Чи мають право громадські об’єднання виконувати функції поліції?

У студії Громадського радіо радник міністра внутрішніх справ та голова громадської ради при міністерстві Володимир Мартиненко та експерт групи реформ органів правопорядку Реанімаційного пакету реформ Євген Крапівін.

Ірина Соломко: Ми намагалися запросити до нашої студії представників Національних дружин, але вони не захотіли приходити. Тим не менш, ми обговоримо співпрацю між поліцією та громадянами. Це резонансна тема. Чи співпраця вже розпочалася?

Євген Крапівін: Важливо розуміти: люди допомагають поліції не тільки через те, що вона не може впоратися. Це нормальна ситуація у всьому світі: від консультацій з громадою до спільного патрулювання. Трендом останнього року стало створення муніципальних варт, або навіть (як вони самі себе називають) муніципальної поліції. Втім, держава це забороняє. Зараз триває юридична дискусія про те, чи достатньо цього законодавства аби заборонити  подібні ініціативи. Я кажу про назву.

В нас є закон про реєстрацію юридичних осіб, по якому реєструються комунальні підприємства. В ньому сказано, що у назві юридичних осіб приватного права не можуть використовуватися елементи назв органів офіційної влади. Зокрема слово «поліція» або «суд». Міністерство юстиції завжди відмовляло у реєстрації підприємствам з такою назвою.

Зараз правоохоронний комітет Верховної Ради рекомендував депутатам ухвалити законопроект, який прямо в законі про Нацполіцію пропише цю заборону та, найголовніше, введе адміністративну відповідальність за будь-які порушення: створення юридичних осіб з такими назвами, чи фізичних осіб, які почнуть вдягати форму і шеврони.

Громадські формування та будь-які рухи, які видають себе за державні органи – похитують монополію на застосування сили у державі. 

Вони маніпулюють свідомістю людей – це не допустимо. Втім, якщо Мін’юст їх зареєстрував, то відповідальності за незаконні дії цих формувань немає. Новий законопроект дасть хоч якусь управу на цих «помічників» правоохоронців.  Втім, це не вирішить проблему – нам потрібна уніфікація законодавства з цього питання. Ми маємо розуміти, які повноваження у цих об’єднань, хто їх контролює, хто уповноважений їх розпустити.  Зараз такого розуміння у нас немає.

Володимир Мартиненко: Говорити про те, що поліція не може впоратися зі своїми обов’язками – неправильно. Поліція може, питання в тому наскільки це задовольняє громадянське суспільство. Діяльність угрупувань, які допомагають поліції виконувати роботу можна розділити на кілька різних форм.

Діяльність громадських формувань з охорони державного кордону прямо прописана у Законі України. Відтак, їхня реєстрація узгоджується з місцевими органами влади і з Національною поліцією. Існують і такі групи людей, які формуються під патріотичними гаслами. Вони намагаються перебрати на себе функції Національної поліції. Це порушення. Їх присікають вже зараз і ми  продовжимо робити це у майбутньому.

Національні дружини – це одне із тисяч громадських формувань, які діють на території України. Вони нічим не відрізняються серед інших. Виконання закону є обов’язковим для всіх громадян України та всіх формувань. Закон покладає на усі громадські формування різні функції. Серед них є і забезпечення громадського порядку разом із працівниками Національної поліції.

Дійсно, в деяких містах громадські об’єднання вийшли за межі адекватності і створили організації, що дублюють назву поліції. Наприклад, у місті Ірпінь (Київської області) був створений комунальних орган, який називався «національна поліція». Реєструвати такі організації прямо заборонено законом про реєстрацію. Питання вийшло складним, бо вони реєструвалися до того, як створили орган Національна поліція.

Всі ці організації отримали попередження із проханням змінити назву. Одним із таких прикладів виступає місто Дніпро. Тамтешній мер ініціював зміну назви громадського формування, прибравши з назви організації слово «поліція». До речі, він вийшов з цією ініціативою до мерів інших міст. Таких організацій в Україні на початок цього року було близько 19, тобто 19 юридичних осіб мали у своїй назві слово поліція.

