Ангеліна Завадецька: Вітаю. Ви слухаєте або дивитеся подкаст «Що з економікою?» від Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Мене звати Ангеліна Завадецька, я комунікаційна менеджерка ЦЕС.
Максим Самойлюк: А я Максим Самойлюк, старший економіст ЦЕС. І з нами сьогодні Яніна Любива, керівниця експертної групи розвитку сфери відкритих даних Міністерства цифрової трансформації України. Яніно, привіт.
Яніна Любива: Привіт, колеги.
Ангеліна Завадецька: Ми сьогодні будемо говорити про відкриті дані, і мені хочеться почати з головного питання, після якого стане зрозуміло, про що ми говоритимемо: що таке відкриті дані і як я — якщо я не аналітик, не програміст, не журналіст-розслідувач — щодня з ними стикаюся?
Яніна Любива: Уявіть собі, ми з вами люди, ми щодня їмо, лікуємося, платимо гроші, а держава бере безпосередню участь у нашому житті — вона регулює всі процеси, а іноді ще й більше: з’являються бізнеси, які теж щось роблять. І в процесі того, як держава це все регулює, вона створює великі масиви інформації.
І навіщо державі тримати це все в себе, бути монополістом, щоб воно просто лежало мертвим вантажем? Тому є таке явище, яке називається відкриті дані: держава має публікувати всю інформацію, яку збирає, окрім інформації з обмеженим доступом, і викладати її у спеціальних машиночитаних форматах — таких, які можна автоматично обробити комп’ютером без участі людини. Є просто публічна інформація — те, що держава теж збирає й публікує, але просто на вебсайті: новина, текст. Подивився — «красива картинка, дякую» — і все.
А є публічна інформація у формі відкритих даних, у спеціальних форматах, які можна швидко поєднувати між собою, знаходити інформацію про одну юрособу, наприклад, у різних реєстрах — податкової, Мін’юсту. І ти взяв, зробив продукт на основі відкритих даних, бо закон прямо каже, що навіть у комерційних цілях їх можна використовувати, — і твоїм продуктом користуються мільйони. А ми з вами як громадяни, по-перше, теж маємо можливість створити свій продукт, було б бажання, або провести аналітику чи журналістське розслідування, бо це державні достовірні дані; по-друге, ми — повсякденні користувачі сервісів, уже створених на основі відкритих даних. І здебільшого середньостатистичний українець є саме користувачем уже опрацьованих продуктів, створених на основі відкритих даних.
Ангеліна Завадецька: Що це за продукти?
Яніна Любива: На сьогодні в нас налічується майже 130 сервісів на основі відкритих даних. Просто ми часто не замислюємося, наскільки тісно відкриті дані нас оточують і просякають усе наше життя. Думаю, ви чули і користувалися сервісом EasyWay — відстеження руху громадського транспорту в режимі реального часу. Автобус їде — а звідки воно береться? Фактично Київ публікує цю інформацію у відповідних форматах, і розробники можуть її взяти й зробити зручний застосунок. Там, де міська, сільська чи селищна рада надає ці дані в гарних форматах, у розробника є можливість зробити застосунок, зручний для мешканців міста, для тисяч людей. Або, думаю, чули YouControl, Opendatabot.
Це для фізосіб — перевірити надійність, наприклад, нового знайомого: чи немає раптом у людини адміністративного чи кримінального провадження. Так само у процесі працевлаштування — швидко можна перевірити, чи все гаразд. І тим паче це перевірка юридичних осіб: банки використовують це регулярно, державні органи використовують, бізнеси перевіряють потенційних контрагентів. Є ще Clarity Project та інші продукти.
Максим Самойлюк: Усі ці десятки сервісів і продуктів — це державні продукти чи приватні, які роблять на основі державних відкритих даних?
Яніна Любива: Це здебільшого не державні продукти. Держава робить сировину, видає її, а на її основі бізнеси й громадські ініціативи мають змогу робити все, що заманеться. І це на сьогодні в Україні під час повномасштабної війни понад 120 сервісів.
