Ірина Соломко: Після того, як міська рада проголосувала за ваше звільнення, ви його визнали, залишили кабінет та забрали трудову книжку. Чи не зарано здалися?
Олександр Сєнкевич: Я не здавався. Офіційно я більше – не міський голова, проте, морально я їм залишаюся. Більше того, зараз йде судовий процес, і найближчим часом, я сподіваюся, ми перейдемо до розгляду справи по суті.
Ірина Соломко: В своєму інтерв’ю виданню «Цензор. нет» ви досить скептично відгукувалися про наші суди.
Олександр Сєнкевич: Я, насправді, довіряю українським судам, точніше, сподіваюсь, що я можу їм довіряти, тому що українська судова система щодня стає кращою. Я вірю в те, що вона скоро стане окремою гілкою влади, бо зараз вона поки що є інструментом в руках виконавчої влади.
Справа не в суді. Суд – це план В. А план А – це оновлення Миколаївської міської ради. Тобто ми хочемо зібрати достатню кількість підписів, підтримати декілька постанов, зареєстрованих у Верховній Раді щодо розпуску Миколаївської міської ради.
Ірина Соломко: 8 жовтня був великий мітинг на площі в Миколаєві. Ви очікували таку підтримку?
Олександр Сєнкевич: Миколаївці останнім часом стали дуже активними членами громадянського суспільства, яке формується зараз в Україні.
У 2015-му році мене було обрано міським головою у другому турі. В першому турі за мене проголосувало 20 тисяч людей, а в другому турі – 80 600 осіб. Це дозволило мені в другому турі перемогти конкурента з Опозиційного блоку Ігоря Дятлова і обійняти посаду міського голови.
Один з депутатів «Самопомочі», який відколовся і почав бути моїм опонентом, збирав якісь судові рішення щодо того, як належно я відповів громадянам. І базою для відсторонення мене від посади були як раз ці судові рішення.
Ірина Соломко: Тобто надсилалися спеціально запити від громадян, і розуміючи, що ви не можете дати відповіді в повному обсязі, потім з цими відповідями йшли до суду?
Олександр Сєнкевич: Суди задовольняли ці позови, аби не розглядати їх дуже довго, і це лягло в проект рішення. Він вже півроку висів на сайті, і його вміло використали люди. І як раз напередодні формування міського бюджету вирішили позбутися мене як міського голови, як людини, яка намагалася використовувати міський бюджет не як засіб для збагачення, а як інструмент розвитку міста.
Адже недоцільно звільняти міського голову напередодні опалювального сезону, хоча ми підготували місто до цього напередодні можливих снігопадів, розробили схеми і підкупили техніку. Минулого року ми так прибирали сніг, як цього не робили 25 років, бо змінили систему. Цього року, я впевнений, все це спрацює.
Ірина Соломко: Хто залишається виконувачем обов’язків міського голови?
Олександр Сєнкевич: Секретар міськради Тетяна Козакова, БПП.
Ірина Соломко: Яка в коаліції з Опоблоком?
Олександр Сєнкевич: Я можу сказати так: Тетяна Вікторівна виявила себе дуже зважено, заявила про конфлікт інтересів, і не взяла участь в голосуванні. Взагалі не взяло в голосуванні участь семеро депутатів від «Самопомочі» і Тетяна Козакова як секретар міськради, яка потім повинна була підписати цей протокол. Всі інші взяли участь у голосуванні, і проголосували за відсторонення міського голови.
Ірина Соломко: Скільки ще людей від «Самопомочі» відкололись?
Олександр Сєнкевич: Взагалі в «Самопомочі» на етапі формування цієї політичної сили була програма по створенню ініціативних груп. Тобто в одному місці може бути створено декілька ініціативних груп зі своїми лідерами і прибічниками. Потім напередодні виборів всі ці групи об’єдналися, і з них сформували списки депутатського корпусу.
Що стосується Сергія Ісакова, то саме він подав проект рішення про моє звільнення та проголосував за нього із двома членами своєї ініціативної групи. Він неодноразово брав участь у виборах міського голови та приходив другим. На останніх виборах ми зайшли разом до міськради разом від «Самопомочі».
Ми з ним спілкувалися після виборів, він мені щось радив, я іноді ці поради не чув, і він, мені здається, ображався з цього приводу. Кім того, він постійно був в опозиції до міського голови, до виконавчої влади. І мені здається, він просто не зміг перелаштуватися на те, щоб працювати в конструктиві, а продовжував бути постійним опозиціонером, навіть, знаходячись у партії, в якій перебував міський голова.
Ірина Соломко: В міськраді було всього десять членів «Самопомочі». Чи ви розуміли, що ви у заручниках у депутатського корпусу?
Олександр Сєнкевич: З 54-х депутатів 26 – це депутати Опозиційного блоку, 9 – «Наш край», 9 – БПП, і 9 – «Самопомочі». Після того, як від «Самопомочі» відкололися 3, вважайте, що більшість була за Опозиційним блоком.
Так, я розумів, що це буда важка робота. Те, що моє відсторонення від обов’язків відбулося за два роки, а не за три місяці, ще велика перемога.
Мені здається, що люди, коли вибирали депутатів у першому турі, не вірили, що може щось змінитися. І вони прокинулися у другому турі, тому багато людей голосували за мене і проти мого опонента. Якщо б вони в першому турі вірили у мою перемогу, можливо, активізувалися би раніше.
