«Силою ми нічого не вирішимо. Тільки діалог між владою і громадою», — Анна Товстуха

Ми продовжуємо цикл програм «Спільна країна». І сьогодні мова буде йти про налагодження комунікації між громадою і владою в місті Суми та про переселенців, які приїхали до цього регіону в пошуках миру. Про це ми поговорили з Анною Товстухою – менеджером проектів “Центру соціального партнерства”  в місті Суми.

Розкажіть про свою діяльність в рамках проекту «DVV International»?

Саме наш проект  відрізняється від всіх інших проектів, що зараз робляться від «DVV International». І наш проект направлений на зниження рівня радикалізації і посилення комунікації громади з владою. І, коли ми тільки починали, ми вже передчували, що до цього йде. І наразі, коли вже почався проект і ми побачили наскільки ми були вчасними. Тому що почала погіршуватися ситуація.

В нас в баки не засовують політиків, але пішла така популярна тема  вдягати їм кабінетні смітнички  на голову. І це дуже часто викликає різну реакцію у людей. Тому що хтось каже, що так їм і треба, а хтось каже, що це не нормально, ми ж йдемо в Європу. Ми бачили, що ці методи стають більш жорсткими, а, наприклад, враховуючи те, що в нас є така конфліктна ситуація по транспортним перевезенням і їх тарифам, то ми бачимо наскільки йде радикалізація.

І ось конфлікт цей дійшов до того, що, по-перше, посилилася агресія міських жителів на владу. І в рамках цієї агресії вона дійшла до сутичок між водіями і людьми. Цю ситуацію ми чітко пов’язуємо з тим, що відбувається в країні. Ми бачимо, що у людей є запит на зміни, яких вони ще не бачать. І тому вони просто бунтують.

І в рамках цього проекту у нас заплановані теледискусії з представниками різних конфліктних сторін. У нас запланована серія статей, тренінги для громадських активістів і для представників влади. Для тих,  хто потенційно може бути посадженим в бак.

Також в нас запланований форум, який трішки розширився в рамках цього проекту до зустрічей. І саме в рамках форуму ми зводимо громадських активістів і представників влади для того, щоб вони говорили. І дуже цікаве співпадіння і, як ми бачимо з колегою, вчасно цей проект іде. Тому що у місті Суми є така ініціатива – створення громадських експертних комісій. Дуже багато було різних громадських рад, якісь громадські зібрання.

І у людей дуже часто це все викликає якийсь скептицизм, що це знову якась громадська штука, яка не буде працювати. І це певний виклик для громадських експортних комісій. Позиція, яку висловлює ця ініціативна група, говорить про те, що раніше ми намагалися всіх контролювати, а тепер давайте спробуємо це не тільки контролювати, а й продукувати певні рішення. Якщо влада слабка, то давайте допоможемо їй.

Давайте уявимо, що не має варіантів вирішення, давайте ми скажемо, що ми хочемо вирішення цього питання і таким чином. Зараз ми влаштовуємо зустрічі депутатів міської влади і членів експертних комісій. І відкривається дуже багато цікавих сторін. Звісно, що експертність – вона відносна. Але є люди просто активні, які хочуть розбиратися.

Такі зустрічі вони не роблять їх друзями, але вони це пом’якшують. Знов-таки цікаво те, що рішення міської ради про ці експертні комісії  було прийняте під певним тиском.  Тобто, ще рік назад – це б точно ніхто не прийняв і точно б проігнорував. А, зважаючи на ситуацію в країні, це рішення було прийняте і депутати тепер проголосували, вони мають  з цим рахуватись і вони трішки побоюються. Вони не розуміють хто ці експерти, чи експерти вони взагалі. І, тому ми бачимо, що обидві сторони дуже змотивовані до спілкування, до розуміння яким чином ми можемо взаємодіяти, яким чином ми можемо бути корисними. І ми бачимо досить багато конструктиву.

Тобто, сьогодні вже помітна тенденція до покращення в налагоджені саме цієї комунікації між державою, представниками влади і між громадою?

Мені важко це зараз оцінити. Але, коли ми це починали, ми говорили про це, як про профілактику. І ми спостерігали наскільки цей градус агресії росте і  зрозуміли, що ми вчасно. Мені здається, що ми не зможемо це дійсно оцінити, чи попередили ми щось серйозне в місті чи ні. Я відчуваю, що попередили.

Але те, що така ініціатива теж виникла паралельно з тим, що ми почали робити публічні діалоги і максимально намагатися всіх, хто хоч якось активно себе проявляє і говорять, що влада така-сяка і шини палити. Ми кажемо, о’к. Будемо палити, тільки пізніше. Це, як такий принцип, коли працюють з суїцидниками: друже, ти це можеш зробити пізніше, давай поговоримо, а потім зробиш це.

