«Подати скаргу на суддю — просто, в судах є спеціальні скрині для скарг громадян», — експертка

«Громадське радіо» у співпраці з Проектом Ради Європи «Підтримка реформи системи суддівської відповідальності в Україні» пропонує до уваги шосту програму з циклу радіопрограм, присвячених питанням судової реформи та реформи системи дисциплінарної відповідальності.

Міжнародні експерти вказують на складну та ґрунтовно-виписану в законодавстві систему навчання та добору суддів в Австрії та Іспанії. Також говоримо про стадії та підстави дисциплінарного провадження щодо судді.

Професорка права університетe Комплутенсе (м. Мадрид) Лорена Бахмайєр-Вінтер розповідає, як громадянин може подати скаргу на суддю, як на це реагують дисциплінарні органи, які питання порушуються у скаргах, і яка шкала фільтрування. Наприклад, за 2014 рік на суддів Іспанії, загальна кількість котрих становить 5200 осіб, було подано 11 скарг, кожну було розглянуто, запущено 40 проваджень, щодо 19 суддів ухвалені дисциплінарні рішення.

Суддя Герхард Райснер щодо питання недоторканності судді та суддівського імунітету зауважує, що в Австрії суддя не має імунітету, якщо щодо нього порушується адміністративна, цивільна або кримінальна справа — провадження не вирізняється від того, яке зазнають інші громадяни. Пані професорка згодна з колегою, але зазначає, що в Іспанії справи суддів не розглядаються судами першої інстанції.

Цикл дискусій «Судова реформа в Україні» представляє «Громадське радіо» у співробітництві з Проектом Ради Європи «Підтримка реформи системи суддівської відповідальності в Україні», що фінансується Фондом з прав людини.

Лариса Денисенко: Ми би хотіли поговорити детальніше про дисциплінарну відповідальність суддівства. Я знаю, що в Іспанії це питання достатньо врегульовано і виписані підстави. Я би хотіла, щоби ви розкрили цю тему нашим слухачам, і, якщо можливо, закцентувалися на новелах, які не притаманні українському законодавству. А саме, дисциплінарна відповідальність суддів за втручання в суддівську діяльність іншого судді, а також не виконання обов’язку відсторонення від справ у випадку існування зацікавленості в ній, і так само не вихід на роботу понад 7 днів.

Лорена Бахмайєр-Вінтер: Тут ми маємо питання, що стосується чутливої рівноваги між дисциплінарною відповідальністю, і також дотриманням незалежності суддів. Дисциплінарна відповідальність, можливість впливу на суддів через дисциплінарні заходи може порушити рівновагу з незалежності судді, і може правити за важіль тиску на суддю. Контроль за фаховою діяльністю суддів має бути здійснений дуже точно і обережно, щоб не порушити цієї чутливої рівноваги.

Підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності мають бути виписані дуже точно і конкретно. Наприклад, така підстава, як зламання присяги судді не може тлумачитися надто широко. Мають бути зазначені критерії того, що вважається зламанням такої присяги.

Конфлікт інтересів також має бути з’ясований в законі і, безперечно, така проста річ, як не з’ява на роботу впродовж 7 днів без причини — має бути зазначено в законі.

Упередженість суддів — це таке питання, що викликає посилену увагу. Коли суддя почувається непевним у тому, що зможе розглянути справу справедливо і неупереджено через конфлікт інтересів чи особисті причини має утриматися від розгляду такої справи, пояснивши причини.

Але, якщо суддя хоче або не хоче розглядати на підставі особистих інтересів і для того, щоб обґрунтувати це, тобто вдається умисно до дисциплінарної процедури — це також є порушенням суддівської дисципліни. Суддя має залишатися за будь-яких обставин і зовні і внутрішньо неупередженим, об’єктивним і врівноваженим. Те саме стосується і того, що людина відсутня на роботі з нез’ясованих причин. Ці причини можуть бути поважні, бо людина може просто захворіти. Але, якщо так сталося, то ця людина має надати потрібні документи, пояснення з приводу причини своєї відсутності.

