Ілюстративне фото/Кавуни
У цій програмі про таке:
Ангеліна Завадецька: Тарасе, ми, як завжди, підготували вступне питання — щоправда, в які часи такі й питання. Якби треба було залишити один фрукт на українських полицях, у супермаркетах, що б ви залишили? Один фрукт.
Тарас Баштанник: Яблуко.
Ангеліна Завадецька: Справедливо. Про врожаї яблук поговоримо трохи далі, а поки що перейдемо до логістики.
Максим Самойлюк: Логістика — це зараз дуже складне, болюче питання. Я в серпні заходив у «Сільпо» біля свого дому — фруктів, овочів на полицях майже не було. Потім половина полиць була заставлена лимонами, друга половина — іспанськими динями. Що зараз із логістикою? Чи покращилася ситуація, наскільки вона складна? Чи вдалося повністю відновити всі постачання, і з чим найскладніше?
Тарас Баштанник: Так званий стор-чек по всіх ретейлах ми не робили, але візуально по овочах і фруктах стало явно краще, ніж було кілька тижнів тому. Тут яка історія? Якщо говорити про логістику і про те, що під цим лежить — маються на увазі знищення логістичних центрів по всій Україні, але переважно в Києві, Дніпрі та околицях, — то є кілька моментів.
Лінія поведінки виробників радше радикальна: вони йдуть на такі ризики, бо їм простіше продати через ринки, базарчики.
Якщо рухатися в парадигмі, що особливих змін не буде і ці склади далі під обстрілами, то ті, що знищені, якийсь час не відбудовуватимуться, і, на жаль, можуть руйнуватися нові. Тоді буде цілком зрозуміла зміна логістичної парадигми: виробникам просто запропонують розвозити продукцію не на розподільчі центри. Бо в чому була головна ідея РЦ? В оптимізації логістики. Наразі такої оптимізації не буде — буде замовлення, що клієнт, якщо хоче, має розвезти 2 тонни сюди, 3 туди, 5 ще кудись, по супермаркетах.
Загалом нічого страшного в цьому немає, особливо для об’ємних позицій, як борщовий набір, — це не пів палети малини, це різні речі. Можливо, буде невеличкий тимчасовий перебій десь по наявності, але головним чинником впливу стане просто зростання собівартості. Бо розвезення менш ефективним способом, ніж через розподільчі центри, звісно, підвищить собівартість.
Максим Самойлюк: А це означатиме, що, наприклад, у супермаркетах Київської області буде більше картоплі, бо її простіше завезти, а на Одещині — більше кавунів?
Тарас Баштанник: Радше це означатиме, що в Києві кавун буде суттєво дорожчий, ніж в Одесі. Але він буде.
Ангеліна Завадецька: А про кавуни поговоримо окремо. А що тут головна проблема — фізична нестача продукту чи те, як його довезти?
Тарас Баштанник: Саме безпековий фактор. Щодо нестачі — відверто, дефіциту жодних позицій не очікується. Забігаючи наперед, скажу, що радше можливий навіть профіцит: десь перевиробництво, а десь профіцит через просідання попиту з цілого ряду причин.
Максим Самойлюк: Голоду не буде, але проблема в тому, як пов’язати покупця і виробника?
Тарас Баштанник: Ринок розбирається. Це ж ринок: є продавець, є посередник у вигляді перевізника, є покупець. Ринок послуг, фактично. Вони себе почуватимуть нормально.
Максим Самойлюк: Що у нас із врожаєм овочів і фруктів цього року? Наскільки є проблема, що овочі гниють, бо їх не можна продати?
Тарас Баштанник: Найбільш червоною ниткою цього року проходить кавун. Подекуди фермери просто залишали його в полі й не збирали. Подекуди пробували модель «заходь, збирай сам, плати ₴2 за кілограм». Подекуди й по ₴1 за кілограм продавали з поля. Відповідь одна — перевиробництво.
