Чем больше ты поддерживаешь культуру, тем меньше возникает проблем с границами твоей страны, — Байбаков

Зокрема і показ фільма Дзиги Вертова із саундтреком, який написав Антон Байбаков.

Про подію зокрема та розвиток культури в цілому говоримо з композитором Антоном Байбаковим та піаністкою Софію Туртою

Ірина Соломко: Як виникла ідея написати цей саундтрек?

Антон Байбаков: Саундтрек был написан в 2013-м году, это был заказ фестиваля Docudays UA совместно с центром Довженко. Тогда же была и премьера этого произведения во время закрытия фестиваля. Проект неплохо прозвучал, и мы представляли Украину с этим проектом во многих европейских столицах: и Париж, и Берлин, и Брюссель, и Амстердам.

Поэтому нам очень приятно, что Надя Парфан, которая формирует программу Porto Franko Музыкальный док решила показать это в нашей стране.

Ірина Соломко: І поки вас бачили більше в Європі, ніж в Україні?

Антон Байбаков: Да, у нас был всего один показ в Одессе, в Зеленом театре.

Ірина Соломко: Пані Софія, як ви долучились до цього проекту?

Софія Турта: В 2015-му році Антон висловив своє побажання, щоб партія фортепіано в цьому саундтрекові була виконана живою людиною. Насправді, вся музика складається з електронної партитури, звучання фортепіано. І я зробила редакцію партії фортепіано, вилучила її із загального тексту, підготувала ноти, і вже другий рік ми виступаємо як живий перфоманс.

Чем больше ты поддерживаешь культуру, тем потом меньше возникает проблем с границами твоей страны. И на то, что происходит на востоке страны, повлияло отсутствие культурной программы Украины, и присутствие культурной программы России

Ірина Соломко: І на Porto Franko також буде живий перфоменс?

Софія Турта: Так, я граю на клавішах, Антон робить якісь електронні ефекти.

Ірина Соломко: Коли саме буде відбуватися ваш показ на Porto Franko?

Антон Байбаков: Насколько я помню, в четверг, 15 июня, вечером в каком-то хорошем местном кинотеатре.

Ірина Соломко: Як народилася ідея написати саундтрек до фільму?

Антон Байбаков: Идея принадлежит не мне, а Ивану Козленко, который нашел в архивах этот фильм. Фильм малоизвестный, центр Довженко его отреставрировал. И тут скорее интересна моя мотивация, почему я решил написать музыку именно к этому фильму, потому что до этого я не занимался написанием музыки к немому кино, я пишу саундтреки в основном для современного кино. Ту мне предложили сделать это. Я сначала не понимал, как работать с материалом, которому сто лет?

Я начал рыться в интернете и нашел версию Майкла Наймана к этому же фильму. И меня сильно поразило, с какой формальностью он к этому подошел — что вижу, то и пою. Лента пропагандистская, она о индустриализации и электрификации страны, и Майкл Найман сделал очень мажорный и пропагандистский саундтрек.

Это вызвало у меня полный диссонанс, я понял, что так нельзя, потому что прошло время, и очень хочется привнести какие-то свои смыслы, очеловечить эту картину, потому что она там буквально человека пережевывает. Поэтому Найман меня подстегнул, и это мой ему такой ответ.

Ірина Соломко: Софіє, вам було важко адаптувати під себе цей матеріал, який створив Антон?

Софія Турта: Так, за освітою я — академічний музикант, і та фактура фортепіано, яку створив Антон, абсолютно для мене була незвичною і часто незручною, але від виступу до виступу цей матеріал ставав все більш моїм. Тепер я почуваюся достатньо комфортно в ньому.

Також Антон надав мені можливість імпровізувати, і це шматки, де у кіно після великих пластів з механікою, поїздами з’являються нові обличчя. І саме в ці моменти на тлі більш прозорої електроніки я маю можливість власного висловлювання, воно більш ліричне і вносить певний контраст до механістичної та конструктивної музики.

