Чи витримає український аграрний сектор чергову блокаду портів?

Ангеліна Завадецька: Привіт, ви слухаєте подкаст «Що з економікою?» від Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Мене звати Ангеліна Завадецька, я комунікаційна менеджерка ЦЕС.

Максим Самойлюк: А я Максим Самойлюк, старший економіст ЦЕС. Росія посилює атаки на українські порти. Під удар потрапляють також судна, що заходять на розвантаження та завантаження. Про те, як ці атаки впливають на українських аграріїв та експорт продовольства, ми поговоримо сьогодні з Олегом Хоменком, генеральним директором Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу». Олеже, вітаю.

Олег Хоменко: Доброго дня всім.

Ангеліна Завадецька: У четвер, 23 липня, судна перестали заходити в українські порти через загрозу російських атак. Міністр аграрної політики Тарас Висоцький каже, що це рішення судновласників, а не рішення України як держави — зі свого боку вона нічого не обмежувала. Ще в червні в українські порти заходило близько 10 суден на день. До яких наслідків може призвести ця зупинка, те, що ми зараз не приймаємо суден? Наскільки український агросектор залежить від експорту морем?

Олег Хоменко: Тут потрібно погодитися зі словами міністра аграрної політики та продовольства Тараса Висоцького: Україна не вводила жодних обмежень щодо роботи безпекового коридору. А наскільки для аграрного сектора важливий цей коридор і наскільки для нас важливі глибоководні порти Великої Одеси — це очевидний факт, тому що в нас експортоорієнтована модель.

Ми це все пам’ятаємо ще з часів 2022–2023 років, коли в нас були тимчасові блокування роботи портової інфраструктури, коли судна до нас не заходили — і це призвело до шаленого темпу необхідності відвантажень. Ми розуміємо, що 92–94% нашої аграрної продукції йде на експорт саме через чорноморські порти. Тому це абсолютно критична точка для експортерів і виробників, яка безпосередньо впливає на прибутковість і на виробництво: будь-які затримки з експортом призводять до перебоїв — і з наповненням інфраструктури зі зберігання зерна всередині країни, і з відвантаженнями, і з виконанням зовнішньоекономічних контрактів, і з подальшим надходженням валютної виручки, ну і, звичайно, з наповненням державного бюджету.

Максим Самойлюк: Ми зараз на самому початку цієї кризи. Які у вас настрої? Ви вбачаєте ризик повторення ситуації 2022–2023 років, коли було дуже складно з логістикою?

Олег Хоменко: Ну, воно фактично вже повторилося. Після удару в неділю по одному із суден, яке рухалося завантаженим і на якому загинуло близько 10 людей, власники суден, турбуючись про безпеку й життя своїх співробітників і про своє майно, прийняли рішення не заходити через високу ризиковість. Фактично абсолютна більшість власників суден відмовилася від заходження в українську акваторію. І очевидно, що це потягнуло за собою підвищення вартості фрахту. Фрахт збільшився майже вдвічі, але, попри це, ніхто зараз не приймає рішення ризикувати, щоб заходити сюди.

Тому ситуація доволі схожа на ту, яка була в нас у 2022–2023 роках, але тут потрібно розуміти контекст. Якщо у 22-му році, у лютому, в нас були повністю завантажені всі елеваторні спроможності — тобто ми тільки готувалися інтенсифікувати відвантаження, — і сільськогосподарські товаровиробники були, скажімо так, не у вигідному фінансовому становищі, бо ніхто не очікував і не готувався, усі чекали покращення світових цін, щоб здійснити відвантаження, — то зараз ситуація для виробництва трохи легша. Попередній рік був непоганий, тобто у фінансовому плані агровиробники більш-менш забезпечені. Посівна відбулася — а на посівну, ми всі розуміємо, є велика потреба в додаткових і залучених коштах. Є певні коливання з вартістю товарно-матеріальних цінностей, як-от добрива й пальне, але ці речі певною мірою захеджувалися гарними врожаями, що були перед цим.