Чому? Торік ціна на кавуни була відносно пристойна. А кавун, будемо відверті, далеко не найважча культура для вирощування — проста, скажімо, порівняно з іншими. І швидка: однорічний, односезонний цикл. Як і борщовий набір, але кавуни вимагають менше підготовки, спеціальної техніки. Вам не потрібні дорогі сівалки для моркви чи буряку. Висадили переважно через розсаду, забезпечили агрономію, полив — і все. Однак це сезонна історія: в овочах, ми про це окремо поговоримо, дуже важливо мати зберігання або доступ до нього, бо без цього модель майже не працює. А з кавуном такого немає — зібрав-продав. Пів України так подумало, так зробило — і маємо ₴1 за кілограм. Нічого дивного.
І коли ми казали, що кавун у Києві буде дорожчий, ніж в Одесі, — ми виходили з того, що в Одесі кавунів багато. Але цього року їх вирощували від Волині до Сум і до Миколаєва. У всіх регіонах є насадження.
Ангеліна Завадецька: А торік ми якраз говорили про потенційну втрату врожаїв.
Тарас Баштанник: Так, було таке.
Максим Самойлюк: Чи не означає це, що наступного року кавунів не буде, бо перелякаються і не засаджуватимуть?
Тарас Баштанник: Попередньо — означає. Вони будуть, просто, вірогідно, менше. І не буде такого валу цін. Скоріш за все, не буде, як у перші два роки після початку повномасштабної війни, коли ціна на кавун була величезна, бо виробники ще не перелаштувалися і ми втратили Херсон.
Максим Самойлюк: Уже і в Карпатах скоро кавуни вирощуватимуть?
Тарас Баштанник: Так, легко. Чому ні?
Ангеліна Завадецька: А що з доставкою імпортних овочів і фруктів? Наскільки вона зараз має переорієнтуватися?
Тарас Баштанник: Із масових культур — плодових, овочевих, ягідних — немає жодної, по якій в Україні страшенний дефіцит. Тому імпорт як їхав, так і їде, тут нічого нового. Логістична інфраструктура за останні 3–4 роки з очевидних причин найактивніше розвивалася на Західній Україні: логістичні центри, склади, перевалочні бази. Тож усе, як їхало, так і їде. Єдине, що може бути й буде, — просто вища ціна, враховуючи пальне, ризики, електроенергію, собівартість навіть у Європі, бо ніхто ж не відміняв дорожчі добрива й нафту з огляду на глобальні макроекономічні чинники. Тож питання лише в собівартості.
Ангеліна Завадецька: Що з цінами на борщовий набір? Бачимо, що картопля дешевша, але капуста, буряк подорожчали на початку осені. Чого чекати восени?
Тарас Баштанник: По борщовому набору можна чекати відносно спокійного сезону. По всіх цих позиціях немає яскраво вираженого перевиробництва, але й дефіциту немає. Певна кількість фермерів, які займаються різними культурами — кавуном, польовим томатом, — цього року зробили ставку на кавун і томат. Кожен такий виробник має певне обмеження, свою стелю: наприклад, 300 гектарів землі, полив — усе. Відповідно, з цих 300 гектарів умовно 70–90 він виділив під кавуни й томати — значить, борщового набору на стільки менше. Але не на 200 і не на 300 гектарів.
Зараз бачимо відносно спокійну середню ціну на борщовий набір — від ₴9 до ₴15, залежно від позиції; поки трохи вища, бо ще не сезон, за кілька тижнів вона просяде. З точки зору валового збору все спокійно, таких гойдалок бути не повинно.
Що стосується проблем зі зберіганням до весни з огляду на потенційні блекаути — блекаути не страшні. Ми ще рік тому говорили, що холодильник, навіть на заморозку, не надто енергоємний: коли він просто зберігає продукцію, навіть заморожену, він не споживає багато електроенергії. Забезпечити його генератором — не велика проблема, і це не мегаватний генератор зі страшенним споживанням. Тож питання радше в цілісності комплексу, щоб його не розбомбили, а не в собівартості.