Тому я зараз і вимагаю перевибори у Миколаївську міську раду. Мені постійно приходилося домовлятися. Місцеве самоврядування в Україні побудоване таким чином, що міський голова повністю залежить від депутатів. Навіть його заступників призначає міськрада. Тобто для того, щоб призначити моїх заступників, мені довелося запропонувати заступника від Опозиційного блоку, який займався питанням енергоефективності.
Ірина Соломко: Чи вдасться «Самопомочі» продавати через Верховну Раду проведення виборів в Миколаєві?
Олександр Сєнкевич: Справа тут не в «Самопомочі» і не в інших політичних партіях. Річ у тому, що Миколаїв – це центр області, яка знаходиться через одну область від тимчасово окупованих територій. Тобто це неспокійна зона, для якої важлива стабільність
Треба розуміти: затягування ситуації з перевиборами буде виглядати для правлячої верхівки, як показник того, що вона чогось боїться або як узурпація влади. Сьогодні ми кажемо про те, що справа не в політичній партії, це стосується миколаївців, їх вибору. І багатьох обурило те, що 42 депутати вирішили за 80 тисяч громадян, що вони не можуть працювати із міським головою. Хоча під дощем зібрали майже 3000 людей.
Тому я впевнений, що цей процес набув розголосу і публічності, і вже не буде бажання з цими виборами затягувати, а отже, сподіваюсь, вони будуть призначені на весну.
Ірина Соломко: Тобто ви не намагалися за допомогою мітингу залишитися на посаді? Для вас просто було важливо заявити на всю Україну, що люди в Миколаєві підтримують свого міського голову?
Олександр Сєнкевич: Саме так. В четвер відбулося знаття мене з посади. А в п’ятницю зранку ми сповістили людей, що в неділю збираємося на збори територіальної громади. І 3000 людей під дощем заповнили Соборну площу, де проголосували з людьми одноголосно щодо розпуску Миколаївської міської ради.
Я не чіпляюсь за своє місце. Я піду на вибори міського голови разом із командою людей, і впевнений, що миколаївці зроблять свій свідомий вибір, і я знову займу місце міського голови.
Ірина Соломко: Ваша команда пішла разом з вами?
Олександр Сєнкевич: Ні, це було б безвідповідально. Окрім того, я постійно знаходжуся в телефонному режимі, надаю поради, перевіряю, чи зробили те, що було задумано. І всі, хто працював зі мною, мають залишатися і працювати на місто, адже вони – службовці, тобто вони слугують миколаївцям. Якщо їх звільнять за якимись політичними мотивами, це вже буде не їхня провина.
Ірина Соломко: Ви сказали, що 42 людини вирішують долю міста, адже вас обрала набагато більша кількість людей. Наскільки ви вважаєте цей інструмент дієздатним щодо захисту інтересів громадян?
Олександр Сєнкевич: Я пов’язую свою відставку з прийняттям бюджету. Депутати змовилися. Так не має бути, повинен бути якийсь запобіжник, який не дозволить так робити депутатам – звільняти міського голову, якого обрано більшістю містян. Тому потрібно з цього приводу ініціювати законопроект, який буде регламентувати цю справу.
Ірина Соломко: До вас зверталися з непристойними пропозиціями, як би можна було «покращити» бюджет чи витрачати «правильно»?
Олександр Сєнкевич: Як не діли бюджет, всі все одно залишаться незадоволеними. Для мене як для міського голови дуже важливі інтереси мешканців. Я намагався направляти кошти на соціальну сферу, спорт, культуру, освіту, охорону здоров’я. Можна скільки завгодно вкладати в лавки чи сміттєві баки, але якщо їх палять та ламають, немає культури і освіти, це все намарно.
Не всім депутатам подобалися ці стратегічні напрямки, які я обирав. Мені також закидають, що було непрозоре використання коштів. Але всі великі тендери проходять через ProZorro, тому робити махінації не було можливості.
Ми запустили і великі інфраструктурні проекти. Я вважаю особистою перемогою проект з Європейським інвестиційним банком, який стояв сім років, а я його запустив. Це зміна, реконструкція систем очищенння води. А вода – це те, чим користуються всі миколаївці. Тому ми почали реконструкцію очисних споруд, і підготовки води.
У нас місто розділено річкою на дві частини. І правий бік знаходиться без централізованого водопостачання. Миколаєву в 2019-му році буде 230 років, а в частині міста немає централізованого водопостачання. Ми зараз розробляємо проект – підземне буріння і прокладка труб під рікою для забезпечення частини міста водопостачанням.
Також ми нарешті зробили технічний огляд нашого мостового переходу. Бо він знаходиться в неексплуатаційному стані. Ми не можемо його зупинити, але він може розвалитися. Тому ми повинні розробляти проект, і незалежно від того, чи я буду на посаді міського голови чи ні, цей проект запустять в життя.
Крім того, ми почали працювати з Європейським банком реконструкції та розвитку щодо громадського транспорту в місті Миколаєві.
Проте все це дуже часто зав’язано на персоналії, і воно може зупинитися зараз, а я не хотів би цього.
Ірина Соломко: Таксист в Миколаєві сказав мені, що ви зробили багато доріг, причому в місцях, де їх ніколи не робили. Чому ви про це не згадали?
Олександр Сєнкевич: Взагалі дороги і освітлення вулиць я не вважаю досягнення міського голови. Це блага цивілізації, вони повинні бути в будь-якому місці. І це не те, чим треба пишатися, це не є розвитком. Проте, я би звернув увагу на те, що ми клали дороги в приватному секторі, на якій раніше не звертали уваги.