Говоримо із адвокаткою, правозахисницею, журналісткою, письменницею Ларисою Денисенко.
Про шкільні підручники і виховання
Важливим є не зміщувати акценти на потерпілу або жертву. Не можна покладати додаткову відповідальність на людину, яка може стати потерплою. Потрібно насамперед убезпечувати дітей, убезпечувати суспільство, говорити, і звертатися до тих, хто потенційно може бути агресором чи агресоркою. З цього починається історія без акцентування цієї теми. Тоді ми йдемо, наприклад, на те, що поширюють в медіа, те, що говорять сусіди, на чому акцентує увагу суспільство: «Навіщо ти пішла перевіряти машину в гаражі, зрозуміло, що там темно?», «Навіщо ти вигулювала собаку о 5 ранку?», «Навіщо ти виходила заміж?» (тому що сексуальне насильство є частиною домашнього насильства).
Про Кагарлицький кейс в ЗМІ
Якщо ми переходимо в площину права, захист потерпілої науково не коментується в підручниках, Кримінальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі. Деякі редакції вважають, що презумпція довіри може ними порушуватися. Це безпардонні навички приїзду до місцини, яка не має значення до цієї історії, опитування неповнолітньої дитини (хоча вони взагалі не мають право до неї підходити), не мають право розкривати склад родини, місце роботи, проживання — це все конфіденційна інформація. Це все відбувається в порушення журналістської етики, порушення законодавства «Про захист персональних даних», порушення законодавства про захист потерпілих від насильства. Наразі є осуд Комісії журналістської етики, але чи знає про це суспільство? Ні.
У спектрі рішень ЄСПЛ є такий термін, як світський інтерес. Це безсоромний інтерес, який навіть стосується публічних людей. Не можна цікавитись всім, що відбувається, навіть в житті публічних людей, заради «жовтого» чи світського інтересу. Тут — це людина, яка не є публічною. Її зробили відомою медійники. Вона не повинна терпіти вивішування її закривавленої білизни на всіх екранах, але це відбувається, бо ми, насправді, влаштовані так… Школа дає нам поживу думати, що, в залежності від її поведінки, гардеробу, світлин в соціальних мережах, ми можемо зробити висновок, повинна вона зазнати цього насильства, чи не повинна.
Практичні поради, алгоритм дій для захисту
В умовах карантину у аб’юзерів є хибна думка, що вони можуть не пустити в свій будинок медиків чи поліцію. Насправді, вони мають безперешкодне право на входження, щоб припинити злочин.
Медіа будуть нав’язливими, і в Україні, і в Європі, і США. Людина має усвідомити, що вона може відмовитись від такої розмови, або попросити, щоб поряд була людина, якій вона довіряє (адвокатка, психологиня, експертка). Зрештою, можна викласти заяву через адвоката. Бо коли людина ходить по соціальних ток-шоу, по-перше, треба з’ясувати, чи платять вам чи ні, чи підписуєте договір про нерозголошення даних, і просити подивитись його правників і правниць. І ви не маєте повторювати історію по кілька разів і доводити, що відбулося. Тому що ви не є винною, або підозрюваною чи обвинуваченою в цьому людиною. Виправдовуватися перед своєю родиною, суспільством, собою має той, або та, хто завдав чи завдала вам шкоди, і вчинив або вчинила злочин.
Слухайте розмову в аудіофайлі