Неправосудність рішення — це також гостре питання, пов’язане з тим, чи вважати взагалі суддівську помилку, некоректне рішення судді за підставу дисциплінарного розгляду. Я хотіла би назвати конкретні пункти, що згадуються в іспанському законі «Про судоустрій», у його статті 417: недотримання конституційних норм, приналежність до політичної партії, конфлікт з органами влади, втручання в діяльність іншого судді або через надання суб’єктивних вказівок чи намагання заважати діяльності іншого судді, це дія чи бездіяльність, що призвели до неправових наслідків, невмотивовані суддівські рішення, а також не вмотивоване рішення, що може правити за підставу для дисциплінарного розгляду.

Лариса Денисенко: У мене, фактично, таке саме питання до пана Райснера. Наскільки австрійська система дисциплінарної відповідальності суддівства вирізняється від іспанської? Що є спільного і на чому вона ґрунтується?

Герхард Райснер: Наша система за своїми наслідками для дисциплінарної справи дуже схожа. Єдине, що відрізняється наш законодавчий підхід до розв’язання цього питання. На відміну від іспанської системи, ми пропонуємо не конкретні порушення, що правлять за підставу для дисциплінарного розгляду, а обов’язки. Суддя не може свідомо ухилятися від розгляду якоїсь справи, і мусить свідомо утриматися від розгляду справи, якщо йому відомо про якісь обставини, що правлять за підстави для конфлікту інтересів чи упередженості.

Лариса Денисенко: Питання розгляду суддівського вчинку, який може тягнути за собою дисциплінарну відповідальність. Наскільки я розумію, в іспанській системі існує дисциплінарна комісія. Натомість такі кейси стосовно суддів в Австрії розглядає дисциплінарний суд. В який спосіб порушується дисциплінарне провадження, і в який спосіб воно йде?

Герхард Райснер: Австрійський дисциплінарний суд вбудований у систему австрійських суддів — це частина цієї системи. Так, суд першої інстанції розглядає кримінальний чи цивільний позов. Суддя виступає відповідачем або обвинуваченим, як у будь-якій іншій справі, як будь-який інший обвинувачений громадянин. Він виступає в суді і має всі гарантії, пов’язані з тим, що людина може мати для того, щоб оборонитися в суді: право на адвоката, права на те, щоб подавати докази. Тобто, немає для такого обвинуваченого чи відповідача винятків, пов’язаних з тим, що він чи вона обіймають посаду судді і справа пов’язана із судочинством. Тому, всі гарантії забезпечені ст.6 Європейської Конвенції прав людини.

Таким чином, суддя відкрито, прилюдно виступає в слуханні і все відбувається за встановленими таким чином правилами.

Лорена Бахмайєр-Вінтер: Наша система відрізняється від австрійської тим, що ми розглядаємо ці справи в окремій дисциплінарній комісії, а не в суді. Дисциплінарна комісія складається з 7 суддів. Вони є членами Вищої Ради юстиції нашої країни. Така комісія розглядає тяжкі і дуже тяжкі порушення дисципліни з боку суддів. Однак, рішення такої комісії не є остаточним і його можна оскаржити в адміністративній палаті Верховного суду Іспанії.

Слід зважати на той факт, що ми маємо 5200 суддів по всій країні. Лише у 2014 році на їхню діяльність було написано 11 тисяч скарг. Звісно, що не можна вважати підставними усі скарги. Їх потрібно розглянути і відфільтрувати.

Подати скаргу дуже просто: скарга заноситься до скриньки, яка стоїть у будь-якому суді. Це може бути записка, написана від руки, можна подати і в електронній формі. Істотна частина цих скарг не стосується діяльності суддів. Можуть не горіти світло в суді або це може взагалі стосуватися виконання покарань. Тому, при Вищій Раді юстиції існує окремий офіс, що займається фільтруванням належних і неналежних підставних скарг від людей.

З 11 тисяч береться 800, особливий слідчий бере ці справи до провадження, і з них, таким чином, виокремлює 40. Потім їх розглядають. За 19 справами минулого року були дисциплінарні рішення стосовно суддів. Більшість цих підставних скарг, пов’язаних з довгим розглядом справи.

Лариса Денисенко: Пане Райснере, чи мають право громадяни Австрії так само оскаржувати дії суддів, як це відбувається в Іспанії?

