Через те, що наша громада не може об’єднатися, ми втрачаємо багато коштів, — Герасименко

Ірина Соломко: Ви не встигли об’єднатися ні під час першої хвилі об’єднання, ні під час другої. Чому цей процес відбувається так довго?

Олександр Герасименко: Бо керівництво наших громад і районів не дозріло, щоб цей процес розпочати.

Щоб процес запустився, потрібно глибоко знати суть реформи, а дехто цього не знає і знати не хоче. Тому ми не встигли ні в першу, ні в другу хвилю, але будемо працювати над тим, щоб встигнути хоча б в третю.

Ірина Соломко: Зрозуміло, що цей процес неможливий без лідера, який переконує і надихає людей. І таким паровозом, який тягне решту вагончиків, в рамках своєї громади, напевно, є ви?

Олександр Герасименко: Так, принаймні, намагаюсь таким бути. Я впевнений, що це правильний шлях.

Ірина Соломко: Чому ви в цьому переконані і як ви прийшли до цього розуміння?

Олександр Герасименко: Ще два роки тому я був категоричним противником реформи децентралізації, я її просто не розумів. В 2014 році я закінчив школу при Despro — першу школу місцевого самоврядування, і там після тривалих спілкувань, після лекцій, які нам проводили Юрій Ганущак і Анатолій Ткачук, ми зрозуміли суть реформи.

Після настання цього розуміння, ми почали приміряти цю реформу на нашу громаду: як ця реформа втілиться, чи потрібна вона нам, що нам це дасть.

Це був кінець 2014 року.

Ірина Соломко: Наскільки важко вам спілкуватися з іншими лідерами сіл, які знаходяться поруч з вами і з якими потрібно об’єднуватися?

Олександр Герасименко: В тих селах, з якими ми хочемо об’єднатися — це три сільські ради, процес триває давно, деякі голови змінились. Ті, хто лишились, зрозуміли, наскільки це потрібно. Ті, хто щойно прийшов, розуміють, але їм бракує досвіду і авторитету, щоб активно включитися. Дехто просто не хоче.

Ірина Соломко: Чому не хоче? Ще на початку реформи найбільшими саботажниками були саме сільські голови, але з рештою вони зрозуміли, що цей процес відбудеться за будь-яких умов та побачили результати. Тому за три роки з початку реформи чути, що голови продовжують саботувати, — дивно.

Олександр Герасименко: Я вимушений констатувати, що є такі голови, яким, на мою думку, просто комфортно в цих сталих умовах. Тому що вагомих аргументів «проти» я не чую. При тому об’ємі позитивної інформації про успіхи в об’єднаних громадах, хтось все одно вишукує негатив.

На щастя, в нашому районі є багато сільських голів, які розуміють переваги об’єднання. І в нас є вже така громада, до якої забажали приєднатися три сільських ради із сусіднього району.

Ірина Соломко: Наскільки мені відомо, наразі райони активно блокують процес об’єднання. Ви з цим спротивом зіштовхнулись?

Олександр Герасименко: Що стосується нашої райадміністрації, то я би не сказав, що там є спротив, тим більш, що саме вони покликані цим процесом керувати. Можливо, є певне нерозуміння чогось або непогодження того, що ми пропонуємо.

А от що стосується ради, то там принципова позиція полягає в тому, що ніяке об’єднання не потрібно, тому що вже колись об’єднували колгоспи, і що з того, вийшло, всі побачили.

При тому об’ємі позитивної інформації про успіхи в об’єднаних громадах, хтось все одно вишукує негатив.

Ірина Соломко: Давайте ще звернемо увагу, що, коли об’єднання закінчиться, райрад не буде.

Олександр Герасименко: Так, райони укрупнюються, і заміть 25-ти районів Черкаської області, залишиться тільки три повіти. І їхні повноваження дуже різко обмежаться, а більше повноважень буде як раз в об’єднаних громадах.

Офіційна версія райрад звучить так: реформа не дасть бажаного ефекту, вона має недостатньо законодавчого підґрунтя, і є побоювання, що стане тільки гірше.

Ірина Соломко: Про який період вони говорять, коли надають аргументи про наслідки об’єднання колгоспів?

Олександр Герасименко: Це період 70-80-х років, можливо, трохи раніше. Звичайно, це було дуже давно, але люди пам’ятають. Тому що в селі живе велика частина тих, хто застав ці об’єднання колгоспів. І на жаль, там так і було, що центральна садиба процвітала, а ті, які приєдналися, — занепадали. І це серйозний аргумент для людей, які це відчули і пам’ятають.

Але люди не знають суті нашої сучасної реформи, і не можна використовувати аргументи об’єднання колгоспів, бо принципи зовсім різні.

Ірина Соломко: В чому ця різниця?

Олександр Герасименко: Якщо тоді у 70-х роках створювалась дійсно потужна центральна садиба, яка сама вирішувала та розпоряджалася, то в нас зараз задача — наблизити послуги до людей. Так само і розподіл грошей та бюджетів відбувається пропорційно або за домовленістю робочої групи.

Тоді в 70-х роках була певна централізація в особі голови колгоспу, він все вирішував, а зараз все вирішують самі громадяни.

