У Кременчуці створили майданчик, де спілкуються люди різних національностей

Сьогодні в гостях у “Спільної країни” виконавчий директор громадської організації “Культурний діалог” Валентина Крамаренко. У вашого проекту наголос більше на взаємовідносини, формування довіри між етнічними та соціальними групами саме в контексті створення комунікаційної площадки через проведення циклу заходів з використанням інструментів творчості. При мікрофоні Тарас Деркач.

Чому “Інкубатор довіри” і які цільові групи передбачаються? І як налагодити взаємовідносини між етнічними та соціальними групами?

Дуже складно шукати якийсь взаємозв’язок, якщо немає площадки. Кожна община, єврейська, мусульманська, наприклад, має своє місце зібрання, але так, щоб вони зібрались разом і поспілкувались, і знайшли щось спільне, – це було вперше. Потім ми долучили до діалогу внутрішньо переміщених осіб, у нас багато в місці таких людей. Ми залучали елементи творчості: діти малювали “місто, якого немає”. Один хлопець з Дебальцево, не використовуючи кольорових олівців, намалював повністю пусте місто, яке йде в перспективу. Він пояснив, що в цьому місті нікого немає, але є надія. Ще він намалював невеличку трансформаторну будку, яка до всіх будинків несе електроенергію. Ми хотіли взяти це як символ.

Творчість – це як можливість самовираження або ентічної групи, або людей, які потрапили в непросту ситуацію, і їм тепер треба адаптуватися? У вас ще ідея – створення в Кременчуці вуличної пересувної книги “Любимый город разных людей”. Розкажіть, будь ласка, що це за книга?

Коли ми зустрічалися з різними етнічними групами, ми самі отримали велике задоволення, тому що люди розкривались, ми самі не очікували такої віддачі. Ми горді тим, що з нами співпрацює літературне товариство «Стан» з Луганська, Ярослав Мінків, один з відомих літераторів і громадських діячів України і наше Управління культури Міськвиконкому.

З приводу вуличної книги, вона буде мати дуже цікавий вигляд – вигляд вільнодоступної вуличної гри, до якої може долучитися будь-яка людина і скласти з відповідних пазлів певне слово. Ця гра буде прикрашати наше місто, тому що має цікаву візуальну стилістику.

Чому «Улюблене місто різних людей»? Для чого підкреслювати таке поняття як «різний»?

Кожен чує своє, але насправді всі люди різні, ми з цим зіштовхнулись, коли почали працювати над уим проектом. Особливості груп різні, релігійні, індивідуальні. Це дуже добре, що люди різні. Чим більше різних людей, тим більше вони можуть дати один одному, поділитися. Час однаковості ми пройшли, кожна людина – індивідуальність. Історично так склалось, що Кременчук – місто різних етнічних груп, це тільки сприяє розвитку.

У вас ще підкреслено, що проект має впливати на негативний стереотип сприйняття суспільством «чужих» чи «інших» людей. Що це значить? Про що йде мова?

В будь-якому випадку, спияти цьому може тільки діалог, тільки можливість сісти і поговорити, дивлячись один одному у вічі. На останній нашій зустрічі Ярослав Мінкін запропонував гостям анонімно написати свої запитання чи стереотипи до іншої общини, наприклад, до єврейської общини. А вона відповідала на ці питання. Тому що ці стереотипи дуже глибоко сидять в голові, особливо в людей старшого покоління, і тільки звернувшись до першоджерела, можна дізнатись, чому у мене цей стереотип і чому він виник. Наприклад, мусульманська спільнота дуже миролюбна, але всі вважають, що мусульмани дуже агресивні. Вони розвінчали дуже багато міфів про себе, розказали, чому їхня їжа така, а не інша, чому покривають жінки голову, з чим це пов’язано. Тому потрібно працювати над тим, щоб люди позбавлялись цих стереотипів.

Ви згадали інтелігенцію з Луганська. Чи спілкувалися Ви з ними щодо природи настроїв людей там на Сході, щодо поняття “сепаратизм” на ментальному рівні. Що говорить про це саме інтелігенція?

Як тільки починаються якісь агресивні дії стосовно певної території, то першим, кого репресують, це інтелігенцію. Це люди, які щось знають і можуть відповісти. З одного боку, це дуже складна ситуація для України, а з іншої – люди звідти настільки талановиті й незвичайні.

З приводу сепаратистських настроїв, ми розуміємо, що лишилися там ті, хто не могли принести щось своє на цю територію України, не могли принести розвиток, нову кров, енергетику. Перші, хто приїхав в Краменчук, йшли по місту, дивилися в різні боки і говорили, які ми щасливі, що в нас все спокійно. Люди не розуміють, яке насправді це велике багатство.

Програму записав Тарас Деркач