у різних галузях. Ми готові відкривати ці контакти для загального доступу онлайн. З ними можна буде зв’язатися напряму на сайті «Повага».