Максим Самойлюк: Хочу зацитувати класику: вся Україна в картоплі. Айтішники в картоплі, криптовалютники в картоплі, фермери теж — усі інвестують у картоплю. Це ваша цитата, Тарасе?
Тарас Баштанник: Минулорічна.
Максим Самойлюк: Цього року Держстат теж показує величезні обсяги виробництва картоплі, але це переважно оцінка того, що люди вирощують собі на ділянках, на полях. Чи можемо ми якось адекватно порахувати, яку кількість картоплі й узагалі будь-яких культур ми вирощуємо і що нам потрібно для власного споживання?
Тарас Баштанник: Боюся, адекватно не зможемо — саме тому, що Держкомстату від початку війни заборонено публікувати цю інформацію. Чому? Не зрозуміло. Питання кілька разів піднімалося до рівня Міністерства — не зрозуміло.
Максим Самойлюк: Це стосується саме картоплі?
Тарас Баштанник: Загалом аграрної продукції. По зернових трохи легше — воно обліковується, бо здебільшого це експорт, а експорт легко порахувати. Якщо ми говоримо про експорт ягід, я зможу оперувати цифрами. А от внутрішнє споживання не ведуть — ми його не знаємо. Можна брати якісь старі дані, але ж це яка історія: колись, на початку 90-х, хтось придумав, що споживання, умовно, понад сто тисяч тонн. Багато це чи мало?
І потім із року в рік цю цифру просто перекладали, іноді коригували на населення країни, щоб лишити десь на душу населення отих, не знаю, 5 кілограмів на рік. Тобто, повірте, це пальцем у небо. Як його порахувати — не знаю. Ще додам: коли якась культура вирощується суто підприємствами, це хоч якось можна облікувати. А коли 80–90% якоїсь позиції борщового набору вирощують домогосподарства, це вже майже неможливо.
Ангеліна Завадецька: У яких культурах цього року профіцит і є можливість збільшити експорт?
Тарас Баштанник: Можливо, яблуко. Ще рано говорити, але схоже на те. І, власне, все — бо на ринку борщового набору Україна не експортний гравець: більшість країн має власне виробництво. Борщовий набір — це внутрішній ринок. У нас подекуди всі ці позиції дорожчі, ніж у сусідів-поляків.
Максим Самойлюк: Вони борщу не їдять.
Тарас Баштанник: Так. Ну, складові їдять, згоден. Це що стосується борщового набору.
А що стосується фруктів — яблуко однозначно. Ми аналізували ще на початку літа: яблуко довго зберігається у спеціальних камерах, до року, тож це товар, який несе глобальну конкуренцію. Оскільки воно довго лежить, ви конкуруєте хоч із Чилі, хоч із Перу, хоч з Австралією — воно долежить, доїде, питання лише логістики. Була інформація, що очікувався поганий врожай яблука у Бразилії, а це велика країна, і в Ірані — до речі, дуже крупний гравець на ринку яблук — теж поганий, і в Польщі. Тож Україна в принципі може дещо наростити, але це стане зрозуміліше, коли позбираються зимові сорти — десь на початку жовтня.
Максим Самойлюк: Мені пам’ятається, торік ми говорили про хороший врожай апельсинів.
Тарас Баштанник: Так, було таке.
Максим Самойлюк: А зараз яблука погані?
Тарас Баштанник: Тоді була історія, чому піднялася ціна на яблучний концентрат: був поганий врожай апельсинів, апельсиновий концентрат дуже сильно виріс, і переробники почали шукати заміну. До речі, можу розказати: цього року малина побила всі рекорди за міжнародними цінами — просто навіжені цифри. І це не добре навіть для виробників: ті, хто багато років у бізнесі з вирощування малини, розуміють, що доброго в цьому нічого немає.