Ірина Соломко: Наскільки по-різному вас сприймала аудиторія Києва і Одеси, тому що ця музика, цей формат і німе кіно — не для всіх. Наскільки наші регіони відкриті до подібних експериментів?

Антон Байбаков: Мне кажется, что люди на самом деле голодают везде, все хотят что-то хорошее, интересное, новое, глубокое. Все хотят быть лучше, получать какой-то жизненный опыт через музыку, через театр, через кино. Поэтому одесситы нас очень тепло встретили, это был, наверное, самый лучший наш показ в Одессе. Мне кажется, что вопрос не в том, что это не для всех, мы сделали как раз проект для всех. Просто задача культурных менеджеров привлечь публику.

Софія Турта: Я думаю, що поява в Івано-Франківську Porto Franko — це прекрасний сигнал того, що людям в регіонах цікаві культурні новини та новинки, що є інші міста, крім великих міст. І той голод, про який каже Антон, призводить до того, що люди вдячні, відкриті серцем.

Молодь зараз відрізняється від нашого покоління. Вони зростають в такому суспільстві, де з’являються певні прагнення до національної і культурної свідомості. Вони дуже вдячні слухачі та глядачі, і для них хочеться грати та наповнювати їх, а вони в свою чергу наповнюють нас.

Поява в Івано-Франківську Porto Franko — це прекрасний сигнал того, що людям в регіонах цікаві культурні новини та новинки

Ірина Соломко: Наскільки цей голод можна призупинити вашими зусиллями? Чи тут мають бути державні проекти?

Антон Байбаков: Мне кажется, что должно быть параллельное движение. У государства есть ресурс, например, помещения, в которых можно организовывать площадки. И в этом смысле пусть поддерживают, а частные инвесторы могут приглашать конкретных музыкантов.

Ірина Соломко: Це так має бути чи воно так є?

Антон Байбаков: Отчасти оно так и есть, но этого сейчас очень мало.

Ірина Соломко: Якщо говорити про ваш досвід за кордоном, наскільки там в регіонах люди долучені до цього культурного життя?

Антон Байбаков: Мы были как раз только в столицах, не были в регионах. Но мне кажется, чем больше ты поддерживаешь культуру, тем потом меньше возникает проблем с границами твоей страны. И на то, что происходит на востоке страны, повлияло отсутствие культурной программы Украины, и присутствие культурной программы России. Поэтому чем больше ты вкладываешь в культуру, тем уверенней ты себя чувствуешь в своей стране.

Ірина Соломко: У вас чи у ваших колег є розуміння, що ви також маєте популяризувати культурний розвиток?

Антон Байбаков: Моя задача состоит в том, чтобы успевать делать свою работу — писать музыку, получать за это какой-то ресурс, чтобы успевать делать какие-то интересные проекты. Мне кажется экспорт культуры в регионы — это задача больше культурных менеджеров. Поэтому фестиваль «86», который Надя Парфан делает в Славутиче, это абсолютно прекрасная инициатива.

Софія Турта: Є проблема в тому, що люди, які займаються музикою або театральним мистецтвом, прагнуть розвиватися в столиці, тому що тут більше варіантів і для розвитку, і для реалізації своєї творчості. Я дуже мало знаю людей, які відучившись, прагнуть повернутися в свій регіон, вони залишаються в Києві, а найуспішніші їдуть за кордон.

Але ми мало тут у Києві знаємо, що робиться в інших містах, можливо там також є прекрасні ініціативи.

Ірина Соломко: Антон, ви пишете музику для українських фільмів, і, як я розумію, для закордонних. Наскільки важко вам з українського локального світу виринати в глобальний контекст?

Антон Байбаков: Мне кажется, что сейчас наблюдается какой-то космополитизм, и я не вижу разницы. Недавно я работал с датским режиссером, я не увидел никакой колоссальной пропасти между смыслами, которые формируются сейчас в Европе и которые экранизируются, и фильмами, которые делаются здесь. Мне кажется, что современные украинские режиссеры вполне конкурентоспособные, и проблем для выхода на международный уровень нет.