Тому головне в цій ситуації — як для виробників, так і для інфраструктурної складової — не наганяти паніки. У нас є певний запас міцності, завдяки якому ми можемо якийсь час протриматися, притримуючи своє збіжжя. Потім, звичайно, треба буде надолужувати й гарними темпами відвантажувати, щоб покрити нестачу продовольства на світовому ринку і забезпечити вільні місця в елеваторах для нового врожаю.

Максим Самойлюк: А що змінилося зараз? Чому росіянам раніше не вдавалося паралізувати морську логістику, хоча вони, в принципі, намагалися це робити безперервно? Адже атаки на порти й на судна відбувалися впродовж усіх років. Що зараз трапилося?

Олег Хоменко: Ну, очевидно, вони поставили собі за мету, розуміючи, наскільки важливий для нас морський експорт. Я думаю, це також пов’язано з інтенсифікацією наших ударів по їхній спроможності, по їхньому тіньовому флоту. Але потрібно розуміти, що росіяни б’ють не через те, що ми там вдарили, — вони б’ють фактично тому, що мають таку спроможність. Поставили собі ціль підкосити спроможність наших виробників експортувати і спроможність держави забезпечувати свою обороноздатність.

Зрештою, на мою думку, війна — це як шахова дошка: хтось робить крок, і тепер нам потрібно думати, як робити крок у відповідь і як на це все реагувати. Наші оборонці вже не раз доводили, що можуть забезпечувати безпеку в різних умовах, так само, як забезпечували у 2022–2023 роках. Так само ми бачимо покращення в роботі протиповітряної оборони. Тому вся моя надія на те, що з часом ми адаптуємося, зрозуміємо, як усе влаштовано, які заходи необхідні, щоб забезпечити безпеку судноплавства. І тут ми, звичайно, покладаємося на Сили оборони України.

Ангеліна Завадецька: Чи можна сказати, що портова інфраструктура на землі — термінали, склади — під більшою загрозою? Чи все-таки судна в морі — це перша ціль?

Олег Хоменко: З точки зору забезпечення безперебійності для портових терміналів це, звичайно, суттєві втрати, тому що це великі інвестиції й певний термін, потрібний, щоб їх побудувати чи відбудувати. Але з точки зору операційності технологічний процес на терміналах побудований так, що ми можемо знайти йому альтернативу — іншими механічними засобами завантажувати зерно на судна. Тому ми й бачили, що, попри велику кількість ударів по портовій інфраструктурі з початку року, Україна все-таки відвантажувала великі обсяги зерна. Це ж ні для кого не секрет, що 4,5 млн тонн — це колосальні обсяги, це середній темп відвантаження.

А от питання із суднами — з балкерами й костерами, які заходять, — тут уже більше до власників цих суден, бо це в дійсності ризикована історія, і вони беруть ці ризики на себе. Тому говорити, хто страждає більше, а хто менше, ми не можемо, тому що обсяги фінансових втрат для обох сторін — і для інфраструктури, і для судноплавців — будуть колосальними. А з точки зору самого процесу критичніша, на мою думку, якраз наявність суден, готових заходити сюди на завантаження.

Ангеліна Завадецька: Якщо нинішня інтенсивність збережеться до кінця року, що зараз потрібно робити?

Олег Хоменко: У середньостроковій перспективі це, звичайно, потребуватиме певних додаткових заходів з боку держави, щоб мінімізувати вплив на економіку й на виробництво. Насамперед це введення конвенції на навантаження залізничних вагонів у напрямку портів Великої Одеси. Пояснюю, чому. Зараз, попри те, що відвантаження з портів не йде й судна не заходять, усе одно триває процес навантаження зерна у вагони, і всі вони прямують у напрямку Великої Одеси. Це призведе до того, що велика кількість вагонів на під’їзді до Одеси — десь на розподільних чи проміжних станціях — просто почне накопичуватися.

Ми стикнемося із ситуацією, коли велика кількість збіжжя опиниться фактично на колесах. І коли нам потрібно буде, у разі необхідності, переорієнтувати напрямки експорту на західні кордони — а ми вже проходили цю історію — чи на Дунай, нам знадобляться додаткові вагони, а вагони стоятимуть усі завантажені десь під Одесою. Буде ситуація, коли вантаж стоятиме там місяцями; вартість користування вагонами через їх дефіцит об’єктивно почне зростати — і від цього втратять усі: експортери, виробники. Тому це одна з першочергових речей, які потрібно запровадити.

Наступна річ: у зв’язку з блокуванням акваторії експортери стикнулися з тим, що не можуть виконати свої зовнішньоекономічні контракти. Це важливо, бо за собою тягне штрафні санкції за невиконання, невчасне виконання чи непостачання продукції. Тому держава має на офіційному рівні надати ринку й зовнішньому світу інформацію про те, що відбувається вимушене припинення експорту з України, — щоб ми і експортери могли пояснювати своїм покупцям, що це форс-мажор. Бо коли ти пояснюєш, що стався форс-мажор, ти маєш представити якісь документи, докази. А тут порти працюють, залізниця навантажує в напрямку портів — просто кораблі не заходять. Це, думаю, буде важко доводити в судовому порядку чи в третейських судах. Тому ця складова теж важлива.

Наступний крок у середньостроковій перспективі — щоб «Укрзалізниця» провела аудит наявних спроможностей, які були використані у 2022–2023 роках для функціонування альтернативних шляхів. Бо після того, як повноцінно запрацював чорноморський коридор, увесь експорт, 90% плюс, змістився назад на інфраструктуру портів Великої Одеси. І відбулася певна атрофія — усі процеси, уся інфраструктура, якщо вона не була використана повною мірою, трошки просіли. Тому «Укрзалізниці» зараз важливо зрозуміти, де ми перебуваємо, яка в нас пропускна спроможність.

Потрібно оцінити, якими саме напрямками користуватимуться експортери. На мою думку, очевидний напрямок — це експорт у бік Румунії та Констанци, а також через Угорщину в бік Італії, бо це зараз наші великі покупці. І, звичайно, потрібно розпочинати діалог з Молдовою, а на державному рівні — вже починати діалог із Польщею, бо ми всі пам’ятаємо ситуації, коли транзит ішов через Польщу, і розуміємо теперішнє загострення — наскільки це заполітизована справа й наскільки розігріті польські фермери, які можуть знову скористатися цією ситуацією.

Тому ця комунікація дуже важлива. Важливо почати комунікувати на рівні бізнесу — наскільки готова інфраструктура тієї ж Констанци. Адже румуни багато вклалися після 2022–2023 років, розуміючи, що ситуація може повторитися, і наростили певну свою спроможність. Але тепер головне — з’єднати два процеси: залізниця румунська, залізниця українська; вклинитися в їхні графіки відвантаження. Це серйозне завдання, бо, згідно з очікуваннями, у Румунії й Болгарії цього року досить непоганий урожай, і нам потрібно буде в ці графіки вклинюватися. Але, враховуючи набутий досвід і ті щеплення, які ми вже отримали у 2022–2023 роках, я думаю, у нас усе має вдатися. Ми зможемо забезпечувати, звичайно, не 4,5 млн тонн — по залізничній інфраструктурі та автомобільним транспортом зернових експортувалося орієнтовно від 1 до 4 млн тонн, — і це може бути такою собі паличкою-виручалочкою.

І, звичайно, порти на Дунаї — там теж потрібно провести аудит: у якому вони стані, де слабкі місця, що зробити, щоб усе підсилити й відновити. Зараз на Дунаї велика проблема через його міління — наразі найнижча осадка, ватерлінія найнижча за останні 30 років, десь близько 2 метрів, я читав. Але велика вода з часом, у кінці серпня — вересні, можливо, підніматиметься. Тому цю річ не можна відкидати.