Максим Самойлюк: У нас подкаст називається «Що з економікою?», і ми завжди любимо прив’язувати теми до економічних тенденцій. І маємо такі цікаві дані: обсяг ринку відкритих даних в Україні становить майже 27 млрд. грн, або 0,2% ВВП. Це результати дослідження, яке провели наші колеги з Інституту економічних досліджень та політичних консультацій у грудні минулого року. 27 млрд гривень — це багато чи мало?
Яніна Любива: Ну, це приємно звучить, принаймні коли чуєш таку суму. Дивіться, тут треба трохи розібратися, звідки ця сума береться і що взагалі складає цей ринок відкритих даних. Є компанії — оці умовні 120+, які ми проговорювали, — це ядро ринку. Це компанії, для яких публічна державна інформація, зокрема відкриті дані, є основою бізнес-моделі. Немає відкритих даних — усе погано. Хоча зараз тенденція йде більше до Data Governance, коли відкриті дані вже важко відокремити від інших способів отримання публічної інформації. Це той пул компаній, які без «публічки» далі поїдуть дуже важко: коли почалася повномасштабна війна і публічна інформація стала недоступною, низка сервісів, на жаль, припинила існування. Без відкритих даних не можна.
При цьому є загальний ринок, бо відкриті дані так чи інакше використовують як допоміжний функціонал, навіть якщо це не основне завдання бізнесу. Ядро ринку дає економічного ефекту на ₴2 млрд — це доходи компаній, які функціонують буквально на основі відкритих даних. Вони складають десь 2,05% ВВП. Як для 128 компаній, це дуже непоганий показник.
Якщо говорити про загальний ринок відкритих даних, то там сума вже сягає майже ₴27 млрд. Тут, звісно, є поправки, бо не всі компанії були опитані, є різні метрики, але в межах нашої методології — тих компаній, які ми брали в розрахунок. Інститут проводив це на наш запит, бенефіціаром дослідження є Мінцифра.
Для загального ринку ця сума вираховувалася через ціну — скільки компаніям довелося б сплатити за доступ до інформації, якби вона була невідкрита. Береться кількість годин: відповідь на запит за законом — до 5 робочих днів. А якщо інформація складна, орган скаже «подовжую до 20 днів» — і чекай. Ось цей усереднений показник у 5 робочих днів, плюс — за відкритими даними Держстату — вартість оплати праці людини за годину. І таким чином загальною методикою вирахували ці 27 млрд гривень.
Якщо порівняти з ринком ЄС, то в нас дуже солідно. У доларах наша частка — це десь $500 млн, тоді як ринок ЄС — близько €300 млрд. І це ж 27 держав — членів ЄС, якщо не помиляюся, зараз 27. Тому маємо непогані результати, попри те що розвиваємо сферу під час великої війни.
Максим Самойлюк: Виходить, якщо я правильно зрозумів, ці ₴27 млрд — це, грубо кажучи, собівартість цих відкритих даних для компаній. Але якщо додати сюди цінність, яку вони приносять, — наприклад, коли ти можеш подивитися в EasyWay, де їде твій тролейбус, і прийти вчасно, а не чекати 15 хвилин, — то цифра кратно більша.
Яніна Любива: Так. Якщо уявити банк чи бізнес, який перевикористовує сервіс на основі відкритих даних, він теж сильно зменшує собі затрати часу й роботи окремих фахівців. Тож можна кратно уявляти, наскільки цей ринок можна збільшувати.
Ангеліна Завадецька: А чи є інформація, які набори даних приносять найбільшу економічну цінність?
Яніна Любива: Це базові набори. Перший, що спадає на думку, — ЄДР, Єдиний державний реєстр. Він базовий і за законом про публічні електронні реєстри визначається як базовий. Якщо хочеш щось зробити про юросіб чи фізичних осіб-підприємців, без ЄДР не поїдеш.
У нас була цікава історія відновлення доступу до нього у формі відкритих даних. Після початку повномасштабної війни доступ до нього як до опендата був обмежений. Але із січня цього року ми спільно з Мін’юстом і ДП «НАІС» спромоглися відновити доступ — частково обмежений за деякими полями (без КВЕДів, конкретних адрес і контактної інформації), але відновити доступ до ЄДР у формі відкритих даних. І тепер будь-хто, хто хоче створювати продукти про юросіб або відновити цю діяльність, має таку можливість на безоплатній основі: колеги щодня-щотижня оновлюють дані на data.gov.ua. Тож про юросіб можна отримати повний зріз у XML-форматі, зробити продукт — узагалі жодних питань.
Далі — набори, наприклад, податкової служби. Але зараз, у зв’язку з повномасштабною війною, низка таких наборів недоступна; ми з колегами працюємо над тим, щоб безпечно відновити до них доступ. Ще з цікавого: ми опублікували не так давно набір про фізичну безбар’єрність в Україні — з Мінрозвитку і ЛУН теж допомогли колегам. Це величезний масив даних про фізичну безбар’єрність по всій країні. У JSON-форматі можна робити мапи з фактичним відображенням: як людині дістатися до конкретного ЦНАПу, щоб вона була базово готова до пригоди, яка може на неї очікувати. І ми постійно відкриваємо щось нове.
Кілька наборів Офісу Генпрокурора відкрили нещодавно — про домашнє насильство, про загальну статистику злочинів, яку веде Офіс. У нас є продукти, які роблять зріз саме по правопорядку в Україні, — і це теж цінні набори. По Держпродспоживслужбі відкриваємо набори, зокрема про ветеринарію: у багатьох є тваринки, це завжди цікаво. Тому важливо не просто відкривати, а ще й комунікувати, щоб люди знали, які дані є. Завдяки цьому створюються класні сервіси, які потім спрощують нам багато процесів у повсякденному житті.
Максим Самойлюк: Більше половини опитаних у дослідженні, про яке ми вже згадували, назвали головною проблемою те, що в Україні закриті потрібні реєстри. Ми вже згадали про Єдиний державний реєстр, який спочатку майже до 2023 року був узагалі закритий, а потім не був доступний у форматі відкритих даних. Розкажіть про це, будь ласка, дуже цікаво. І чи є в нас інші реєстри, які закриті радше за інерцією, і чи можемо ми очікувати на швидке відкриття? І взагалі, що закрито з того, що було відкрито до повномасштабки?
Яніна Любива: Значить, ЄДР. Його надає розпорядник у три різні способи. Перший підходить для більшості, для середньостатистичного користувача: заходиш на сайт Мін’юсту й за один запит отримуєш витяг про одну юрособу або ФОП. Зараз, після початку повномасштабки, туди ще прикрутили КЕП для ідентифікації користувача — щоб було зрозуміло, якщо що, постфактум, хто це був. Це кваліфікований електронний підпис. Тож якщо тобі треба точково щось перевірити, ти йдеш на відповідний портал Мін’юсту.
Другий спосіб — це відкриті дані: за один запит весь ЄДР у машиночитаному форматі — агрегуй, поєднуй, порівнюй, роби що хочеш. Третій спосіб — надання на основі двосторонніх договорів на платній основі, яке укладає ДП «НАІС» з верифікованими користувачами. Це здебільшого бізнеси й банки, які отримують доступ до ЄДР фактично в режимі реального часу через інтерфейс прикладного програмування, API. Такий формат передбачає платність, щоб можна було підтримувати життєдіяльність реєстру: хочеш дані в режимі реального часу — це відбувається на двосторонній контрактній основі.
Тому якийсь час саме до відкритих даних нам було найважче відновити доступ — довелося зробити багато різних вправ. Але в результаті ми його теж змогли відкрити, і тепер ним можна користуватися не тільки за наявності прямого контракту. Не з такою частотою й динамікою оновлення, але все одно раз на тиждень — це достатньо швидкий період оновлення для такої великої й живої сутності, як ЄДР, яка щодня наповнюється новими даними.