Дмитро Тузов: Ініціатори створення бойових груп кажуть, що вони вимушені діяти через бездіяльність поліції. Вони діють по тому ж принципу, що і самооборона Майдану у 2014 році.

Євген Крапівін: У 2014 році міліція перестала сприйматися українським суспільством, тому підрозділи самооборони були дуже дієвими. Вони були створені по всій Україні і саме вони стали основою, з якої виросли подальші загони самооборони, патріотичні рухи тощо. Зараз мова йде про те, що час змінився, але деякі молоді люди збираються, щоб охороняти порядок на патріотичних засадах. Втім, є і групи тітушок, які порушують громадський порядок. Їхні дії будуть присікатися жорстко.

Ірина Соломка: Хочу згадати доволі відомий випадок: у Голосієвському районі Києва був кіоск, у якому торгували наркотиками. Поліція нічого не робила, але громадські організації, не питаючи правоохоронців, розгромили цей кіоск зі словами «я тобі не дозволю торгувати наркотиками». Вона поступили правильно?

Володимир Марченко: Я вперше чую про цей приклад. Зобов’язання кожного громадянина дотримуватися правопорядка та допомагати правоохоронним органам. Так, ми не можемо поставити правоохоронця біля кожного світлофора та кіоску.

Ірина Соломко: Тобто ви підтримуєте таку активність громадян?

Володимир Мартиненко: Ні. Якщо ми говоримо про громадські формування, які допомагають в охороні правопорядку – я можу навести вам не один приклад, де ці громадські формування дійсно допомагають поліції. Я особисто допомагав вибудовувати графіки чергувань у Чернігівській, Херсонській, Миколаївській,  Хмельницькій областях. Там ці формування допомагають охороняти громадський порядок.

У Вінниці футбольні фани попросили Національну поліцію залучати їх до охорони громадського порядку тоді, коли гратиме їхній футбольний клуб. Для них це було важливо. Неправильно говорити, що будь-яке громадське формування це зло злюще, яке працює поза законом на противагу поліції. Так, є організації, які намагаються дестабілізувати ситуацію, але не всі організації такі.

Ирина Соломко: Яка позиція громадської ради при МВС?

Євген Крапівін: Є дуже багато аспектів цієї проблеми. Громадські формування – це не нове явище. Як мінімум профільний закон існує з 2000 року, а саме явище існує значно довше. Зараз з’явилися організації (чи то Нацдружини, чи будь-хто інших під патріотичними гаслами), які починають займатися самосудами чи пошкодженням майна. Поки ніхто не розуміє, де межа між справедливістю та законністю. Для чого розносити кіоск, якщо достатньо було б затримати наркоторговця і скористатися статтею 207 кримінально-процесуального кодексу – затримання, тобто фізично обмежити свободу пересування людини до моменту приїзду поліції. При цьому не треба влаштовувати допити, чи вистежувати жертву місяцями. Так, поліція нічого не робила, але це не дає жодних підстав розносити торгову точку.

Дмитро Тузов: Інститут Робін Гудів існував завжди.

Євген Крапівін: Є велика різниця. Національні дружини отримали потужну підтримку, бо пообіцяли суспільству побороти притони та гральний бізнес. Це спрацювало, бо суспільство вірить, що поліція «кришує» ці бізнеси. Це важливий аспект. Менш масштабні речі, такі як рознесення МАФів, частіше виконують тітушки.

Дмитро Тузов: Чому правоохоронці не затримують тітушок. Вони порушують закон?

Володимир Мартиненко: Я прошу не давати оціночних суджень про те, що «поліція “кришує” ігорний бізнес». Дайте факти, а не голослівні моменти. Поліція діє в межах закону. Якщо в законі не написано, що торгову точку треба розносити – то поліція не розносить. Поліція має повноваження затримати та розслідувати. Некоректно говорити, що громадські формування вчиняють правильно, коли трощать кіоск через бездіяльність поліції.

Євген Крапівін: Звісно, поліція має виконувати свої обов’язки. На тих, хто трощить кіоски теж є свої покарання. Так, є багато питань щодо конкретних випадків за останні роки. Варто пам’ятати, винна не тільки поліція, давайте зважати і на законодавче поле, у якому вона працює.