Максим Самойлюк: А питання Дунаю — чи можемо ми наростити експорт через ці порти, чи там теж складна безпекова ситуація?

Олег Хоменко: Безпекова ситуація — це окремий компонент, звичайно. Треба пам’ятати, скільки разів ворог вражав інфраструктуру дунайського судноплавства — ледь не до того, що там чергами стояли автомобілі. Але якщо розглядати конкурентну спроможність Дунаю і портів Одеси, то вони, звичайно, не є конкурентними. Тому щойно відкривається Велика Одеса, усі вантажі перетікають у її бік. А в чому проблема? На Дунай треба ще далі перенаправляти — це додаткові $5–7 тільки на доставці. Тобто тут уже конкуренція. Інша справа — через осадку суден: великі судна туди не можуть заходити. Це маленькі костери, де осадка метр-два, ну три. Тобто операційно дуже важко знайти таку їх кількість. А враховуючи ситуацію з мілководдям, вони зараз узагалі не можуть нормально функціонувати.

Ангеліна Завадецька: Чи відчувають уже фермери наслідки затримки експорту? І чи не станеться ситуація, коли доведеться продавати дешевше або залишати на зберіганні те, що вже є?

Олег Хоменко: Ну, дивіться, зерно нікуди не піде — воно не розтане, не випарується. Зерно є. Питання ціни. Очевидно, що в Україні у зв’язку з цим закупівельна ціна падає, і падає нормальними такими темпами — зараз десь мінус $10 тільки за тиждень. А в Румунії, у Констанці, вартість навпаки піднялася на $10. Фактично фермер уже очікуватиме ситуацію, коли, наприклад, на Констанцу логістика — плюс $40. Сенс везти в Констанцу є тільки тоді, якщо різниця в ціні піднялася на ті $40, які покриють ці додаткові витрати.

Тому в сьогоднішніх умовах, на мою думку, не потрібно нагнітати паніку. Так, є ситуація, але ми це вже проходили, у нас уже є щеплення від цього. Те, що відбувалося у 2022 році, було в панічній ситуації: тоді продавали збіжжя, аби продати за будь-яку ціну, аби вивезти й отримати кошти. Потрібно було сіятися, потрібні були обігові кошти на господарство, на заробітну плату, на орендну плату. Зараз ситуація трохи інша, тому головне — не панікувати. Ми розуміємо, і уряд розуміє, які заходи потрібно вжити, і треба просто орієнтуватися по ситуації, як вона розвиватиметься. Тиждень-два, повторюся, абсолютно не критичні. Найбільш критичною ситуація для агровиробника стане десь у середині вересня — жовтні, якщо нічого зовсім не зміниться, бо почнеться активне збирання кукурудзи, а для неї потрібні додаткові місця зберігання. Тобто найбільше страждатиме елеваторна інфраструктура, бо її треба наповнювати.

Але є й інструменти. У воєнних умовах ми пам’ятаємо минулий рік, коли велика кількість кукурудзи зимувала в полі. Об’єктивно є втрати по якості, але врожай не втрачається повною мірою. Інша річ — ефективно використовуються поліпропіленові рукави для зберігання. Це якісний інструмент, і фермери вже приловчилися правильно з ним працювати, щоб забезпечити оптимальні умови зберігання збіжжя на тривалий період. Тому, звичайно, потрібно замовляти певну кількість цих рукавів, розуміти, як розміщувати врожай на елеваторах і токах, щоб максимально застраховано пройти цей кризовий період.

Максим Самойлюк: Ви згадували, що у 2022 році, коли криза почалася, це був лютий — проблемний місяць. Зараз ви кажете, що проблемним буде жовтень. Чи правильно я розумію, що нам певною мірою пощастило, що зараз липень — доволі спокійний місяць для того, щоб потрапити в таку ситуацію?