Чому? Тому що — новий тренд — високі ціни на ягоди радикально не прискорюють розширення площ, бо є очевидний дефіцит робочої сили, і всі це розуміють, тож не ризикують або ризикують помірно. Ще 10 років тому такого не було б — уже б усі малину висадили. А так дуже багато кінцевих переробників малини в Європі і світі розуміють, що такої ціни просто не може бути, і починають шукати альтернативи — не замінити, а, скажімо, у портфоліо роблять наголос у промоції не на малиновий йогурт, а на вишневий. І якраз щодо вишні: складається враження, що один із кандидатів підмінити малину в деяких напрямках — це саме вишня.
Максим Самойлюк: Малину — кущ устромив у землю, і вона потім як бур’ян, а вишня ще… Скільки дерево поки виросте?
Тарас Баштанник: Поки виросте — так, 3–4 роки треба чекати, згоден. Але потім експлуатація саду 25 років, і збирати можна комбайнами.
Максим Самойлюк: Вишню комбайнами збирати?
Тарас Баштанник: Так.
Максим Самойлюк: Я просто далекий від цього, дуже здивований.
Тарас Баштанник: Можу поділитися досвідом. Є культури, які цілком реалістично збирати комбайнами, а є утопічні. Наприклад, збір малини комбайнами — утопія, хай би хто вам що розказував. Лохина на переробку все одно вдвічі дешевша, ніж свіжа, тут як не крути — треба собівартість рахувати.
Максим Самойлюк: Якщо я хочу працювати на експорт, що мені найкраще вирощувати чи продавати за кордон? І що краще — продавати сировину чи переробляти?
Тарас Баштанник: По порядку. Найцікавіше — яблуко. Спершу перерахую, а потім пройдемося детальніше: яблуко, лохина, малина. Із масових культур є ще ожина, але це невеликі об’єми — не мінорна, але й не мажорна культура.
По лохині, щоб закінчити: з точки зору експорту вона дуже перспективна, потенціал шалений, однак внутрішній ринок просто катастрофічний. У нас є певний рівень споживання лохини — наприклад, 6–7 тисяч тонн за наш внутрішній сезон, — і ми його вже давно досягли. Щоб не було провалу по ціні, надлишки треба тільки експортувати. А спроможність експортувати мають десь 40% виробників — крупні господарства із сертифікацією, сортами, об’ємами. Решта працюють на локальному ринку й демпінгують. Особливість лохини і регуляцій у Європі така, що ви не можете просто піти, купити лохину десь за $4 і продати за $5. Точніше, можете, але її вам повернуть — бо по лохині дуже суворі регламенти щодо залишків пестицидів. Тому це ризикована історія — купувати її в невідомих виробників. Можливо, з часом це прийде до якихось кооперативів, щоб робити спільно і якось відправляти, бо життя змусить. Коли ціна обвалиться, одразу задумуються. Малим виробникам дуже важко оперувати експортом лохини.
Далі було питання — сировину продавати чи переробку. По лохині точно сировину, свіжу ягоду. Яблуко — точно тільки свіже. Концентрат — це зовсім окрема історія, навіть не про яблуко, якщо чесно. Малина — тільки заморожена. Глибша переробка — сублімація, джеми — це вже радше про маркетинг, а не про об’єми чи собівартість. Ви входите у високу нішу і лігу: наприклад, по сублімації — це те, що додається у снеки, сублімована ягода — у Європі, дай Боже, три найкрупніші гравці з такими об’ємами, що туди лізти — це як почати робити колу й конкурувати з «Кока-Колою» та «Пепсі».
Максим Самойлюк: «Равлик Боб» — це великий гравець?
