Фото: Радіо Свобода
З ним ми поговорили про підходи до лікування коронавірусної інфекції.
Це був дуже корисний досвід, жодна книжка та теорія так не навчить. Ми працювали в складі італійської лікарні. Нас розподілили по відділеннях, і ми виконували ті ж самі функції, які виконували італійці.
З італійської системи можна запозичити принцип організації системи як на національному, так і на локальному рівні. І тут я б не сказав, що нам багато чого треба змінювати у тому напрямку, в якому ми вже рухаємося. Бо ті постанови про автономізацію закладів охорони здоров’я, про державні фінансові гарантії медичного забезпечення населення – це і є побудова тієї системи, яка працює вже в Італії. Тому нам просто потрібно продовжувати рухатися у цьому напрямку.
Кожен головний лікар і кожен департамент охорони здоров’я у себе в області відповідальні за медичне забезпечення населення на своїй території. Дуже часто не варто чекати наказів МОЗ і детальних вказівок, умовно – скільки рукавичок має бути – це все можна вирішити на локальному рівні.
Заходячи у відділення, ти вдягаєш дві пари рукавичок, вони стають твоєю другою шкірою. А кожен раз, заходячи в палату до пацієнта, ти вдягаєш третю пару рукавичок, яку ти знімаєш, як тільки від цього пацієнта виходиш, щоб не переносити інфекцію від одного пацієнта до іншого і не розносити його по відділенню.
І тут питання не в тому, що дві пари рукавичок не пропускають вірус, а одна пропускає. Питання у тому, що відбувається, коли ти знімаєш ці рукавички. Друга пара рукавичок точно буде інфікована, бо ти переміщуєшся по відділенню, і, знімаючи третю пару, ти все одно так чи інакше торкаєшся другої пари. Коли ти виходиш з відділення, треба зняти захисний одяг і для цього я використовую другу пару рукавичок. Коли захисний одяг знято, я знімаю і цю другу пару рукавичок, і в самому кінці знімаю першу пару. Тобто це потрібно більше для запобігання інфікуванню вже потім – під час зміни одягу.
Тут є різниця у тому, які процеси використовують вони, а які — ми. І друге – це забезпечення, яке використовуємо ми, а яке – вони. Я дуже хвилювався щодо того, чи буде те, що знаю я, релевантним стосовно того, що використовують вони. З’ясувалося, що ми не гірші: наш рівень знань, наші підходи до надання допомоги не гірші, вони на тому самому рівні. Тому за це я б був спокійний.
Але якщо ми кажемо про забезпечення, то я б сказав, що воно дуже близьке до дна.
Я думаю, що жодна медична система, якою б вона ідеальною не була, не буде готова. Є різні системи побудови охорони здоров’я: і система державного страхування, і система приватної медицини, є британська система, американська, німецька тощо. Проте ми не можемо сказати, щоб якась медична система впоралася з самого початку краще за іншу. Тобто, коли в країну приходить епідемія, це виклик для будь-якої системи охорони здоров’я. Саме з цим пов’язані проблеми, які були в італійців.
Тут ще слід розуміти специфіку захворюваності або віковий ценз пацієнтів, які страждають найбільше. Перш за все, страждають люди літнього віку. В Італії таких людей дуже багато. Взагалі італійці за тривалістю життя одна з найстаріших націй Європи, якщо не найстаріша. І ось ці люди літнього віку якраз перші й страждають на коронавірусну інфекцію через те, що в них є багато супутніх захворювань. Ми схожу ситуацію можемо спостерігати й у Франції. Там приблизно схожий відсоток захворюваності, приблизно схожий відсоток летальності через те, що це переважно люди літнього віку. Відтак, італійцям було важко впоратися через велику кількість будинків для літніх людей. Як тільки туди потрапляла інфекція, відбувалося майже 100% зараження всіх пацієнтів і майже 100% госпіталізація їх.
У Європі компетенція медичної сестри – бути автономною, здатною приймати рішення, здатною оцінювати протоколи, реагувати на них, бути не тільки командним гравцем, а й лідером команди. Тобто там медична сестра виконує більше повноважень, ніж у нас.
Але якщо ми подивимося на українські реалії, то й тут медичні сестри й брати виконують велику роль з догляду за пацієнтами. І насправді, дуже багато помилок, які призводять до негативних наслідків, робляться середнім медичним персоналом. Їхня роль дуже велика, і вона, на жаль, в Україні недооцінена.
Міністерство охорони здоров’я запустило зараз акцію «Підтримай лікаря». З точки зору МОЗу, лікар в нас уособлює в собі всіх медичних працівників. Насправді, це не так: лікар – це окрема професія і кваліфікаційна вимога, а медична сестра – це інша людина з іншим спектром обов’язків. МОЗ мало б запустити акцію під назвою «Підтримай медика», а не «Підтримай лікаря», тоді було б правильно, а так це виглядає як дискримінація. І коли нас зустрічали по прильоті у Київ, я про це сказав. Мені відповіли, що з їхньої точки зору, лікар узагальнює всіх медичних працівників. З моєї точки зору, це неправильно. Адже дуже велика частина догляду і в реанімації, і у відділеннях інтенсивної терапії належить саме медсестрам і медичним братам.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.