Олег Хоменко: Абсолютно з вами згоден, тільки з однією ремаркою. У нас просто утворилися певні перехідні залишки зерна у зв’язку з інтенсифікацією обстрілів — зараз близько 10 млн тонн, які ще лежать на елеваторах. Вони певною мірою тиснутимуть. Взагалі, ми навіть не говорили про ситуацію, якби цих 10 млн не було: у такому разі всі елеватори пусті, є запас міцності, ми можемо пройти місяць-два. Але ці 10 млн тонн — це найбільший залишок від часу, коли почалася війна.

На початку війни було близько 22 млн тонн, зараз 10 млн — тобто це досить великий обсяг. Він тиснутиме і по ціні, і на ємності зі зберігання, і на подальший експорт. Якщо ми зараз на певний час припиняємо відвантаження, то розуміємо, що 4,5 млн тонн у нас уже накопичилося. Є ще плюс 10 — і це 14 млн тонн, які ми маємо ще експортувати в наступні періоди. Якщо ми почнемо активно розвантажувати у вересні, то всі ці залишки розвантажимо лише в кінці наступного року. Ці речі очевидні, вони математично рахуються, і господарства це розуміють, так само як і експортери.

Максим Самойлюк: Хочу дати трохи контексту. За даними Українського клубу аграрного бізнесу, аграрії накопичили значні перехідні залишки продовольства — пшениці, кукурудзи, ячменю — понад 10 млн тонн, і це у 2,5 раза більше, ніж торік. Це не з якогось аноніма — це офіційна статистика. А чому так багато, чому зростають ці перехідні залишки?

Олег Хоменко: Ну, це пов’язано з тим, що є певні перебої з відвантаженням. Від місяця до місяця, залежно від того, які були удари по портовій інфраструктурі, це впливає. Потрібно розуміти, що 5,5 млн тонн ми все одно не можемо вантажити. Є певні зупинки інфраструктури в портах для технічного обслуговування. Інша річ — постійні повітряні тривоги: коли в Одесі повітряна тривога, люди не можуть працювати на відвантаженні. Так само й залізниця змінила свій концепт — при повітряних тривогах і серйозній небезпеці вони зупиняють потяги й забезпечують безпеку персоналу. Такі речі призвели до того, що інтенсивність відвантаження постійно змінювалася, і ми накопичили такі залишки.

Максим Самойлюк: Якщо підсумувати цей блок розмови, я зрозуміла, що зараз немає великого тиску на аграріїв терміново продавати все зерно за найнижчими цінами, аби його збути, — є час переждати й уникнути вимушеного продажу?

Олег Хоменко: Я згоден із цим формулюванням, але це підприємницька діяльність, і ми не можемо говорити на сто відсотків за всіх. Будуть господарства, яким потрібно розраховуватися за поставлену техніку чи за своїми кредитами. Це більш унікальні речі. Але, розуміючи, як влаштована система кредитування й постачання ТМЦ, вона здебільшого прив’язана до періоду первинної реалізації продукції — це жовтень-листопад. Тобто здебільшого аграрії розраховуються в жовтні-листопаді-грудні: намагаються розрахуватися за запчастини, за добрива, за все, коли відбувається реалізація. Тому очевидних стимулів продавати в масштабах, падати по ціні, платити шалені кошти за логістику зараз немає. Але, можливо, комусь знадобляться гроші — тоді він на свій ризик приймає рішення реалізувати за такою ціною. Він бачить свою картину краще.

Максим Самойлюк: Як налагоджена співпраця з банками? Чи можуть вони зараз піти назустріч, відтермінувати якісь платежі, поставитися з розумінням до ситуації?

Олег Хоменко: У воєнних умовах, якби банки не йшли назустріч і не розуміли складні ситуації, в яких опиняється виробник, то частина господарств уже збанкрутувала б під тиском банків. Вони цього не роблять. Очевидно, що аграрний сектор досить цікавий для банківського сектору — він активно кредитується. Є багато програм, у тому числі та сама програма «5–7–9», яка допомагає з поповненням обігових коштів. Є й певні компенсаторні програми.