Тарас Баштанник: Прекрасний, так. Гравець великий, у них велика лінійка позицій, це не щось одне. Їм вдалося дійти до створення такого продукту, який виробляється власне в Україні, а не деінде. Звісно, дехто намагався повторити — я бачив на полицях щось скопійоване, але це вже інша ніша. За 15 років це один такий приклад, коли можна впевнено сказати, що вони зайшли по-справжньому: відкривали окремі магазини — і у Варшаві я бачив, і в Дубаї, чув, що є. Прекрасний продукт, думаю, у них усе добре.
Ангеліна Завадецька: Що об’єктивно Україна як держава може зробити, щоб підтримати, збільшити можливості для експорту? Чи це зараз лише відповідальність виробників?
Тарас Баштанник: Якщо ми говоримо про плодово-ягідний сектор — овочевий трохи меншою мірою, — держава прекрасно допомагає. Це один із секторів, якому допомагають найбільше: зокрема, міжнародні партнери виділяють гранти на закладання ягід і плодів. Тож просити ще більше було б уже нахабством.
Єдине, що ми нещодавно обговорювали і що було б непогано — і це вже на тлі тих обсягів допомоги, які держава надає (великих для України, хоча для Європи, розумієш, це смішні кошти), — я б, можливо, на державному рівні допомагав виробникам брати участь у міжнародних виставках, за якимись критеріями відбору. Крупні виробники можуть оплачувати ці стенди самі — участь у якійсь великій виставці на Anuga може обійтися в $30 тис., — але будь-який бізнес це про збут, про продажі. Тож на рівні держави можна було б додати гранти на участь у міжнародних виставках. Це значно менші кошти, ніж гранти на закладання. Важливо, що це не туристична історія: як показує той самий Равлик Боб, це величезні потенційні можливості.
Зараз в Україні насправді дуже багато вільного капіталу, різного характеру, хоч як дивно це звучить. І дуже часто вам треба відштовхнутися від продажів: приходить умовний Равлик Боб і каже, що в нього ще на п’ять країн контракти — усе, повірте, залучити інвестиції буде дуже неважко: приватні, банківські, будь-які.
Ангеліна Завадецька: Ви згадали мінорні культури. А що трапилося з ожиною цього року? Чому вона зникла з полиць? Спочатку була надзвичайно дорога, як черешня минулого року — коштувала тисячі гривень.
Тарас Баштанник: До речі, пару днів тому бачив — є, її мало. Це ж культивована ожина, не лісова. Лісова є в лісі, там заготівля, експорт — можна йти збирати, це зовсім окрема історія, вона не для рітейлу, не для свіжого ринку. Що стосується культивованої, у нас з одного боку немає культури виробництва, а з іншого — культури споживання: її і вирощують мало, і споживають мало. Крім того, статистики немає, але левова частка ожини росла на півдні України — Миколаївщина, Херсонщина. Це пов’язано з кліматом: вона не морозостійка, бажано південніше, а на півночі це ризикована культура.
Максим Самойлюк: От приклад Київщини — одне з господарств втратило 85% врожаю ожини в червні через заморозки.
Тарас Баштанник: Складно з цією культурою, якщо чесно.
Ангеліна Завадецька: Ми вже говорили, що яблука цього року — хороший врожай. А що по інших кісточкових, по сливах? І чи є в Україні достатньо потужностей, щоб цей урожай переробити, зберегти? Чи є небезпека, що він просто пропаде?
Тарас Баштанник: Такої небезпеки немає. По кісточкових абрикос традиційно, як завжди, померз — складна культура, нічого нового. Що стосується слив — цього року ціни на сливу немає, для фермерів це практично збиткова культура. Персик так само. І знаєте, в чому проблема? І з персиком, і зі сливою це суто проблема ринку. Виробники персика, наприклад на Одещині, вирощують сировину, з ретейлом особливо не працюють. Сорти здебільшого старі, нележкі, десь на хімії економлять, і змушені продавати той персик за що-небудь, бо інакше через три дні він пропаде.
Підхід, якщо відверто, доволі недбалий. Тому ретейлу вигідніше, безпечніше і краще купити, хай як це звучить, персик із Греції чи Туреччини — він одноманітний, охолоджений, упакований, офіційно проданий. А більшість наших фермерів бажають щось продати по-заготівельному. Маємо те, що маємо. З виноградом дуже схожа історія, зі сливою теж — у нас так із сортами. Ось воно, замкнене коло: виробник радий був би проінвестувати, але для цього треба мати гроші, а щоб їх мати — треба щось продати, а воно продається у збиток. Бігаємо по колу. Може, хоч гранти трохи допоможуть — ну, не «може», вони допомагають. Тож поки кісточковий сезон можна констатувати невдалим для виробника з точки зору ціни.
Максим Самойлюк: Ми вже згадували за кавуни — тут теж ціни обвалилися. Хочу ще спитати в контексті Херсонщини й Миколаївщини: велика проблема в тому, що там вирощують, а вивезти дуже складно, не всі водії навіть хочуть туди їхати. Чи не загрожує це взагалі плодоовочевим культурам у тому регіоні? Бо безпекова ситуація — це не лише про розподільчі центри, а й про поля.
Тарас Баштанник: Так, це ризик. Він як був із 2022–2023 року, так і лишився, нікуди не подівся. Тамтешні господарства жевріють на свій страх і ризик: щось збирають, вивозять, просто вартість вивозу вища, бо не всі хочуть їхати, а якщо хочуть — то задорого. Це перше. Друге: якісь нові закладки і плантації в тих регіонах особливо не проводяться — народ радше перебирається на Одещину, Чернівеччину, у бік Закарпаття. Тож навіть у багаторічних культурах термін закладки і виходу на плодоношення — 3–4–5 років. Можна порахувати, що ще рік-два — і втрачене на півдні значною мірою заміститься в безпечніших регіонах. Немає такого, що щось можна вирощувати тільки там. Точно ні.
Максим Самойлюк: З минулорічного подкасту з вами ми також багато говорили про переробку овочів і фруктів — що у нас є проблема: вирощуємо, а потім треба щось робити, з томата — кетчуп, томатну пасту. Чи є якийсь прогрес за рік? Бачив одну з останніх новин: у місті Арциз на Одещині планують будувати бессарабський агротехпарк, де в тому числі акцент на переробці овочів. Це новий тренд чи все-таки виняток?
Тарас Баштанник: Новий тренд. Мало того, ми якраз торік говорили, що південно-західна частина Одещини потенційно прекрасне місце, щоб замінити Херсонщину з точки зору ґрунтово-кліматичних умов, поливу тощо. Складно з логістикою — оце якраз проблема. Думаю, поки що в Арцизі це проєкт, але сподіваюся, що його реалізують, бо в Україні ситуація не те що не покращилася — вона погіршилася. Не можу назвати подробиць, не знаю, але навіть та ж «Сандора», завод на Миколаївщині, цього року толком не працював, і це дуже суттєво вплинуло на ціну на польовий томат: багато фермерів вирощували томат на переробку — пюре, сік, паста, — а по факту…
Тож поки що ситуація у цьому контексті радше погіршилася. Вона погіршилася б іще страшніше, якби цього року підняли вартість електроенергії так, як анонсували, — до якихось шалених ₴27 за кіловат для промислових виробників. Це було б на межі катастрофи, бо будь-яка переробка — концентрати, пюре, наповнювачі — дуже енергоємна історія.
Максим Самойлюк: Ми також говорили, що ягоди вимагають багато робочої сили, з якою в нас проблема через демографічну кризу. Президентка Асоціації «Ягідництво України» Ірина Кухтіна вважає, що галузі ягідництва доведеться поступово відмовлятися від сировинної моделі, робити ставку натомість на механізацію, технологічність, гнучкість. А звідки брати на це гроші?
