Гірше ніж зараз вже не буде. Не треба боятися змін, треба їх робити, — Семашко

Ірина Соломко: Ви вже більше року боретеся за об’єднання своєї громади. Для цього потрібно, щоб були проведені вибори, але ЦВК відмовляє вам у цьому, оскільки ви хочете об’єднатися з громадою іншого району. Що це за громада? Як ви з нею межуєте?

Ніна Семашко: Ситуація дуже цікава. У нас громада, яка утворена із населених пунктів з однаковими назвами: місто та село Помічна. Але проблема в тому, що село Помічна відноситься до Новоукраїнського району, а місто — до Добровеличківського.

Якщо говорити про межу, тут взагалі парадокс. Бо ніякої межі насправді немає, ми одне ціле, ніяких у нас немає розмежувань, в нас взагалі є спільна вулиця, де парні номери — це місто, не парні — це село. І ми вже давним-давно — єдиний цілісний організм. У нас немає ніякого розподілу ні для населення нашого міста, ні для наших громадян. Але ми маємо такий абсурдний спадок радянської системи.

Ірина Соломко: Тобто коріння цієї проблеми тягнеться ще з радянських часів?

Ніна Семашко: Я не знаю, чим керувалися тодішні радянські керманичі, коли вони ділили ці райони. Як можна було населені пункти розподілити в різні райони, коли в них є спільна вулиця?

Ситуація на сьогоднішній день така: рішення про об’єднання є, так само як і воля абсолютно всіх громадян. Подання до ЦВК було зроблено 5 лютого 2016 року. Тобто вже більше року ми чекаємо. Насправді, ми двічі зверталися до ЦВК про те, щоб нам призначили вибори, і нам двічі відмовляли.

Ірина Соломко: Аргументували, що громади з різних районів?

Ніна Семашко: У ЦВК дуже цікава аргументація. Нещодавно вони відмовились місту Березань, що на Київщині. Тепер ми кажемо, що місто Березань наш побратим, у нас є спільна проблема.

ЦВК посилається на те, що не можуть бути проведені вибори, бо у нас населенні пункти знаходяться в різних районах. Вони говорять, що спочатку треба провести розмежування, тобто віднести або до Добровеличківського району село, або до Новоукраїнського району місто, і тільки після цього проводити вибори. Але сенс децентралізації в тому, що кількість районів буде зменшена.

Як можна було населені пункти розподілити в різні райони, коли в них є спільна вулиця? 

Ірина Соломко: Так, буде величезне укрупнення.

Ніна Семашко: Який сенс зараз зберігати те, що апріорі має зникнути? Адже сенс децентралізації у тому, щоб максимально наблизити всі послуги до людей.

Але 12 лютого 2016-го ЦВК прийняло свій порядок. Там зазначено: якщо різні межі районів, то має бути постанова Верховної Ради про зміну меж. Але щоб таку постанову прийняти, потрібно подання обласної ради. А обласна рада має це подання зробити тільки тоді, коли зроблять це обидві районні ради.

Та я ще ніколи, не чула щоб районі ради добровільно сказали: «Забирайте частину нашого району». Через це ситуація патова.

Ірина Соломко: Вирішити цю проблему може законопроект 5520, який як раз врегульовує це питання. Попередній законопроект на цю тему був завалений. Спілкуючись з депутатами, питаючи в них, чому вони не хочуть голосувати за нього, я чую, що вони відмовляються підтримати його свідомо, бо це впливає на межі мажоритарних округів. А в них там все прикормлено і розподілене.

Ніна Семашко: Так, є така думка і багато експертів її озвучують. Але по відношенню до Помічної вона не дуже підходить. Більш того наш депутат-мажоритарник підтримує децентралізаційні законопроекти.

Але ситуація дійсно дивна. З одного боку і уряд, і президент, і найбільші фракції говорять про децентралізацію, про її необхідність, про те, що це важливо і актуально. Але, коли приходить день голосування, ми бачимо — то не вистачає шість голосів, то не вистачає вісім голосів, то хтось на роботу не прийшов, то хтось в цей момент вийшов із зали. І цей марафон вже тягнеться більше року.

Який сенс зараз зберігати те, що апріорі має зникнути?  

Ірина Соломко: Більше того, за останній законопроект про приєднання громад, який зараз влада виставляє за свою перемогу, не вистачило голосів саме у коаліції.