То у нас схожа ситуація. Ми говоримо: “Добре, давайте палити шини, але для початку давайте хоча б спробуємо поговорити”. І ми кажемо, що добре, можна все зробити і мера зняти, тільки давайте поговоримо. Коли ми збираємо активістів на зустрічі з владою, з перевізниками, то ті, хто були на цих зустрічах, вони вже себе по-іншому поводять. І я бачу це по їхніх постах в соціальних мережах, що вони вже трішки по-іншому реагують і по-іншому бачать ситуацію.

Я б хотіла поговорити більше про переселенців, більш про простих людей не про владних можновладців. Як вони зараз себе тут почувають. Ви безпосередньо з ними спілкуєтесь?

На потребу сьогодення ми створили громадський фонд «Суми» і в нас багато волонтерів. І в рамках фонду у нас є 3 програми – це допомога бійцям АТО, допомога пораненим бійцям і допомога переселенцям. І саме по переселенцям в нас, в більшості, з цим працює міська адміністрація. Вони досить непогано організували МНС, непогано організували процедуру розселення. До нас не всі доїжджають, бо вони бояться їхати кудись далі в центр. Це відчувається. А в нас тут в більшості російськомовне населення, для них це більш безпечно. Їх розселяють по всім можливим населеним пунктам, де є якісь приміщення. Тому немає такої зосередженої точки безпосередньо в Сумах. Є кілька організацій, які безпосередньо надали свої приміщення на базі відпочинку і вона там для них, як «перевалочний пункт». Тобто, люди туди приїздять, адаптуються, знаходять собі якісь приміщення або квартири.

Як мені відомо, ці бази відпочинку зараз не отоплюються, прийшла зима і де таких людей розселяють?

У нас їх розселяли з самого початку, тому немає такого, що десь вони в дитячому таборі і нема отоплення і там холодно. Такої ситуації немає. Звісно, що є дуже багато викликів, тому що їх з однієї сторони розселяють, з іншої сторони їх переселяють в маленькі міста, де і так немає роботи. Але, я думаю, що ми уже багато бачили конфліктів між місцевими і тими, хто приїхав, через те, що сприйняття людей, які переїхали: це через вас у нас таке відбувається, тому ви маєте нам допомогти. І ця ситуація викликала негатив і відторгнення допомоги. Тобто, на початку це була досить активна допомога, а зараз люди не настільки активно допомагають. Ми їх намагаємося підтримувати і те, що ми робимо – це збираємо речі і за запитами медикаменти. Ми взяли приміщення під склад. Є частина волонтерів, які ці речі час від часу перебирають і відбирають речі нормальної якості. Я тут саме інший виклик, як допомогти людям, тому що вони розпорошені по області. Ми намагаємося так зробити, щоб чи вони приїхали подивилися речі, або передавати безпосередньо в  ті міста, де вони зараз знаходяться.

Все залежить від потреб, тому, що багато людей, які вже пішли працювати, вони не потребують допомоги. Зараз йде перереєстрація переселенців, бо дуже багато вже повернулося назад. Хто, наприклад, жив в Донецьку, то місто Суми для тих маленьке, і рівень зарплат для них низький. І вони їдуть далі: Харків, Київ. Суми – дуже невелике місто, як нам часто говорять, як ви при таких зарплатах виживаєте з такими цінами. Але, ті, хто захотіли, вони шукають роботу.

Чи володієте ви інформацією стосовно статистики кількості переселенців саме у вашому регіоні?

Ні, зараз я не володію такою інформацією. Колись ця цифра була 8,5 тисяч, але я її чула десь перед виборами.

Як люди вас знаходять? Вони вас знаходять чи ви їх шукаєте?

Як я говорила, ми працюємо по програмах, по цьому напрямку у нас відповідальна Оксана. І вона безпосередньо збирає бази. Люди розпорошені і вона збирає контакти точково. Наприклад, в селі чи місті є 3-4 сім’ї і вона бере дані хоча б однієї особи і далі ця особа вже збирає навколо себе тих, кого вона знає. Той, хто приїжджає, у них різні цінності. Хтось підтримує Україну чи ні. Тому, вони теж між собою не завжди ладять. Але, ті, хто залишився в Сумах працювати, то вони в більшості проукраїнського складу. І через це особливо конфліктів не виникає. У них є якісь образи на життя, але я дуже рідко чула про те, що у нас були сутички. Там була ситуація між викладачами і студентами. При цьому викладач місцевий. Він просто почав говорити такі речі, які студенти сприйняли, як сепаратистські. Він говорив про відокремлення, про історичну справедливість і так далі. Студенти це сприйняли досить агресивно і там справа дійшла до того, що навіть студенти написали заяву в СБУ України. Але це всі були місцеві.