Друге болюче місце — Державна податкова служба. До початку повномасштабної війни ДПС була флагманом у сфері відкритих даних, дуже добре — за повнотою, частотою, якістю публікацій. Але зараз через ризики воєнного стану низка наборів недоступна, і це набори, до яких є високий суспільний запит бізнесу: дані про податковий борг, про єдиний податок, про екологічний податок, зокрема про ліцензії на виробництво алкоголю, тютюну, палива. З ДПС у нас тривала історія, але думаю, що в результаті ми теж зможемо збалансовано відновити доступ. З митницею також є нюанси з наборами про експортно-імпортні декларації, але теж спілкуємося з колегами в надії знайти правильну конфігурацію.
А з того, що ніяк не відкриється первинно після початку повномасштабного вторгнення, — це реєстр пошкодженого і знищеного майна. Він, що логічно, не існував до 24 лютого 2022 року, але за законом уже з грудня 2023-го мав бути доступним у формі відкритих даних. Знову ж таки, через безпекові ризики й різні нюанси поки що… Там було Мінінфраструктури, Мінрозвитку, зараз незрозуміло — Мінрозвитку, Мінрегіон, Мінінфраструктури, колеги знову помінялися, але ми зараз підхопимо естафету і все ж таки дотиснемо: хоча б поетапно збільшувати обсяги інформації — спочатку зробити доступним трохи менший костяк, потім потроху збільшувати.
Я не можу сказати, що це закриті за інерцією дані. Вони закриті свідомо і майже від самого початку. Але є проблема: деякі розпорядники закривають щось прямо зараз, можливо, поки ми з вами розмовляємо. І наша задача — постійно відслідковувати, бо іноді роблять дуже неприємні для користувачів речі. Зараз, зокрема, з набору про транспортні засоби прибрали номери транспортних засобів. І який сенс у наборі про транспортні засоби без номерів?
Максим Самойлюк: Чи діє в нас такий принцип, що дані відкриті за замовчуванням, а будь-яке закриття треба дуже добре обґрунтувати? Чи все-таки зараз можна закрити, бо війна? Це філософське питання.
Яніна Любива: Це філософське питання. Взагалі треба розуміти, що відкриті дані в Україні сформувалися після початку і завершення Революції Гідності — як реакція суспільства, як запит на прозорість. Після того як Межигір’я відкрилося, люди були трохи вражені. Запит на відкриття даних був і раніше, просто на той момент він остаточно сформувався й дозволив зробити відкриті дані сферою державної політики. І українська парадигма в частині розвитку публічної інформації, відкритих даних на 180 градусів протилежна тому, що було в Радянському Союзі, коли все було закрито, а влада вирішувала, що відкрити, а що ні — правдиво чи неправдиво.
Зараз у нас за презумпцією, за законом, усе має бути відкрито, і на державу покладається тягар доведення, що є підстави обмежити щось у доступі. І це прямо передбачає головний закон — про доступ до публічної інформації, який, як не парадоксально, був підписаний за каденції Віктора Федоровича Януковича. Відкриті дані теж у 2015 році потрапили саме в цей закон. Закон прямо каже, що є вичерпний перелік випадків, коли можна обмежити доступ до публічної інформації. І навіть попри те, що діє указ президента про введення воєнного стану, який каже, що можуть вводитися обмеження, зокрема до статті 34 Конституції України — а ця стаття якраз про право на збір, поширення, оприлюднення інформації, — у цій самій статті є застереження, що обмеження має бути зроблене за законом. Тобто якщо законом обмеження не передбачено, немає юридичних підстав обмежувати доступ до якоїсь інформації.
Ти маєш провести так званий трискладовий тест — відповісти на три питання, які приводять до обґрунтованої позиції, чи є в тебе підстави обмежити, бо шкода переважає, чи, навпаки, суспільний інтерес переважає шкоду, і ти все одно маєш це публікувати. Це насправді дуже тяжкий, довгий процес. Але по факту ми бачимо тенденцію, коли на рівні підзаконних нормативно-правових актів ухвалюють рішення про обмеження доступу. Тому, коли ми проводимо цифрову експертизу або переглядаємо законопроєкти, зареєстровані на сайті Верховної Ради, і бачимо якісь такі тригери, ми завжди намагаємося реагувати, щоб бодай на рівні нормативки, якщо щось пропонується до закриття, це відбувалося збалансовано. А буває, що й без нормативки.
