Про це ми поговорили із керівницею відділу аналітики Інституту аналітики та адвокації, українського аналітичного центру Оленою Дмитренко.
Олена Дмитренко: На сьогоднішній день ми проаналізували вже 18 різних країн, які свого часу (упродовж останніх 70 років) переживали або дуже серйозні природні катаклізми, або наслідки воєнних конфліктів, воєн.
Олена Дмитренко: І, передусім, хотілося б закцентуватися на досвіді Фінляндії, як досвіді країни, яка протистояла Радянському Союзові, Російській імперії, довгий час знаходилася під впливом свого сусіда, але практично самотужки змогла відновитись, змогла вибудувати дуже хорошу систему освіти, прекрасну систему соціального забезпечення – і на сьогодні бути в топі серед країн за рівнем свобод громадян та демократії.
Олена Дмитренко: По-друге, це, мабуть, Індонезія. Після дуже масштабного цунамі, що сталося в Індійському океані, у 2004 році Індонезія зазнала найбільше збитків серед усіх країн, оскільки цунамі було великим і торкнулося не тільки Індонезії.
Досвід Індонезії для нас особливо цікавий, бо Індонезія підходила до вирішення своєї проблеми дуже глобально. Більш ніж 200 тисяч людей зачепила ця катастрофа, і одним із напрямків державної політики стало якраз відновлення. Ці функції поклали на окреме міністерство.
Створили окрему агенцію з відновлення. Відповідно цей системний підхід до планування, до розбудови нової провінції Ачех, яка зазнала найбільше збитків, є для нас на сьогодні цікавим, оскільки Україна якраз-таки перебуває в активних дискусіях про те, хто має координувати систему відбудови, хто має відбирати проекти — чи має це бути окрема інституція, чи такої інституції не має бути.
Олена Дмитренко: По-третє, я б акцентувалась на Іраці, оскільки Ірак приблизно так само, як і Індонезія, підходив до своєї відбудови дуже продумано: планували, розробляли плани з відновлення, залучали донорське фінансування, створювали інституції з відновлення.
Але, так чи інакше, їхній рівень економічного розвитку, їхнє відновлення не можна назвати занадто успішним, причиною чого, перш за все, є високий рівень корупції, сприйняття корупції в суспільстві, що, зрештою, відобразилось на тому, як країна намагалась себе відновити.
Олена Дмитренко: І, мабуть, це Італія. Її досвід не релевантний для нас у частині якоїсь історичної ретроспективи, оскільки вона до того, як розпочалась Друга світова війна, перебувала під владою фашистів і її економіка була нездоровою. Тобто її економічні підвалини у свою чергу призводили до встановлення фашистського режиму, а пізніше її втягнули у війну.
Але один із цікавих для нас на сьогодні аспектів – це нерівномірність розвитку Італії як до початку Другої світової війни, так і впродовж Другої світової війни, і після неї. Власне, йдеться про нерівномірний розвиток півдня і півночі країни, які і у війні зазнали різних руйнувань: південь – більших, північ – менших. Але і до вступу в цю війну південь був менш розвиненим за північ.
Відповідно після війни ще дуже багато років політика Італії частково була спрямована на те, аби розвинути або підтримати південь, аби подолати цей дисбаланс, який у них склався історичним шляхом.
А в нас частина країни зруйнована фізично російськими військами – відповідно рівень розвитку є зараз нерівномірним і буде нерівномірним, і нам треба буде відбудовувати частину країни більш інтенсивно, ніж ту частину країни, яка постраждала, але не має сильних руйнувань інфраструктури.
Олена Дмитренко: Щодо стану суспільства, то хотілося б сказати, в першу чергу, про такий фактор, як присутність або відсутність корупції і ставлення до неї населення. Наприклад, говорячи про Фінляндію, де в суспільстві є абсолютне несприйняття корупції, через це її рівень в державі дуже низький, і, в свою чергу, про той самий Ірак, де відбудова тією чи іншою мірою постраждала, провалилася через те, що є дуже високий рівень корупції.
І, як ще один аспект цього питання, можна навести ту саму Індонезію, яка вважається нібито хорошим прикладом практики відбудови. Як приклад наводять дуже часто новостворену інституцію, загалом оцю систему написання проектів, розподілу фінансування, контролю і так далі.
Попри все це, проходячи після завершення проекту тільки внутрішній аудит, також було встановлено, що дуже високий рівень корупції вплинув на те, аби проекти реалізувались так, як це потрібно було населенню (наприклад, збудоване житло, але недобудоване до кінця; збудоване житло в місцях, де немає роботи для населення).
Кожна країна потрапляла в стан війни в дуже різних обставинах, в дуже різних умовах, відповідно до цього вона мала якийсь рівень економічного розвитку, рівень розвитку суспільства і так далі. Після війни, зазвичай, ці настрої суспільства і зберігалися.
Хоча, наприклад, дуже завищені очікування від населення Іраку так і не виправдались, коли покладались надії на те, що населення прийматиме активну участь у відбудові країни, у відновленні. Більшою мірою все закінчилося тим, що населення відбудовувало приватне житло, і все. Хоча своєю чергою бачимо такий приклад, як Німеччина.
Тобто німці багато працювали, багато вкладали зусиль у відбудову своєї країни, хоча ми знаємо, що Німеччина після Другої світової війни була зруйнована просто вщент. І один із аспектів, чому сталося німецьке економічне диво, виділяють якраз-таки працелюбність німців і їхні намагання якомога швидше подолати ці злидні і увійти в нормальне життя.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS