У студії Громадського радіо – провідний аналітик руху ЧЕСНО Ігор Фещенко.
Вікторія Єрмолаєва: Говоримо про політичну виборчу кампанію, яка ще не офіційно, але вже розпочалася в Україні. Політичні партії вже готують підґрунтя для того, щоб уже в наступному році вийти на виборчі перегони. Ігор Фещенко знає, як цю рекламу використовують, хто використовує, для чого і якими силами. Ви робили ціле дослідження на цю тему.
Ігор Фещенко: Виборчі кампанії для багатьох партій починаються одразу після виборів, особливо для тих, хто потрапляє в опозицію або зовсім не потрапляє до парламенту. Вони починають міркувати, яким чином отримати владу в наступний виборчий цикл і виправити ті свої помилки, які призвели до того, що вони отримали поганий результат. Інтенсивним цей процес стає десь за два роки до офіційного старту виборчих кампаній. Ще минулого року влітку в Києві могли спостерігати суттєву активність по зовнішній рекламі партії «Справедливість» Валентина Наливайченка. Виборчої кампанії немає, але білбордів багато. Восени минулого року вся країна вже бачила білбордову кампанію нової партії «Основа» Сергія Тарути. Значною мірою партії і кандидати активізувалися дуже і дуже давно.
Тетяна Трощинська: Аграрна партія також. Це все непарламентські сили.
Ігор Фещенко: Аграрна партія – це феномен української політики останніх кількох років. Хоч їх і немає в парламенті, але на місцевих виборах у 2015 році вони зайняли, здається, 5-е місце серед всіх партій. Це означає, що вони обійшли принаймні дві парламентські партії, все-таки по регіонах їхнє представництво велике. З їхніх активностей видно, що вони давно і послідовно розбудовують свою діяльність. Це видно за їхніми фінансовими звітами. У 2016 – 2017 роках вони декларували одні з найбільших сум офіційних надходжень серед партій. Вони дуже активізувалися навесні вже цього року. Було багато прямої реклами, але було і багато того, що журналісти називають «джинса» – прихована реклама в новинних блоках, інтернет-виданнях, газетах. Цього дуже багато від Аграрної партії, не від однієї неї, але вони себе показують таким чином. З іншого боку, дуже багато партій, особливо менших, у яких немає ексклюзивного доступу до центральних телеканалів, які належать олігархам, скаржаться, що потрапити на телебачення і загалом в медіа дуже складно. Якщо не платиш, ти не потрапляєш. Навіть якщо потрапляєш, ти там будеш в будь-якому статусі, але не в статусі представника конкретної політичної партії.
Тетяна Трощинська: На Громадське радіо легко потрапити навіть в статусі представника партії, але питання можуть бути дуже приємні.
Вікторія Єрмолаєва: Але політики так не хочуть, вони хочуть прийти і розказати про свою кампанію, щось наобіцяти.
Ігор Фещенко: Ідеться про загал медіа, а не про якесь конкретне медіа. Якщо такі політики потрапляють до ефірів просто тому, що вони можуть розповісти щось цікаве, їх презентують не як представників партії Х, а як політичного оглядача, політичного експерта, політолога. Зазвичай говорять, що ти є представником партії, коли є стосунки іншого роду між гостем, політичною партією та редакцією. Зазвичай грошові стосунки.
Тетяна Трощинська: Якщо говорити про конкретні цифри, то ми можемо говорити про якихось лідерів, які витрачають багато, та про джерела – державне фінансування чи фінансування якихось людей, яких інколи важко простежити.
Ігор Фещенко: Все дуже залежить від конкретної партії. Відомо, що парламентські партії з 2016 року отримують державне фінансування. Значну частину цього державного фінансування, приблизно третину, вони використовують на медіа. «Народний фронт» найбільше грошей вкладає в пряму рекламу, зазвичай наприкінці року. Підозрюю, що це пов’язано з тим, що якщо ти не використаєш до кінця року державне фінансування, ти маєш повернути його в бюджет. Є випадки оплати участі Олега Ляшка та Андрія Лозового в ефірах, в телепрограмах. За ефір платять з державних грошей (це видно по звітах), але ефір не маркований, там не кажуть, що ефір рекламний. В залежності від каналу окремі журналісти через оці грошові стосунки поводять себе не найкращим чином. Буває таке, що вони просто піддакують політикам замість того, щоб ставити питання.
Тетяна Трощинська: Це такі маркери для слухачів, чи варто критично поставитися до того, що говорять.
Ігор Фещенко: Так само, як і частота появи політика в ефірі. Це дуже важливо, особливо якщо це стосується новинних блоків центральних телеканалів.
Є унікальні випадки, коли ми не знаємо походження коштів на ту чи іншу рекламу. Так є з рекламною кампанією Петра Порошенка. Ми вже кілька років спостерігаємо, як від імені Петра Порошенка вивішують білборди, але прямо зараз є пік його кампанії, пов’язаний з наданням Томосу українській церкві. Цих білбордів за нашими підрахунками приблизно 2 тисячі. У відповідь на наш запит до Адміністрації президента там сказали, що не мають жодного відношення до розміщення цієї реклами, так само, як не мають відношення до сторінки Петра Порошенка у Фейсбуці.
Тетяна Трощинська: Що демонструє «Батьківщина»?
Ігор Фещенко: «Батьківщина» не має такого ексклюзивного доступу до трьох головних олігархічних каналів – «Інтер», «Україна» та «1+1». Дуже часто ми бачимо представників партії і саму Юлію Тимошенко на менших каналах. В кампанії Юлії Тимошенко роблять акцент на соціальних мережах, інтернеті, Youtube. До такого доходить, що є Youtube-сторінки, які рекламуються, проти Юлії Тимошенко, а коли ти заходиш на цей відеоролик, з’являється реклама Юлії Тимошенко.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.