Ангеліна Завадецька: Війна породила величезний новий масив даних. Це і повітряні тривоги, і кількість атак, і руйнування, пошкодження майна, про яке ти вже згадувала. Чи повинна держава системно публікувати такі дані?
Яніна Любива: Так, тут іншої відповіді бути не може. Знову ж таки, є ідеальний світ, а є реальність, у якій ми живемо. Ми будемо переводити ці фрагментарні відкриті дані, персональні дані, публічну інформацію під парасольку Data Governance — управління даними. Бо поки ти не збираєш і не ведеш дані правильно, тобі потім важко публікувати їх як відкриті дані. А навіщо мучитися, якщо можна одразу вести правильно? Тобі й самому буде легше перевикористати це для своїх потреб, бо і політики мають ухвалюватися на основі відкритих даних, і ефективні державницькі рішення теж мають ухвалюватися на основі даних, а потім треба відстежувати ефекти від ухвалених рішень.
Тому коли весь пул даних вестимуть правильно, то й у публікації не буде проблем — залишиться тільки питання, що можна, а що не можна виводити в публічний доступ. Зараз, на жаль, маємо проблему підпорядкованості: десь ОМС, десь обласні військові адміністрації, десь центральні органи виконавчої влади — і це іноді поламані інформаційні потоки. Наприклад, по повітряних тривогах десь це ОДА, десь ДСНС, і важко все це зіставити в один датасет. Разом з тим РПЗМ — реєстр пошкодженого і знищеного майна — це шикарний реєстр, шикарна викладка даних, його треба тільки опублікувати; тут радше політичне питання. Тож даних, які виникли й продовжують генеруватися у зв’язку з війною, багато, але є потенціал їх покращити і почати видавати, щоб люди теж могли самостійно користуватися ними для своїх потреб.
Максим Самойлюк: Україна посіла четверте місце серед 36 країн у рейтингу Open Data Maturity 2025 з результатом 97,1%. Це звучить майже ідеально, але питання, що саме цей рейтинг вимірює і чи він відповідає реальному досвіду? Одне діло — рейтинг, а інше — коли людина намагається знайти державні дані.
Яніна Любива: 97,1 — це добре. Дуже добре, насправді. Але ми мітимося в 100, звісно. Рейтинг вимірює чотири площини: політика, портал, якість даних і вплив даних. За політикою і впливом ми набираємо максимум доступних відсотків, бо наш закон про доступ не змінився від початку повномасштабної війни. У нас діє довоєнний закон, який забезпечує доступ до публічної інформації, і це дуже сильно: закон настільки якісний, що в останні роки він у топ-20 найкращих нормативно-правових актів світу, які забезпечують доступ людини до державної інформації.
Тому за політикою, зокрема вже за нормуванням у сфері відкритих даних, у нас найвищий показник. Але ми на шляху до євроінтеграції, і нам потрібно імплементувати сім дата-актів, які діють у ЄС. Ми зараз активно над цим працюємо, бо скоро можемо почати втрачати бали, коли нас оцінюватимуть тими самими запитаннями, які застосовують до членів ЄС. За впливом — оці десь 128 сервісів на основі відкритих даних, і це тільки ядро ринку, про суму ми говорили. Плюс у нас сервіси в медичній сфері, в екології, транспорт, будівництво, юридичні, бізнес. За впливом ми теж добираємо гарні бали, до того ж постійно проводимо челенджі, хакатони, інкубаційні програми, шукаємо донорську підтримку, щоб стимулювати розвиток сервісів на основі відкритих даних, бо не завжди, особливо у воєнний час, у бізнесу є змога починати або продовжувати розвиток, якщо основою його бізнес-моделі є відкриті дані.