Тарас Баштанник: Вона, мабуть, мала на увазі два моменти. Перший — розвиток власної переробки замість того, щоб відправляти сировину на Захід. Другий — механізація всіх процесів виробництва. Тут можна лише частково повторитися. Якщо ми говоримо про переробку, то базова — заморозка чи сушіння певних позицій — в Україні не просто є, а дуже розвинулася, з цим проблем немає і не буде. Усе, що глибше, — нам не дадуть.
Максим Самойлюк: Не дадуть росіяни?
Тарас Баштанник: Ні, насамперед Західна Європа. Дивіться, все дуже просто. Наведу приклад із дотичної сфери. Є така культура — ріпак. З ріпаку роблять олію, а з олії — біодизель. Так от, Європу цікавить наш ріпак тільки як ріпак — їх не цікавить наша олія чи біодизель. Бо свого часу, років 15–20 тому, вони набудували таку кількість заводів із переробки, що який їм сенс? Вони вже побудовані, профінансовані. Тут дещо та сама історія з концентратом.
Хоча в нас є заводи, які роблять концентрат, але вони здебільшого теж західної власності — австрійської чи німецької. Тому, якщо ми говоримо про переробку, я б вважав, що немає нічого поганого в експорті свіжої лохини — вона, як я вже казав, удвічі дорожча, ніж заморожена. Однак вона має бути зібрана тільки вручну, комбайни не підійдуть, і всі це чітко артикулюють — і Британія, і Нідерланди як найкрупніші споживачі лохини: «Хлопці, дівчата, ми ж вам платимо нормальні гроші за лохину — збирайте вручну».
Тобто в експорті сировини нічого поганого немає. Погане, можливо, в певному комплексі меншовартості — що ми думаємо, ніби, аби завоювати ринок, треба дати дешевше. Та ні — треба дати краще: якість, а не ціну. Оцю парадигму треба міняти: не дешевше, а краще. І в нас є козирі, є що запропонувати.
Що стосується механізації — ми вже про це говорили: справді є культури, які під неї підпадають, і тут держава може грантами допомагати, стимулювати закупівлю обладнання, бо воно все іноземне й недешеве. Але дивіться: суниця садова — комбайн ніяк, малина — ні, лохина — тільки на заморозку, вишня — так, яблуко — ні. Є яблучний комбайн, але це те яблуко, яке піде на концентрат, — зовсім інший вектор. Тож ринок сам розбереться: якщо щось можна збирати комбайнами, то не хвилюйтеся — якийсь крупний виробник проінвестує $200 тис., якщо в цьому буде сенс.
Ангеліна Завадецька: Наскільки проблеми з роботою портів і морською логістикою впливають цього року на ціни на овочі та фрукти?
Тарас Баштанник: Якщо про українські, то єдина культура, яка підпадає під ці проблеми, — фактично яблуко, яке експортують у країни Близького Сходу та Південно-Східної Азії. Україна відносно довго вибудовувала там класний ринок збуту. Індонезія — мільярд населення, це немало; у Південно-Східній Азії культура споживання яблука також класна, багаті арабські країни. Але бачимо, що всі карти лягають проти: спершу нам заблокували порти, потім Перська затока — там у них теж весело зараз, — тож доступ до цих ринків з України дуже важкий. Якщо говорити про порти і взагалі про дальню логістику, то це стосується лише яблука. Бо в Європі нас із яблуком майже не чекають.
Ангеліна Завадецька: А з імпортними фруктами, як ви зазначили?
Тарас Баштанник: Із імпортними фруктами варіантів декілька, і це взагалі не впливає, бо великі порти були заточені під великі товари. А якщо ми говоримо про цитруси, наприклад із Туреччини, — це єдине, де є логістика, і наскільки я знаю, зараз вона переважно наземна: усе їде через Болгарію, Румунію та Одещину. Тож, можливо, є певна невеличка кореляція лише на собівартості.