Можливо, просто бачачи таку атмосферу в місті люди просто не розхитують її, не озвучують свою позицію.

Скажіть, які ваші прогнози стосовно налагодження комунікації між представниками влади і громадою? Чи вийде це зробити? Бо зараз це роблять в кожному регіоні України, тобто саме ця програма «DVV International» вона дуже цьому сприяє і вона об’єднує. Ваші прогнози стосовно цього?

Я впевнена, що ми дамо певний результат – це 100%. Просто, як я вже говорила, важко оцінити, бо ми не знаємо, що було аби не було такої діяльності. Але те, що ми працюємо трішки на випередження – це точно. Що ми говоримо про те, що треба цю агресію не випускати, тому що від цього нікому краще не буде. І я точно знаю, що результат буде. Який він буде? Важко ще сказати. Плюс місцеві вибори. Всі до них готуються – це буде восени наступного року і це трішки дозволяє просто сказати, що давайте зараз нікого не бити, а давайте просто підготуємось до виборів. Зараз ми говоримо про те, що одна з ініціатив створити соціальний запит і сказати не так, як раніше було. Приходить депутат і говорить я буду робити це, це і це, давайте голосуйте за мене. Не кандидати говорять, а ми говоримо, що ми хочемо ось цей напрямок і ось таким чином, а тепер ми серед вас оберемо кого з вас ми наймемо на виконання ось цього. І саме над цим ми працюємо. Це був би найкращий мабуть для нас результат.

Якщо буде продовження проекту, то це було б гарною основою , щоб ця комунікація відбувалася далі. У нас є цільова група, група ризику, хто може бути з смітником на голові. Інша група – це люди, що радикально налаштовані. І ми працюємо з ними в першу чергу. Але дуже важливо відзначити, що навіть зараз я спілкуюся і люди, що недавно були просто громадянами стали активними після Майдану, то важливо розуміти що в цій комунікації ми далі розвиваємося. І ми по-іншому бачимо ситуацію. А люди, переважна кількість населення, вона залишається на своєму рівні розвитку.

І, якщо ми цю масу людей не будемо підтягувати в її розвитку, то у нас буде прірва не лише між владою і громадою, а між людьми і нами. Як активістами, які щось намагаються зробити. І тому, коли ми говоримо про такі публічні заходи, про статті, які певна частина читає і це теж певна частина нашої аудиторії. Ми говоримо про відео, щоб це було максимальне охоплення аудиторії, щоб люди почали по-іншому думати. Важливо сформувати громадську думку так, що силою ми нічого не вирішимо, треба йти і говорити. Не просто домовлятися, а йти говорити. І говорити і розуміти один одного, чути і разом вирішувати цю проблему. Ми не довіряємо владі, добре, ми створюємо комісію і разом з владою це робимо. Ми хочемо, щоб цей рівень також ріс, щоб люди сприймали біле і чорне, хороше і погане. Депутат у нас зараз поганий, а волонтер хороший. Саме розуміння громадськістю ситуації. Це громадянська освіта.

Крок до громадянського суспільства, яке ми будуємо?

Так, тому що лише через таку власну відповідальність, лише через власне розуміння як воно має відбуватися. Звісно, що це не робиться одним проектом. Це довготривала місія і в принципі, місія організації – це налагодження комунікації, але цей діалог має бути між рівними. Тому ми маємо підтягувати громадськість, щоб вона розуміла, що може вирішувати щось. Можна зробити лише односторонній рух в цьому питанні, але для нас громадянське суспільство – це дорога з двостороннім рухом.

Тому це має бути на зустріч один одному. Саме для нас важливий виклик не лише комунікації між активістами з владою, але й між владою і громадою. Тому що дуже часто влада не розуміє, що ті месседжі, які вона дає, не сприймаються. Говорять якимось незрозумілими словами. Тендер на закупівлі! Що це таке, людина не розуміє, що таке тендер. А людина говорить, почекайте, ми ж почали говорити про ціни на транспорт, яким чином це пов’язано? Я, як активіст – це розумію.

Сьогодні ми говорили з менеджером проектів Громадської організації центр соціального партнерства в програмі «Спільна країна» на громадському радіо. Слухайте. Думайте.

Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація не обов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.