Втрачаємо бали за портал і якість даних — власне те, про що ти запитав. За порталом ми зараз почали велику модернізацію: фактично дамо поточному порталу піти на спочинок і замінимо його новим, який відповідає сучасним вимогам, швидко діє, з нормальним SLA, архітектурою, без таких збоїв, які зараз можуть спостерігати користувачі. Він матиме частково вдосконалений функціонал, який спрощуватиме розпорядникам завантаження даних, а користувачам полегшить пошук; ми намагаємося врахувати зворотний зв’язок усіх користувачів при переписуванні. Модернізацію передбачено по червень 2027 року — це крапка в процесі, але потім, звісно, будуть нові ітерації, новий функціонал, «рюшики». Сподіваюся, що запустимо його раніше — можливо, десь у другому кварталі 2027-го.
За якістю даних теж є нюанси. Уявіть собі: прийти у 2015 році в якусь селищну раду і сказати «опублікуйте мені, будь ласка, JSON» — це й зараз подекуди проблема, а тоді було абсолютно нереалістично. Тому сфера розвивалася ітераційно; зараз у нас дуже високі стандарти й вимоги до розпорядників за якістю. Набори на порталі автомодеруються, ми пропускаємо тільки такі вершки, дуже гарної якості. Але є історичний бекграунд, і на порталі зараз можна знайти дуже різношерсті набори старих ітерацій. Ми підвищуємо вимоги до того, що публікується нового, і розробляємо план, як підвищити якість уже опублікованого, але так, щоб не забрати в людей доступ, бо вони вже прилаштувалися користуватися деякими важливими наборами в тому стані, в якому їх опубліковано. Тож за порталом і якістю ми поки що не дотягуємо.
Ангеліна Завадецька: Інші дослідження проводила Transparency International Україна — вони оцінювали відкриті дані в містах. У них середній рівень виконання індикаторів становить 23% зі 100%. Чому на національному рівні ми в топових місцях, а на рівні конкретної громади є проблеми і люди з ними стикаються?
Яніна Любива: Ну, по-перше, у кожного дослідження своя методологія оцінювання. У когось є питання до того, як оцінюється європейський maturity, у когось — до методик інших досліджень. Загалом по містах нам є куди рухатися до 100%, і я сподіваюся, що результати дослідження колег з Transparency International стануть стимулом для міст розвиватися далі.
Але загалом ситуація така: у нас 24 області й майже півтори тисячі територіальних громад. Прослідкувати на рівні центрального органу виконавчої влади за кожною територіальною громадою буває непросто. Особливо враховуючи контекст повномасштабної війни, ми постійно проводимо навчання, даємо методичні рекомендації. Люди постійно змінюються, постійна ротація: тільки одних навчив — поїхала людина, яка відповідала за публікацію. Воєнний стан, люди змушені передислоковуватися. Нова людина — все по новій. Тому, коли ми працюємо з розпорядниками, ми кажемо, щоб усі пройшли навчання, щоб була внутрішня нормативно-правова база й інституційна пам’ять: щоб було чітко прописано, що якщо ви працюєте з відкритими даними, то це відбувається так, так і так, — і щоб не було, що людина випала, і всі процеси встали. Тому ми дуже системно до цього підходимо.
Зараз, зокрема, працюємо над продуктом, інструментом для ведення, збору й оприлюднення місцевих даних. Знову ж таки, ось те, що я казала: ведіть одразу нормально — і всім буде добре. І ви зможете це використовувати, і вам не треба буде мучитися, перетворюючи це на відкриті дані, щоб опублікувати. Вам залишиться зробити тільки останній крок — опублікувати, бо воно у вас і так уже буде. Тож ми хочемо спростити завдання територіальним громадам загалом і незабаром хочемо віддати такий інструмент у пілот на тестову громаду, бо нам стовідсотково є куди зростати.
Ми зі свого боку постійно покращуємося, і я точно знаю, що міста, які були оцінені в межах цього дослідження, — той самий Київ, який посів перше місце, — роблять просто феноменальну роботу на постійній основі, системно впроваджують, зробили красивий новий портал відкритих даних міста Києва, публікують суперські нові дані. Тому мені навіть трохи образливо за колег, що в них вийшов такий показник, бо вони задають класну планку. Різні методології, різні дослідження, але ми працюємо.
