Громадське радіо
13 липня у місті Тульчин (Вінницька область) відбулося відкриття полігону твердих побутових відходів. Про довгий та непростий шлях реалізації проекту розповідає Олена Сас, експертка DESPRO
Ірина Соломко: Наскільки децентралізація допомогла реалізуватися цьому проекту?
Олена Сас: 13 липня ми були свідками урочистого відкриття полігону, досить технологічного. Це не просто звалище, а побудований за всіма правилами полігон. Відбутися цьому допомогла, зокрема, і децентралізація.
Ірина Соломко: Скільки років тривав цей шлях?
Олена Сас: 7 років. Громади були настільки піонерами, що співробітничали в реалізації цього проекту ще до того, як був ухвалений законопроект про співробітництво громад, ще до об’єднання. Вони просто робили це навмання, без нормативної бази. Шукали іноземних партнерів, а ми як DESPRO допомогли їм.
Ірина Соломко: Тепер цю практику можна масштабувати в рамках інших громад?
Олена Сас: Це можна взяти як взірець. Під час відкриття був круглий стіл, приїжджали представники регіонального розвитку. І вони казали, що утилізація твердих побутових відходів – це та проблема, яку можуть вирішити тільки спроможні об’єднані громади.
В Тульчині з самого початку домовилися, що вирішуватимуть проблему свого старого полігону комплексно. Тобто зробити сортувальні станції, і здавати окремо на переробку відходи. І це може приносити дохід до бюджету, якщо правильно до цього поставитися. Вони розробили стратегію поводження з цими побутовим відходами, розпланували, як це в них буде відбуватися, скільки має коштувати. І через такий серйозний підхід, до них надійшла міжнародна допомога.
Ірина Соломко: З чого вони починали, які були етапи реалізації?
Олена Сас: Спочатку був процес перемовин. Тульчин зрозумів, що самотужки він просто не потягне фінансово, тому почав перемовини із сусідніми сільськими радами. І з двома такими радами відбулася дискусію про те, що непогано було б зробити роздільний збір сміття, а комунальні підприємства обслуговували і ці прилеглі території.
Вони почали думати, скільки буде коштувати вивіз, і як зробити так, щоб місцеве комунальне підприємство не було вже збитковим. Далі вони замовили аудит свого комунального підприємства. Їм вказали на ті білі плями, які заважають реалізувати проект, а саме, що комунальне підприємство не вело там ніяким чином облік.
Потім вони шукали донорів. Причому шукали не просто кошти, але й експертів, хто би їм допоміг прописати систему і стратегію.
Ірина Соломко: Скільки складає бюджет проекту?
Олена Сас: Точної суми я не знаю, але можу назвати деякі цифри. Вони планували, що збором та вивозом буде охоплено 100% населення – і Тульчин, і прилеглі громади. Наразі вони цього не досягли. Вони хотіли зробити обґрунтований доступний тариф, рекультивувати діюче сміттєзвалище, створити новий технологічний полігон з компостувальним майданчиком. Також вони хотіли розробити та провести інформаційну кампанію для людей.
Ірина Соломко: Що потім відбувається з твердими побутовими відходами після сортування?
Олена Сас: На презентації полігону міський голова похвалився, що вони здали перші відходи, і виручили за це 50 тис. грн. Здається, що це невелика сума, але це перший крок. Папір, пластик і скло здається на переробку.
Але головне – привчити людей до того, щоб вони сортували відходи. В них 47 контейнерних майданчиків з різними контейнерами різних кольорів, куди люди складають свої відходи. І саме процес навчання людей є найскладнішим і найдовшим. Люди самі будуть відсортовувати сміття лише за кілька років. Їх мета – абсолютне чисте довкілля. Я спитала, наскільки змінилася поведінка людей, і керівництво ОТГ відповіло, що в них практично немає стихійних сміттєзвалищ.
Ірина Соломко: Ви сказали, що поки не досягнута мета охопити цією послугою 100% населення. Чому? І скільки коштує вивіз сміття?
Олена Сас: В 2012-му році тариф складав 4,44 копійки на одну особу на місяць. Але в 2013 році було потрібно підвищити тариф на 10% і ще на 17% – у 2014-му. Тобто тарифи постійно зростали. І це зростання диктувалося необхідністю покращувати послугу, щоб вона була економічно обґрунтованою для місцевого комунального підприємства.
Тариф у них був економічно обґрунтований, тому що це була приблизно третина відсотку середнього рівня доходів по Вінницькій області. Людям показували, з чого він складається.
Проте в 2012-му році охоплення населення послугою сягало всього 22%.
Ірина Соломко: Це через те, що люди самі викидали сміття стихійно на звалища?
Олена Сас: Так, люди не розуміли, чому не можна цього робити, особливо в сільській місцевості. В 2015-му році ця цифра зросла до 49% через проведення маркетингової роботи. Зараз ця цифра постійно зростає.
Чому вони так збільшили кількість абонентів? Тому що вони почали вивозити сміття в формі, машини стали брендовані, вони розробили логотип та інформаційну кампанію про те, що є таке підприємство, яке надає відповідну послугу.
Ірина Соломко: Як виглядає логотип?
Олена Сас: Як таке красиве дерево на зеленому тлі, і в цьому великий сенс, вони кажуть, що це життя, екологія, розвиток і чисте навколишнє середовище. Також в них є слоган: «Ми працюємо для вас».
Вони стали позиціонувати себе, як підприємство, яке намагається підвищити рівень своїх послуг, зробили доступним приміщення та зручним механізм оплати. Також має місце заохочення для людей, які хочуть укласти договір.
Ми радимо всім комунальним підприємствам, всім органам місцевої влади звернути увагу на цей випадок.
Ірина Соломко: Від чого залежить успішність цієї історії? Від політичної волі місцевої влади?
Олена Сас: З 2010-го року мер переобирався. Тут багато складових, і бажання керівництва всіх щаблів: і обласного, і районного. Плюс місцева влада стукала у всі двері. Вони хотіли це зробити, і вони зробили. Вони були послідовні, і їхня цілісність привернула увагу міжнародних експертів.
Ірина Соломко: Я так розумію, що в Тульчині пішли попереду законодавчої бази, адже в нас немає нормативно обґрунтованих розрахунків ціни сміття. Тобто вони ризикнули, і їм це вдалося?
Олена Сас: Існує національна стратегія поводження з відходами. Вона дійсно має супроводжуватися ухваленням низки законів та нормативних актів, але ця стратегія передбачає абсолютно амбітні плани ліквідувати 6 тисяч звалищ в Україні. І замість них побудувати високотехнологічні центри переробки відходів. І таких центрів має бути 152.
Приклад Тульчина показує, що люди це зробили навіть без нормативної бази. А якщо ця нормативна база буде, громади зможуть вирішувати ці питання в рамках цієї національної стратегії.
У тульчинців не було ніяких механізмів та передумов, щоб це зробити, але проект реалізовано. Як сказав мер міста, це не бруківка в центрі, не якийсь дитячі майданчики чи освітлення, але це важлива та фундаментальна річ. Це, як в будинку зробити сучасне опалення, замість купити торшер.
Якщо в об’єднаної громади немає такої спроможності, то, можливо, потрібно подумати, з ким можна об’єднати зусилля і зробити такий вартісний та технологічний проект на багато років.