Герхард Райснер: У нас так само, як в Іспанії, дуже легко занести скаргу стосовно судді. У нас цих скарг так само багато. Це дуже проста процедура: можна написати листа від руки, можна відправити лист електронною поштою до компетентного органу. Безперечно, надходить чимала кількість таких справ, але не велика частина цих справ береться до провадження, розглядається у дисциплінарній процедурі, і з тих розглянутих ще менша частина справ обертається для суддів дисциплінарними рішеннями.

Взагалі в Раді Європи нещодавно провадилися окремі дослідження з приводу ефективності судової системи саме в аспекті скарг, розгляду скарг, і покарання винних суддів. З’ясувалося, що ми маємо те саме спрямування, фактично, по всіх країнах Ради Європи.

Дуже багато скарг заноситься, потім відносно невелика частина береться до розгляду, і ще менша частина суддів засуджується за їхні дисциплінарні прогріхи.

Австрія знаходиться у середині списку за статистичними даними ефективності системи у розгляді скарг від громадян.

Лариса Денисенко: Я би хотіла поговорити про добір суддів, тому що це надзвичайно актуальна тема для України. У нас система добору суддів досі «плаваюча», досі в законодавстві чітко не виписана. Я знаю приклад, що в Австрії це дуже розписана і дуже конкретна система, коли судді після закінчення правничих факультетів спочатку мають практикуватися і в адвокатських, нотаріальних конторах і судах. Потім вони отримують дозвіл на стажування судді, і вже потім після іспиту стають суддями. Розкажіть детальніше, як це відбувається?

Герхард Райснер: Після того, як людина закінчує юридичний факультет університету в Австрії, якщо вона має бажання стати фахівцем, то має відбути 9 місяців практики. Якщо це кандидат на суддю, то в суді. Якщо ця практика була успішною, далі йде теоретичний іспит на знання ділянок права. Після складення іспиту, дається 4 роки в апараті суду. Така людина умисно призначається до різних судів, асистує у різних справах, бере участь у семінарах. Після закінчення стажування, відбувається остаточний іспит, який з’ясовує, чи може людина обійняти посаду судді.

Цей остаточний іспит для призначення на посаду судді — дуже важливий. Він складається з 2 частин. Перша частина письмова, в якій юдина має викласти свої міркування з приводу розгляду кримінальної і цивільної справ. Після цього — усний іспит, який приймає комісія, що складається зі суддів-практиків права та університетських професорів. Далі на підставі присуду комісії людина може вважатися такою, що склала іспит.

Лорена Бахмайєр-Вінтер: Так само, як і в Австрії, в Іспанії ми намагаємося докладати зусиль для того, щоб розгляд кандидатури на суддю був об’єктивний всіма сторонами. По-перше, ми розглядаємо чесноти цього судді на відповідні риси, що можуть дати такій особі брати участь у судовому провадженні. По-друге, визначаємо кваліфікаційні ознаки до такої роботи.

На конкурсній підставі провадяться певні заходи. Всі вони мають здобути вищу юридичну освіту. Такі кандидати мають від 2 до 5 років готуватися до складання великого остаточного іспиту. Цей іспит дуже складний, але дуже об’єктивний, до снаги тільки вмотивованим. Тільки такі люди можуть у нас обійняти посаду судді, а ця посада у юридичній професії є дуже престижною.

Остаточний іспит також складається у Вищий раді юстиції. До складу комісії входять судді. Але для того, щоб склад комісії не був упередженим у тому сенсі, що він є лише корпоративним, суддівським, ми також додаємо до складу цієї комісії адвокатів, вчених-юристів, прокурорів. Таким чином складається кількоступеневий іспит з усними і письмовими завданнями. Після цього іспиту, кандидати на посаду судді вступають до суддівської академії. Де вони мають відбути курс від 6 місяців до 1 року.

Якщо вони успішно склали іспит, як випускники суддівської академії, вони претендують на зайняття суддівської посади, і їх призначення вже розглядається, як довічне.

Лариса Денисенко: Чи є суддівський імунітет і суддівська недоторканність у Іспанії та Австрії абсолютним? У який спосіб він обмежується і як вирішується питання, наприклад, притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності?