Тому, думаю, до такого прямо не дійде. А якщо й дійде, то аграрій в Україні вже роками показував свою стійкість, свою резильєнтність — він продовжує працювати в тих умовах, які є. Тому мені здається, що це для банків найнадійніший клієнт на цей момент. Тому я сподіваюся, що з банками проблем не буде. Це, можливо, точкові непорозуміння, але все-таки все буде гаразд.

Ангеліна Завадецька: По ціні ви вже сказали — мінус $10 зараз. Хочу запитати: чи є сценарії, скільки ще вона може впасти або відновитися назад? І які країни сьогодні найбільше залежать від українського агроекспорту й можуть потенційно вже відчути наслідки затримок із постачанням?

Олег Хоменко: Ну, про пряму фізичну залежність я б не говорив. Загальноприйнято рахувати, що зерном української агропродукції Україна годує близько 400–500 млн людей у світі. Але про залежність я б не казав, тому що ринок настільки динамічний, що якщо десь у якійсь країні є певна недостача, вони дуже швидко переорієнтовуються й знаходять інших постачальників.

Звичайно, особливим тригером для нас усіх має бути те, що цю нішу можуть займати наші вороги. Якщо виникає дефіцит, вони можуть використовувати свої балтійські порти, щоб виходити із зерном у чорноморський регіон. Я сподіваюся, що наші захисники вже забезпечили їм повне перекриття, щоб вони не могли скористатися можливостями вивезення своєї продукції. Але будемо дивитися.

Якщо дивитися на експорт за півроку, у нас активно йшли відвантаження в напрямку Африки — це Єгипет — і в напрямку Італії. Але треба розуміти, що Італія — це не тільки споживач: там просто розбудована портова інфраструктура, і звідти продукція йшла далі по всьому світу. Також наші регіональні партнери — це Туреччина. Тому прямо про якусь залежність я б не говорив.

Якщо ми говоримо про африканський континент, ми вже кілька разів обговорювали це питання — наскільки вороги заходять в експансію на африканські ринки. За рахунок того, що квазідержавні, квазідержавно-приватні корпорації занижують ціну, вони заходять на постачання продукції й починають використовувати це як інструмент впливу — на кшталт впливу на Угорщину з постачанням нафти чи того, як було в Україні з постачанням газу. Тобто вони фактично садять на зернову голку й починають впливати на внутрішні процеси. Це загроза; росіяни так вирішили, що це їхня політика на континенті, який розвивається й споживає дуже великі обсяги продукції. Тому втрата цих ринків для нас теж велика проблема, бо наше продовольство завжди було популярним в Африці, ми постачали велику кількість продукції.

Але через таку політику — коли вони навіть собі на збиток усе одно продають дешевше, ніж може забезпечити Україна, та ще й можуть гарантувати через своїх державних операторів великі контракти на рік із постачання, скажімо, 10 млн тонн у країну, — ми ці ринки втрачаємо. У нас державних операторів немає, тому такої програми ми гарантувати не можемо: у нас переважно приватний бізнес. Але зрештою це дає можливість у певний момент переорієнтуватися — бізнес досить швидко шукає нові ланцюги постачання, експортні шляхи й нових покупців. Це вже доведено у 2022–2023 роках.

Максим Самойлюк: А хто ще, крім України та Росії, може прогодувати ці півмільярда людей у світі? Хто ще є нашими конкурентами в експорті?

Олег Хоменко: Дуже великі постачальники, які забезпечують значну частину планети продовольством. Америка теж виробляє й експортує велику кількість продукції.

Максим Самойлюк: Якщо подивитися на нашу політичну ситуацію, пов’язану з аграрною політикою: минулого року наше Міністерство економіки об’єднали з Міністерством аграрної політики, а зараз їх знову роз’єднують. Ми заходимо в цю кризу, а Мінагро тільки починає працювати.

