«Громадське радіо»
Економічний оглядач, експерт «Фонду суспільної безпеки» Юрій Гаврилечко коментує інормацію про наміри уряду реформувати службу зайнятості.
Едуард Лозовий: Чи існує потреба в реформуванні української служби зайнятості?
Юрій Гаврилечко: В Україні немає єдиної державної політики щодо зайнятості. Через це немає сенсу реформувати службу, яка нею займається.
Євген Павлюковський: Якщо говорити про слова Володимира Гройсмана, то складається враження, що службу зайнятості хочуть перетворити на портал пошуку роботи.
Юрій Гаврилечко: На жаль, у нас зараз діє уряд невігласів, які не знають, як працюють ті системи, про які вони говорять. Коли Гройсман каже, що не збирається когось годувати, він наражається на судові позови. Система загальнодержавного страхування на випадок безробіття — це система страхування. Несплата страхових премій — шахрайство.
Уряд може когось працевлаштувати виключно в державних корпораціях. Так, держава в Україні є одним з найбільших роботодавців. Але інших можливостей в уряду немає.
Едуард Лозовий: Чи може уряд стимулювати роботодавців?
Юрій Гаврилечко: Давайте подивимося на статистику перших днів нового року, коли в Україні перестало функціонувати майже 130 тисяч приватних підприємств. Це 8% від загальної кількості. За тиждень їх стало менше на 8%.
Порівняно з 2013 роком в Україні стало набагато більше податків. Якщо хтось зараз каже, що у нас зменшилася ставка єдиного соціального внеску (ЄСВ), то хочу подібним «фахівцям» нагадати, що ЄСВ — це не податок з підприємців, це нарахування на заробітну плату. У більшості країн це частина заробітної плати, податки не з підприємців, а з найманих працівників. Підприємці виступають лише податковими агентами, які сплачують ці гроші за своїх найманих працівників.
В Україні інакше. У нас майже ніхто, окрім ФОПів, не знає, скільки він платить до фондів соціального страхування. Це не податки з підприємства, а податки з найманих працівників. Тому сподівання на те, що зменшення ЄСВ щось зробить для детінізації заробітної плати, були марні. Навіть теоретично це неможливо.
Євген Павлюковський: Є частина громадян, які не хочуть працювати, їх цілком влаштовує матеріальна допомога від служби зайнятості.
Юрій Гаврилечко: Це не відповідає дійсності. Таких людей, яких задовольняє ця допомога, немає.
Едуард Лозовий: Звісно. Вони працюють і отримують допомогу.
Юрій Гаврилечко: Таких фактично немає. У нас офіційно безробітних близько 400 тисяч. За реального безробіття на рівні 20 — 25% у нас кількість офіційно зареєстрованого безробіття не дотягує і до 0,5% від кількості працюючих.
Державна служба зайнятості і зараз є кадровою агенцією. Окрім цього, на неї покладено безліч завдань, які, на жаль, неможливо виконати в умовах, коли немає планової економіки. Державна служба зайнятості має робити прогноз на потребу робочої сили. Там, де зайнятість є прерогативою держави, є виключно один роботодавець, там можна робити чіткі прогнози, що буде відбуватися протягом наступних 5 — 10 років. Коли більша частина приватного бізнесу, коли держава чи не кожного місяця змінює податкову політику, не лише про інвесторів неможливо говорити, а й неможливо планувати.
Едуард Лозовий: Ефективність служби доволі низька. Ви вважаєте, що не варто це змінювати?
Юрій Гаврилечко: Реформування і зміни — це різні речі. Реформування — налаштування системи під політику. Якщо функціонал незрозумілий, то нічого не зміниться.
Служба зайнятості працює в умовах тієї політики, яка є зараз. Не можна реформувати окрему службу, не змінюючи принципи функціонування системи зайнятості. Низька ефективність залежить не тільки від фахівців, які там працюють, а й від загального дуже невеликого числа робочих місць. Вартість робочого місця у 2006 — 2007 році коштувало 30 — 40 тисяч гривень, тобто 6 — 8 тисяч доларів. Якщо рівень зараз такий же, то уявіть, скільки це зараз в гривнях.
Євген Павлюковський: До якої моделі може звернутися Україна в реформуванні служби зайнятості?
Юрій Гаврилечко: Щоб ефективно налагодити роботу служби, не потрібно звертатися до інших моделей, тому що кожна країна напрацьовувала свою модель роботи, яка залежить від умов, які є в країні. Для реформування уряд має затвердити стратегію. Під неї мають бути розроблені механізми, має відбутися навчання, а вже потім — створення нової системи.