Ніна Семашко: Ми були здивовані, чому у весь цей децентралізаційний пакет, який голосувався 9-го лютого, не включили наш 5520, адже це було б логічним.

Ірина Соломко: Не вистачило голосів депутатів для включення його до порядку денного. Вони одразу показали, що не будуть голосувати за нього.

Ніна Семашко: 17 січня не вистачило голосів, щоб включити до порядку денного, потім, коли 17 лютого його включили до порядку денного, його порядковий номер був десь 25-ий чи 27-й. Тобто, навіть, якщо б депутати працювали без перерви цілий день, то навряд чи вони б до нього дійшли.

Ірина Соломко: Які ваші подальші кроки? Я знаю, що ви подали до суду. В справедливість суду вірите більше, ніж у Верховну Раду?

Ніна Семашко: Ні, у Верховну Раду ми віримо більше. Ми справді звернулися до Вищого адміністративного суду, і уже в нас минуло два судових засідання. Перше було технічне і організаційне, а на другому судовому засіданні виявилося, що в одного з суддів закінчився п’ятирічний термін повноважень. І з 12-го січня до цього часу новий суддя ще не призначений. А процедура така: має бути призначений новий суддя, потім він має ознайомитися з матеріалами справи, потім всі слухання починаються спочатку. Тобто такий процес досить тривалий, і якщо на сьогоднішній день не призначений ще суддя, то як швидко цей процес буде відбуватися, ми не знаємо.

Також негативний сигнал є в тому, що Воютицька громада на Львівщині, яка так само отримала відмову ЦВК, вже має судове рішення, і воно, на жаль, негативне. Так само негативно рішення має Гостомель на Київщині.

Весь негатив цієї ситуації в тому, що ухвала суду, якою він відмовляв Воютичам у задоволені, майже слово в слово збігається із постановою Центральної виборчої комісії про відмову у призначенні перших виборів.

Тому, я думаю, що саме законопроект 5520 допоможе і нам, і іншим громадам. Адже це більше 30-ти тих, хто подали клопотання, по яких подали до ЦВК. Є багато громад, які на сьогодні готові об’єднуватися, але дивлячись на таку ситуацію, не завершують остаточно цей процес.

Якщо був би прийнятий цей закон, і 30 громад, які вже звернулися до ЦВК, отримали вибори, це був би поштовх для інших громад, які також мають бажання об’єднуватися на межі різних районів та навколо міста обласного значення. Це був би прорив у реформі децентралізації.

Через цей механізм, який існує на сьогоднішній день, змінити межі районів неможливо

Ірина Соломко: Можливо можна було зробити хитріше — спочатку об’єднатися в рамках свого району, а потім приєднати село Помічну. Там механізм дещо простіший.

Ніна Семашко: Можливо, але наша ситуація така, що до села Помічна нам набагато ближче, ніж до першого села з нашого Добровеличківського району. Тобто певною мірою це було б нечесно до тих громадян, які живуть в селі Помічна. Виходить, ми їх ніби відкинули і пішли домовлятися з іншими.

Ми зверталися до усіх сіл нашого району, але не знайшли порозуміння, багато людей не готові, не бачать перспективи. Крім того, коли у нас районна рада довгий час наполягала на тезі «один район — одна громада» і довгий час говорила про те, що взагалі децентралізація незаконна, неправильна і ні до чого хорошого не приведе, то переконувати в той момент села із нашого району було надзвичайно складно. Ми зверталися до всіх і зверталися неодноразово, але позитивної відповіді не отримали.

Але ми віримо, що, якщо у нас буде утворена громада із селом Помічна, і люди із сусідніх сіл нашого району побачить перспективи і позитивні зрушення, які відбуваються, то вже є закон 4772, який прискорить процес приєднання і допоможе збільшити територію нашої громади.

Ірина Соломко: В вашій області є Новоукраїнська ОТГ, яка мала б наводити позитивний приклад мешканцям області про те, що таке децентралізація, об’єднання, і які від цього є плюси. Чому люди про це не знають? Брак інформації?

Ніна Семашко: Новоукраїнська громада почала жити справжнім і повним життям громади із прямими міжбюджетними відносинами тільки з першого січня 2017-го року. В області 2016-ий рік з усіма новими можливостями ОТГ прожила Мала Виска, яка від нашого району знаходиться на певній відстані. Так, є позитивні приклади, правда, на жаль, їх не так багато, як в інших областях. Але процес поступово рухається. Долаючи спротив районних державних адміністрацій, консерватизм, який характерний для українства, цей процес поступово, але рухається.