Герхард Райснер: Недоторканність у будь-якому суспільстві для будь-якої категорії людей, що належать до владних структур, дуже чутливе через очевидні загрози. Недоторканність суддів також є річчю особливого розгляду у нашому суспільстві. Розв’язок цієї проблеми залежить від того, як вибудовано і врівноважено цілу систему права в країні. Незалежність суддів може бути піддана певним зазіханням з боку зацікавлених груп у суспільстві. Це можуть бути і політики, які будуть намагатися використати судові справи у своїх інтересах.

Таким чином, суддям належить, як вважається у нашому суспільстві, недоторканність, так само, як і парламентарям, для того, щоб уникнути небезпеки такого зазіхання на їхню неупередженість, об’єктивність і незалежність. Я пояснив загальні міркування, небезпеку, що належать до будови тієї чи іншої системи в європейській країні. І що більша ця небезпека у суспільстві, то більше треба докладати зусиль для того, щоб забезпечити незалежність і безпечність існування судді.

Оскільки у нашій країні така небезпека розглядається, як неістотна, ми взагалі не маємо недоторканності суддів. Маємо лише певні заходи в цивільному праві, коли суддя не може відповідати у цивільному процесі за свої рішення.

Безперечно, відповідальність цивільного судді існує, але вона не є безпосередньою, тобто суддя не є відповідальним перед громадою, він цю відповідальність має нести перед державою. Держава у своєму процесі визначає, чи є суддя винним, і чи є у цьому діянні умисність. Якщо така умисність присутня, то тут є ще елемент кримінального права.

Наш рецепт не може бути універсальним для будь-якої, навіть європейської країни. Нам дуже добре відомо про те, що існують певні країни, де щойно суддя починає розгляд важливої справи, знаходяться охочі усунути цього суддю від справи на підставі вигаданих цивільних чи карних злочинів. Тоді суддю знімають, призначають «толерантнішого» на цю справу, і це впливає на об’єктивність. Такі країни потребують недоторканності суддям.

Лорена Бахмайєр-Вінтер: Я лише можу погодитися зі своїм колегою у тому сенсі, що справді, країна сама повинна думати, чи потрібна недоторканність, яке становище складається із судовою системою в країні, який період переживає ця країна у становленні своєї системи.

Можливо, Іспанія не може правити за гарний приклад для тих країн, що намагаються встановити чи зберігати недоторканність для суддів, оскільки ми її не маємо. У нас є застереження для суддів, як у кримінальних, так і в цивільних справах, що суди першої інстанції не можуть розглядати, так званих суддівських справ. Вони можуть розглядатися залежно від того рівня, яку посаду обіймає суддя. Поза тим, Іспанія не має умов для судді, справа розглядається у судді певної інстанції, але поза тим всі умови рівні і суддя виступає відповідачем або обвинуваченим у своїй справи, як будь-який інший громадянин.

Цікаво згадати, що я вчора була присутня на конференції у Верховному суді України. Там виступав хорватський суддя, і робили загальний огляд різних суддівських систем Європи. З’ясувалося, що багато країн в Європі досі має недоторканність суддів. Але це, здебільшого, пов’язано з тими країнами, де демократичні урядування і далі залишаються ще новим і не усталеним.

Герхард Райснер: Ми можемо рекомендувати тим країнам, що вирішили зберігати систему недоторканності суддів, врівноважити систему. Якщо існує потреба боронити суддів від якихось зазіхань, спроб незаконно розслідувати у кримінальному чи цивільному провадженні суддю, то він має бути від цього захищеним. Важливо також те, щоби судді, які справді вчинили карні злочини, відповідали перед суспільством за свої незаконні вчинки, і таким би чином існувала рівновага між незалежністю судді і можливістю притягнути до відповідальності винну особу.

Лорена Бахмайєр-Вінтер: Я хочу погодитися зі своїм колегою. Ми маємо справу із умисними вчинками суддів, вчинками, що ми називаємо неправосудними рішеннями. Буває дуже важко розрізняти між браком кваліфікації та невмотивованим рішенням, а це робити буває дуже важко. Ми маємо дотримуватися того, щоб суддя не був безборонним, якщо є зазіхання на його незалежність, але також не був і безкарним.