Максим Самойлюк: Ми вже трохи згадали про євроінтеграцію. У червні Мінцифри винесло на публічне обговорення євроінтеграційний законопроєкт про зміни до закону про доступ до публічної інформації. Мета — узгодити норми з європейськими. Водночас є критика, яка полягає в тому — якщо я її правильно зрозумів, — що зараз у нас ширші переваги, ніж у Європі, а щоб євроінтегруватися, ми хочемо їх звузити, але формально привести у відповідність з європейськими стандартами. Розкажи, будь ласка, чи ця критика правильна і який зараз статус цього законопроєкту?
Яніна Любива: Питання дуже актуальне. І це дуже добре, що навколо законопроєкту і взагалі процесу євроінтеграції зосереджено стільки експертів, — це означає, що наш процес імплементації актів у сфері даних справді має бути успішним. Ситуація така: нам потрібно імплементувати директиву про публічну інформацію, інформацію державного сектору і відкриті дані. Вона вже великою мірою імплементована, але нам треба досягти 100% — це наше зобов’язання перед Єврокомісією. Те, що ми випустили, — це первинна ітерація, яку ми одразу всім показали.
Щоб її було прийнято, вона має пройти три етапи погодження в межах кабмінівських процедур, і, скоріше за все, буде вдвічі більше — із перезасиланнями: перший етап, ще раз перший, другий, третій, ще раз третій, урядовий комітет, громадське обговорення. І це все тільки перший крок. Ми якраз тому й відправили це на громадське обговорення — щоб одразу зібрати пропозиції, зробити правильно і потім доопрацьовувати з органами. Далі від прем’єр-міністра це йде до Верховної Ради як суб’єкта законодавчої ініціативи, реєструється в Раді, читання, комітети — і тільки потім, дай Боже, на підпис президента. Тож ми лише на початку. І це супер, що ми отримали багато пропозицій.
Позаминулого тижня Секретаріат Уповноваженого проводив круглий стіл, присвячений, зокрема, питанню імплементації законодавства у сфері даних у цьому законопроєкті. Чекаємо від експертного середовища ще предметних рекомендацій за результатами круглого столу. Зараз усе це агрегуємо, опрацьовуємо і будемо викладати в редакції законопроєкту.
Разом з тим, у тій редакції, в якій ми його випустили, навпаки йдеться про те, що оприлюднювати треба буквально все. Просто немає конкретного мінімального переліку, на який зараз орієнтується Секретаріат Уповноваженого: якщо орган не публікує оці умовні 15 пунктів, то в омбудсмена є чек-лист, за яким видно, що орган не дотримується вимог. Ми ж запропонували це прибрати і прописати таку більш агресивну норму — що публікувати треба буквально все.
Ми розширили текстом законопроєкту коло того, щодо чого окремі суб’єкти є розпорядниками інформації, бо зараз там ідеться, наприклад, тільки про результати ведення фінансової діяльності. А ми сказали: ні, ви є розпорядником усієї цієї інформації. Це насправді була неочікувана реакція під час громадського обговорення: ми, навпаки, хвилювалися, що органи прийдуть і скажуть «як ви уявляєте, що я публікуватиму все? Я ж просто не встигну». А вийшла зворотна ситуація, і, чесно, ми трохи такого не очікували, тому тут точно не було ідеї якось обмежити право на доступ до інформації.
Наша діяльність точно не про це — ми, навпаки, вигризаємо «публічку» попри багато перепон. Ми проговорили з основними стейкхолдерами, зібрали пропозиції, як завжди відкриті до співпраці, будемо опрацьовувати пропозиції і покращувати законопроєкт. У нас точно немає задачі забезпечити євроінтеграцію за рахунок погіршення законодавства України. Це точно не наша мета.
