Василь Шандро
На фоні інших виконавців — це якісно інший номер — музичний критик про Україну на «Євробаченні»
7 год тому
Жіночі печатки, княжі бороди і міфи про прізвища: інтерв’ю з істориком Олександром Алфьоровим
Про що нам розповідають печатки Київської Русі? Чи мали українські жінки власні печатки? Чому звичайні люди в той час не могли називати своїх дітей Ярославами і Святославами? Говоримо з істориком Олександром Алфьоровим.
Ведучі1
Гості1
1x
--:--
--:--
Що було у випуску:
1:25Що таке сфрагістика? Про що нам розповідають печатки? Що за ними можна вивчити?
4:22Печатки як джерело для дослідження Київської Русі.
5:55Жіночі печатки і власність
10:25Що таке власне печатка і як вона до нас прийшла?
15:00Унікальність печатки князя Святослава.
17:30До питання про зображення наших князів.
18:40Хто і чому почав зображати наших князів бородатими?
21:30Написи на печатках.
24:30Про імена князів: чому сина Ігоря й Ольги звали Святославом?
30:35Ніхто не міг назвати дитину іменем князя.
36:18Якими іменами називали князі своїх дітей і чому?
39:05Чому Хмельницький і Богдан, і Зиновій?
41:40Печатки та імена в період Козаччини.
44:55Міфи про прізвища.
46:47Московська адміністрація не знала поняття прізвищ для звичайних людей.
Орієнтовний час читання: 2 хвилин
У студії — кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України, дослідник української сфрагістики Олександр Алфьоров.
Олександр Алфьоров: Російська історія зіпсувала нам бачення жінки. Українські жінки, починаючи з Русі…Ольга, Анна Ярославна — це були теж гравці тої політики. Вони мали свої печатки, писали листи, мали свою канцелярію, дарували землі, перезатверджували. Ми з цього бачимо, що є жіночі печатки з княжими знаками. Це означає, що вона володіла майном. Жіночі печатки — абсолютно звичайне явище в XV– XVI сторіччях. За російською концепцією, жінка з посагом прийшла до чоловіка, і все. У нас — ні. У нас жінка приходить до сім’ї чоловіка, вона має своє майно (від скрині бабиної з подушками до сіл, міст), і цей посаг залишається за жінкою, він не стає власністю чоловіка.
Серед всіх імен того часу (X-XIII сторіччя) ми не зустрінемо людину просту, яка б назвалась Ярославом, Всеволодом, Мстиславом. Це імена суто князів, роду. Якщо ти маєш ім’я Мстислав, Всеволод, Володимир, Святополк — ти належиш до цієї сім’ї. Ніхто не міг назвати свою дитину іменем князя. Були, наприклад, Мирослави, але серед князів не було Мирославів. Людина звичайна могла бути Добринею, Ратибором, але ім’я княже було суто в князівській династії. Тому, коли казали: «Я від Ізяслава», всі розуміли, що треба голову схилити. Ще не знаємо, від якого Ізяслава, але, можливо, від князя.
Повну розмову слухайте в аудіофайлі