Ірина Соломко: Аргументація райрад полягає в тому, що ми вже раз об’єднувались, коли були колгоспи. Пройшло багато часу, але люди, на жаль, пам’ятають. Як можна такими аргументами на такій підставі руйнувати ті хороші речі, які наразі пропонуються?

Ніна Семашко: Наша голова районної ради говорила: «Я не хочу увійти в історію, як голова районної ради, яка розвалила район». Тобто йде така маніпуляція, що розвал району — це щось таке страшне і погане, і відбудеться катастрофа. Але ніхто не акцентує увагу на тому, що відбудеться збільшення бюджетів, що буде йти інфраструктурна субвенція з держави, що буде можливість міжнародних грантів, проектів, що буде наближення послуг до людей.

Там, де в Україні районні державні адміністрації та районні ради сприйняли і зрозуміли важливість цього процесу, там іде процес об’єднання громад набагато швидше, чого не можна сказати про нас. Але, якщо в нашому районі буде утворена Помічнянська громада, це буде позитивний приклад, а для людей важливо саме побачити позитивний приклад.

Ірина Соломко: Для розуміння системи потрібно знати і плюси і мінуси. Які є проблемні питання в контексті об’єднання, щоб над ними працювати? Одна з проблем, про яку говорять експерти, це неповна спроможність.

Ніна Семашко: Звичайно, об’єднуватися по перспективному плану важливо. Якщо держава порахувала, якщо є методика, є глобальне бачення, то все-таки перспективного плану важливо дотримуватися. Адже необхідно, щоб не тільки одне місто Помічна було б спроможне. Треба думати про те щоб, і інші території не залишилися поза цим процесом, за межами об’єднаних територіальних громад. Тому, звичайно, коли об’єднуються маленькі території, де немає інфраструктури, де немає належних та фінансових ресурсів, ризики є. В нашому випадку такої ситуації ми не бачимо.

Наша голова районної ради говорила: «Я не хочу увійти в історію, як голова районної ради, яка розвалила район». Тобто йде така маніпуляція, що розвал району – це щось таке страшне і погане, і відбудеться катастрофа

Ірина Соломко: Але ключовий ризик — це як раз неспроможність, об’єднання заради об’єднання, коли громади це роблять не за методикою, просто в силу певних причин. І це великий мінус, який наразі відбувається навколо об’єднаних громад. Які є ще негативні моменти?

Ніна Семашко: В цьому році є трошки негативний сигнал, про який говорять лідери громад, які вже об’єдналися, — це зміни у фінансуванні. На загально- навчальні заклади субвенція держави йде виключно на заробітну плату педагогічним працівникам, а утримання технічних працівників та комунальних послуг переходить до місцевих бюджетів. Та ось та дотація, якою держава певним чином компенсує ці ризики, надійшла не до об’єднаних громад, а до районів. Та ми ж знаємо, яке є зараз протистояння між районами і громадами.

Тому, з одного боку є розуміння того, що об’єднання — це важливо, це перспективно і це правильно, але в даному випадку чомусь більшу перевагу в плані фінансування і в плані нівелювання цієї ситуації держава надала обласними і районними державним адміністраціям, а не об’єднаним громадам. А як вже там в районі чи в області будуть розподіляти гроші, невідомо, можливо не зовсім так, як би хотілося в об’єднаних громадах. Тому ризики є.

Але все-таки позитиву, насправді, набагато більше, головне це побачити, зрозуміти і не боятися. Не треба боятися змін, треба їх роботи. Я думаю, що це саме той шлях, який потрібен Україні. Тим більше, що є в нас і приклади наших закордонних сусідів, і той позитивний результат, який ми бачимо і в поляків, і в інших держав.

Ірина Соломко: Ви в такій боротьбі живете вже рік. Люди повірили вам, що потрібно об’єднатися, а зараз цей процес затягнувся. Це ж їх демотивує?

Ніна Семашко: Я не можу сказати, що демотивує. Всі розуміють, що гірше, ніж зараз є, вже бути не може. Який шлях назад? Будучи частиною району на протязі 25-ти років, ніяких позитивних зрушень для нашого міста ми не бачимо. Тобто є перспектива. Звичайно процес затягування засмучує, але ніхто не сказав на сьогоднішній день, що нам не треба утворювати Помічнянську громаду.