Максим Самойлюк: Зафіксували. Ми вже згадували, що відкриті дані мають бути машиночитними. А чи є наші відкриті дані сьогодні читабельними для штучного інтелекту — наскільки вони готові до того, щоб їх не тільки люди обробляли за допомогою якихось інструментів, а й штучний інтелект збирав, Claude, інші сервіси, і використовували ті масиви даних, які в нас є?
Яніна Любива: Скажу, що так. Ба більше, у нас є команда, яка відповідає за штучний інтелект, і колеги працюють над великою мовною моделлю українською. Для цього спочатку треба зібрати корпус української мови, і одним із джерел, які колеги використали, став увесь портал відкритих даних Data.gov.ua, а ще секторальні портали відкритих даних — у Верховної Ради є свій портал відкритих даних. Тож воно вже певною мірою пішло в роботу під ШІ. Плюс ми зараз маємо окремий стрім із командою зі штучного інтелекту: з Держархівслужбою працюємо над тим, щоб почати оприлюднювати архівні дані, що теж мало б бути дуже гарною сировиною для тренування моделей штучного інтелекту.
Але тут багато юридичних нюансів, бо архіви — це не публічна інформація, і вони мають два різні кола нормативного регулювання: є закон про архівну справу, є про доступ до публічної інформації, і їх треба подружити. Тому це навіть не просто про те, щоб оцифрувати й опублікувати величезні масиви, перевести у зручний формат, — тут ще треба прибрати юридичні перешкоди на цьому шляху. У нас є окремий фокус на тому, щоб опублікувати більше даних, які саме таргетовано публікуватимуться під ШІ.
Плюс ми думаємо ще прикрутити до порталу МСП. Воно зараз на самому початку, на дослідницькій стадії. Фактично це як пошуковик, який дозволить легше шукати за ключовими словами прямо всередині масивів даних, вишуковувати якусь інформацію, одразу робити якусь аналітику і так далі. Зараз ми ще на первинній дослідній фазі, але абсолютно розуміємо, що ШІ без даних не їде, а ми якраз відповідаємо за відкриті дані — наче все співпадає. Тому зараз маємо на це великий фокус.
Ангеліна Завадецька: На останнє питання залишається буквально хвилина, але я не можу його не поставити. Я навчалася на журналістиці, і мені хотілося б, щоб у мене був такий предмет, як робота з відкритими даними, — на жаль, його не було. Чи є в Мінцифри плани додати навчання роботи з відкритими даними в шкільну програму, в університетську програму, в непрофільні спеціалізації — не в аналітику даних, не в ІТ?
Яніна Любива: А вже! Дивись, це насправді зараз радше точкові історії із закладами вищої освіти, які готові до співпраці в цьому напрямі. Ми впровадили курс із відкритих даних: у 2023 році був пілот із КНЕУ імені Вадима Гетьмана — для магістрів бізнесу в курс «Діджитал-економіка» ми впровадили саме курс роботи з відкритими даними. А у 2024-му зайшли ще у 4 ЗВО, якраз до студентів медіаспеціальностей: це були Львів, Запоріжжя і ще два заклади вищої освіти, здається. І ще Львів попросив одразу додати цей курс і для публічного адміністрування — ми інтегрували це їм у курикулум. Минулого року провели ще й воркшопи — в УКУ у Львові і в університеті Грінченка в Києві: я зібрала таку збірну з усіх охочих студентів, і ми провели дводенні воркшопи про те, як працювати з відкритими даними.
Ми стараємося заходити глибше, на системній основі, але для цього треба ще й провести ToT для викладачів, щоб у них це було затверджено внутрішніми порядками, положеннями. І стараємося робити більш ситуативні штуки, заходити ось так. А ще в нас є Дія.Освіта — освітні серіали про відкриті дані, зараз їх уже п’ять. З того, що може бути цікаво вам і аудиторії подкасту, — це «Основи роботи з відкритими даними»: що це таке, навіщо, як витягти з цього користь, база — як навіть із табличками працювати. І «Журналістика даних». Це якраз два свіженькі серіали, буквально півроку тому вийшли, тож запрошую до перегляду.