І в нас на подкасті минулого року ще заступник міністра економіки Тарас Висоцький казав, що для налагодження процесів у новому міністерстві — чи то об’єднаному, чи роз’єднаному — потрібно півроку, тобто шість місяців, щоб апаратна робота набрала хід.

Наскільки критично зараз, що ми входимо не з міністерством, яке щойно напрацювало роботу й почало нормально працювати в об’єднаному режимі, а знову роз’єднується? І чи погоджуєтеся ви загалом, що Міністерство агрополітики має бути окремим міністерством?

Олег Хоменко: Ну, очевидно, Міністерство агрополітики має бути виключно окремим міністерством, бо аграрна політика й аграрне виробництво мають певні особливості. Тому наявність власного міністерства й представництва в колективному органі — Кабінеті Міністрів України — дуже важлива. Щодо реформування — скільки разів Міністерство, особливо Мінагро, переформатовувалося в різних конфігураціях, що, мабуть, у всьому Кабміні найбільше досвіду, куди і як передавати, якраз у Міністерства аграрної політики.

Тому, думаю, цей процес буде недовгим: вони тільки нещодавно завершили попередній, усе розуміють операційно й процесно. Поміняють вивіску — і все.

Вивіску, думаю, вони навіть не викидали — відразу її перемінять. Але, звичайно, для інституційної спроможності такі шарахання не ефективні. Для будь-якого процесу, щойно ти починаєш входити в нього і все різко змінюється — змінюється вертикаль, розподіл обов’язків і зобов’язань, пошук людей, пошук експертів, — це велика проблема.

Проте в цьому випадку, якщо ми говоримо про Мінагрополітики на чолі з Тарасом Висоцьким, який тривалий час був заступником, — це людина-професіонал, фахівець своєї справи, він розуміє, як усе влаштовано. Тому ми в більш вигідній ситуації, ніж якби прийшла інша людина — політично з іншого сектору чи з іншого міністерства. Тарасу Миколайовичу все зрозуміло, усі проблемні питання; йому не потрібен час, щоб підлаштовуватися, проводити аудит і бути в курсі того, що відбувається. Йому в цьому плані легше, бо він фактично з коліс приступив до виконання обов’язків міністра. Інституційно, попри те, що у вертикалі розподіл обов’язків між заступниками зараз трохи порушується, по суті всі розуміють, хто за що відповідає й куди рухається. З точки зору бюрократії, звичайно, потрібен буде певний період, щоб повністю налагодити всі процеси.

Максим Самойлюк: Але загалом це сильно не вплине саме на цю проблему з експортом, яку ми переживаємо зараз?

Олег Хоменко: Думаю, що в тій конфігурації, з міністерством на чолі з Тарасом Висоцьким, загроз, що щось не допрацює міністерство чи Тарас Висоцький, у нас не буде. Я сподіваюся на це.

Максим Самойлюк: Ще з інституційних питань — це європейська політика. Наприклад, українські металурги зараз дуже страждають через нову європейську політику CBAM. Це вуглецевий податок, і фактично європейці обмежують експорт до Європейського Союзу сталі та інших металургійних виробів із різних країн. Україна дуже постраждала, бо європейська політика не підлаштована під умови в Україні, під воєнні ризики. Чи стосується CBAM аграріїв — здається, деякі аграрні сектори теж постраждали? І чи є інші перепони з європейського боку, які можуть зараз завадити нам переорієнтувати свій експорт на Європу?

Олег Хоменко: Ну, CBAM — це найменший виклик для українського агро як такий. Ми дуже активно займаємося питаннями європейської інтеграції, тому що близько 40% усіх нормативних документів, які стосуються євроінтеграції, стосуються саме сільського господарства. Це історія про сталість сільського господарства, про державну підтримку, про формати, про використання добрив, пестицидів, агрохімікатів і всього іншого, плюс екологічні аспекти. Це найбільший зараз челендж для сільського господарства, якщо дивитися на сектор загалом.

На сьогодні в нас перегляд умов торгівлі. Зараз діють умови DCFTA — Deep and Comprehensive Free Trade Area.