Ірина Соломко: У нас є телефонний двінок.

Слухачка Ольга. Львів: У нову поліцію пішли працювати ті люди, які дійсно хотіли змінити країну, але їм почали обрізати крила. На цьому фоні  почали з’являтися неконтрольовані неформальні угрупування. Вони без будь-яких прав чіпляються до жінок, що торгують на вокзалі, вимагають з них хабарі тощо. Що ж це за муніципальна поліція?

Євген Крапівін: Ми вже багато років намагаємося запозичити із заходу ідею муніципальної поліції. В нас був не один законопроект з цього приводу. Основна ідея хороша – є місцеві бюджети, з яких можна оплатити їхню діяльність. Це мала б бути співпраця з правоохоронцями. У нас поки нічого такого немає. Сьогодні народні депутати на це не погоджуються, бо одразу виникає уявлення про приватні армії Труханова або Кернеса.

Особливо в умовах війни на Сході, ми маємо залишати централізовану поліцію, а не роздавати повноваження. Ріст муніципальних варт підтверджує, що люди вороже ставляться до застосування сили зі сторони неполіції.Муніципальна варта не має права на застосування сили.

Громадські формування мають право застосовувати силу, але за певних умов: за спільного патрулювання, під контролем поліції тощо

Дмитро Тузов: Чи існують тіньові армії олігархів?

Євген Крапівін: Складне питання. На нього можна абсолютно по-різному відповісти. Дуже популярна версія серед політологів така: Національні дружини та Національний корпус – це приватна армія ледь не міністра Авакова, яку підтримують якійсь батальйони зі Сходу. Є групи людей, які об’єднюються у якісь організації – це факт, чи фінансуються вони кимось – я не знаю. Є різні версії.

Дитро Тузов: А можна з політичною метою використати ці підрозділи?

Євген Крапівін: Так.

Володимир Мартиненко: Ми зараз говоримо про формування патріотичної молоді. Я хочу навести ще один приклад.  Ультрас футбольних клубів можуть називатися чиєюсь армією? Тут можна багато сперечатися. Якщо люди об’єднуються навколо якоїсь ідеї, чи не фінансується це кимось зверху. Чи може це зібрання людей виконувати якісь незаконні вказівки. Відповіді ми не знайдемо.

Ирина Соломко: Наскільки українці довіряють поліції сьогодні. Відповідь на це питання у сюжеті нашої колеги Катерини Коваленко.

Володимир Мартиненко: Я б хотів прокоментувати це дослідження. Якщо до поліції є 20% довіри, чи це означає, що є 80% недовіри. Я не розумію репрезентативну вибірку цього дослідження. Проект Community Policing працює по всій Україні і кожна область відрізняється. Співпраця поліції з громадою теж дуже поширена по всій території України. Це не унікальний досвід Харківської області.

Ось вам приклад. У Полтавській області запущений спільний проект з протидії домашньому насильству «Не мовчи». Ще у кількох областях України діє програма «Шкільний офіцер поліції». В рамках цього проекту офіцери поліції приходять на уроки і навчають школярів. В інших областях тривають спільні проекти з вивчення мови жестів. Є проект «сусідська варта». У всіх цих проектів є результати. Таких проектів дуже багато. Я не думаю, що корректно говорити про довіру поліції на прикладі результатів однієї області.

До речі, у Харківській області вже кілька років Харківський університет внутрішніх справ разом з консультативною місією ЄС проводить дослідження довіри населення до поліції. Зараз такі дослідження ми запустили по всій Україні. Я не можу погодитися із тим, що поліції не довіряють.

Євген Крапівін: Все, про що говорив Володимир, існує. Поліція дійсно почала активніше співпрацювати із суспільством. Причини недовіри криються у кримінальному аспекті. Я говорю про розслідуванням майнових злочинів. Правоохоронці не завжди розслідують крадіжку велосипеда чи телефона.  Не реформувавши кримінальний блок, не можна вплинути на співпрацю з суспільством.

Також читайте: Як захистити землю від рейдерського захоплення? та як новий Кодекс процедур банкрутства захистить боржників від кредиторів?
Усі випуски програми шукайте тут.