Ірина Соломко: Що наразі відбувається на вашій території, яка процесуальна ситуація навколо об’єднання громад?

Олександр Герасименко: На при кінці 2015-го року я, як сільській голова ініціював об’єднання громади, сесія це підтримала, і як годиться за процедурою, написав листа до суміжних громад з пропозицією об єднатися в єдину Драбівецьку ОТГ. Відтепер в нас повинна об єднатися громада, хоч і невелика — 3200 мешканців, але вона досить потужна.

За розрахунками районного фінансового управління та Департаменту територіального розвитку ця громада досить спроможна, яка може нормально існувати.

Згідно з процедурою, після цього повинні відбутися певні дії з боку суміжних громад. У двох з трьох вони не відбулися, бо помінялись сільські голови, процес затягнувся у зв’язку з виборами. А продовжився лише влітку цього року.

Коли ми на громадські слухання виносили питання об’єднання громад, виявилось, що з людьми про це можна розмовляти при бажані пояснювати. Принаймні в сусідньому селі Ковтуни ми зібралися на громадські обговорення, я був присутній та висунув пропозицію про об’єднання. Тривали гарячі обговорення, лунали різні точки зору, але в решті решт було прийнято рішення, що потрібно спробувати створити робочу групу і почати працювати.

В іншому селі ми побачили кардинально протилежний підхід. На збори прийшли лише 30 осіб, і я не вважаю це загальними зборами. Крім мене і представника Офісу реформ, якого я запросив, прибули ще представники райради, районної адміністрації, колишній депутат Верховної Ради. І люди уважно слухали саме представників районної ради та абсолютно не сприймали представника Офісу реформ і мене.

Ми будемо мати можливість існувати без допомоги, і в нас навіть з’явиться реверсна дотація — ми самі будемо давати в бюджет,

Ірина Соломко: Чому таке ставлення?

Олександр Герасименко: Люди говорять, що не хочуть об’єднуватися взагалі, не тільки в запропоновану громаду. Хоча мої знайомі говорять, що все це було зрежисовано.

Ірина Соломко: Ким? Хто це робить?

Олександр Герасименко: Принаймні не сільський голова. Мабуть, представники інших рівнів влади.

Ірина Соломко: Як вони можуть це зробити? Який вони можуть мати вплив?

Олександр Герасименко: Більшість присутніх на цих громадських обговореннях були вчителі школи. Заступник голови районної ради — колишній директор цієї школи. Я так думаю, що з цими вчителями була проведена певна робота.

Ірина Соломко: В одному селі люди налаштовані позитивно, в іншому — негативно. Що відбувається в третьому селі?

Олександр Герасименко: Після зборів у двох селах, сільський голова третього не побачив сенсу у проведенні подібних зібрань. Хоча він, до речі, — прихильник об’єднання. І в селі його підтримують у цьому. Тому об’єднуватися потрібно, не обов’язково з центром у нашому селі, тут можливі варіанти. Особливість наших сіл в тому, що вони дуже близько розташовані одне від одного, тому абсолютно логічно їх об’єднати, як було історично, коли була волость.

Ірина Соломко: Як ви вважаєте, чи вдасться вам проломити цю ситуацію?

Олександр Герасименко: Ми будемо намагатися пояснювати людям, що об’єднання — вигідно для них і для громади. Будемо показувати їм успішні приклади, які вже є в об’єднаних громадах.

Якщо мене чують представники вищих ешелонів влади, я хотів би їм сказати, що не потрібно зараз змінювати правила, які були встановлені на початку гри. Коли спочатку декларується одне, а потім робиться друге, як з рішенням, щоб освітня субвенція давалась тільки на зарплату вчителів, а зарплата технічного персоналу туди не входила. Це дуже шкодить. І зараз моїм опонентам легше аргументувати і говорити, що не буде нічого.

Ірина Соломко: І для району це хороший аргумент, тому що, поки школи фінансуються з районів, їх це не стосується.

Олександр Герасименко: Так. Не можна змінювати правила. Давайте ми все зробимо, а далі вже будемо бачити.

Ірина Соломко: В чому полягатиме спроможність вашої громади? Наскільки збільшиться ваш бюджет і потенціал для розвитку?

Олександр Герасименко: Коли ми рахували економічну спроможність нашої майбутньої громади, то враховували додаткові находження. В нас немає великих підприємств, за виключанням компресорної станції. Все решта — сільськогосподарські підприємства, які займаються обробкою землі. Є невеличкі фермерські господарства, курники. Але дохідна частина бюджету нормальна, ми будемо мати прибуток від землі.

Тобто ми будемо мати можливість існувати без допомоги, і в нас навіть з’явиться реверсна дотація — ми самі будемо давати в бюджет, не отримуючи дотацій. За розрахунками фінансового управління в нас буде більше мільйона реверсної дотації. І це солідний аргумент.

Але, через те, що ми зараз не об’єднуємось, ми втрачаємо багато коштів. Ми прикинули з сусіднім сільським головою, що за цей рік ми не доотримали мільйонів п’ять. Якщо ми не об’єднаємось, то наступного року втратимо стільки ж. А згодом закінчиться і добровільне об’єднання, почнеться примусове, і ми втратимо всі преференції, які громади зараз мають, об’єднуючись добровільно.