Це не зовсім угода про асоціацію — це DCFTA, договір про вільну торгівлю. У нас є певні обмеження на квоти товарів, є перелік чутливих товарів — таких як м’ясо курятини, цукор, яйця. Ці речі лімітуються обсягами торгівлі з боку Європейського Союзу. І Європейський Союз узяв на себе зобов’язання переглянути ці обмеження.

Максим Самойлюк: У 2028-му році?

Олег Хоменко: У 2028-му. Переглянуть, щоб збільшити спроможність. Для цього ми маємо виконати певні маяки, які можна поділити на кілька груп: це добробут і благополуччя тварин, певні екологічні вимоги й регулювання щодо застосування пестицидів та агрохімікатів в Україні.

Чому пестициди й агрохімікати? Це одна з великих складових, що потребує особливої уваги — і з боку бізнесу, і з боку влади, і переговорників. При інтеграції України до європейської спільноти ми маємо адаптувати в себе законодавство, яке регулює застосування пестицидів і агрохімікатів. А в Європейському Союзі 50% пестицидів і агрохімікатів, які використовуються в Україні, заборонені до використання — з тих чи інших причин. Вони проводили дослідження, постійно змінюють цей перелік, ставляться до цього дуже скрупульозно й серйозно.

Ми порахували, що в разі одномоментної заборони цих препаратів наш аграрний сектор втрачатиме близько €2 млрд щорічно. Це великі кошти, непосильні для нас. Проте є рецепт, яким користувалися інші країни, що входили до Європейського Союзу, — це наявність перехідних періодів. Що вони нам дають? Можливість адаптувати технології, техніку, навчити людей правильно працювати.

У Європейському Союзі є препарати-замінники. Вони, очевидно, дорожчі на 10–20%, але щоб спробувати їх тут, навчитися правильно з ними працювати, виробити технологію, нам фізично потрібно 3–5 років. Бо уявіть: ви приходите в аптеку, вам потрібне від діареї, а вам дають від голови. З усім цим треба навчитися працювати.

Тому це великий виклик, і Україна до нього готується. Ми робимо все, щоб підтримати наших переговорників та інституції, щоб у комунікації з Європейським Союзом довести, що нам необхідні ці перехідні періоди. Такі періоди були і в угорців, і в поляків, і в румунів — у всіх цих країн, що заходили останнім часом. Просто фермери трохи про них забулися й тепер намагаються нас шантажувати. Коли ми з поляками комунікуємо, у них два питання: що ви робитимете зі своїми великими виробниками і що ви робитимете із засобами захисту рослин та цими регулюваннями. Ми від цього не відмовляємося, ми готові. Багато компаній уже тестують ці препарати, постворювали R&D-департаменти, які постійно працюють і готуються. Уже є напрацювання, як ми будемо з цим виходити. І повірте мені, ми вкотре покажемо, що ми набагато конкурентніші за європейських виробників — за рахунок того, що ми адаптивніші, шукаємо варіанти виходу із ситуації. Це якраз зробить нас сильнішими.

Далі, по благополуччю тварин, — це питання інституційної спроможності Держпродспоживслужби, яка має контролювати ці всі речі. Це теж важливий блок, якому приділяється велика увага під час перемовин з Європейським Союзом, бо забезпечення контролю — одна з великих вимог. Тут теж потрібно буде попрацювати.

І, зрештою, це готовність України нарощувати експорт до Європейського Союзу. Це дуже важлива річ, і тут більше бенефітів, ніж втрат, якщо ми говоримо про економіку. Тому втрати від європейської інтеграції для мене неочевидні. Просто є певний період криз і стресів, які ми маємо пройти й адаптуватися. Я думаю, що з входженням України до європейського об’єднання ми принесемо їм багато хорошого, того, що ми вміємо, — і Європейський Союз буде одним із найбільших виробників та експортерів сільськогосподарської продукції у світі.

 

---