Громадське радіо
Ірина Соломко: Харків досі залишається аутсайдером серед інших міст країни в питаннях мобілізації громади для контролю за діями влади?
Дмитро Булах: Справді, Харків через свою історію, можливо, своє географічне положення та специфіку регіону не дуже активне місто, так само як і область. Ще рік тому це було взагалі соціальне пасивне місто з патерналістським населенням. Однак десь рік тому, як на мене, в місті почалися певні зміни в настроях та активності громадянського суспільства. В місті пішли якісь процеси, можливо, це пов’язано з ситуацією з війною, з близькістю до зони АТО, а, можливо, це певні еволюційні зміни. Адже пройшов певний час з моменту розпаду Радянського Союзу, і люди більше і більше покладаються на себе. Тому за останній рік Харків значно змінився.
Ірина Соломко: Ви пов’язали зростання громадської активності з війною, але водночас говорите, що зміни стали помітними лише рік тому, війна ж триває вже майже чотири роки. Чому це усвідомлення зайняло так багато часу?
Дмитро Булах: По-перше, людям потрібно було відійти від початкового шоку. Адже Харків знаходиться за 40 км від кордону з Росією, довгий час залишалася загроза захоплення, як Донецьк, Луганськ і Крим. Цей процес пройшов, і багато людей почали себе переосмислювати в місті та змінювати свої погляди. Зараз проросійські погляди в Харкові – це маргінальні погляди. Я не кажу, що Харків став проєвропейським містом, але він точно вже не проросійський.
Ірина Соломко: Ми всі чудово пам’ятаємо меседжі про «русскую весну», побиття людей в Харкові, «титушок», і я як журналіст теж маю досвід спілкування з ними, тобто ці настрої були дуже радикальними. Куди ці всі люди поділися? Вони зараз бояться вийти і щось зробити?
Дмитро Булах: Серед тих людей, які були на харківському майдані та які двічі захоплювали обладміністрацію, було багато привезених людей з Росії та Донецької і Луганської областей. Це знають всі харків’яни.
З іншого боку, частина харків’ян обманювала себе, багато чого люди не розуміли і мали романтичні погляди стосовно Росії. Проте згодом вони все ж таки переконалися, що не все так рожево, як їм показують «Первый канал» та інші російські ЗМІ. І це основна частина з тих, хто тоді підтримував цей рух. Менша частина сепаратистів або колаборантів поїхали на територію, непідконтрольну Україні, або виїхали в Росію.
Ірина Соломко: Тобто вони фізично не знаходяться в місті?
Дмитро Булах: Так, багато людей дійсно виїхали, поїхали воювати за так звану «ДНР» та «ЛНР», і багатьох вже в живих немає.
Ірина Соломко: Питання щодо мера. Важко боротися з людиною, яка показує результати на рівні комунального господарства. Треба визнати, але певні речі в місті міський голова робить.
Дмитро Булах: Одна з причин, чому місто почало активний громадянський рух – це послаблення позиції мера. Тепер у мера немає тієї підтримки в Києві, йому, можливо, не заважають, але його і не підтримують. Геннадій Кернес багато сил доклав, щоб Харків залишався радянським містом з населенням, яке чекає подачок від мера або депутатів. Тому послаблення його позиції викликало теж певний рух.
Щодо самого мера, він справді в певних питаннях комунального господарства ефективний. Наприклад, щодо прибирання вулиць. В той же час Прибічники Геннадія Кернеса кажуть: «воруют, но делают». Тобто ніхто не сумнівається, що він краде, але питання в тому, що через децентралізацію бюджет Харкова виріс, і за ці гроші можливо підтримувати місто в більш-менш пристойному стані, і це йому вдається.
Зараз можна сказати, що проросійські погляди в Харкові – це маргінальні погляди, і це вперше за всю історію Незалежності
Ірина Соломко: Це питання набирає своєї актуальності і за рахунок скандалу з конкурсом мерів, де деяких мерів-корупціонерів назвали мерами-інноваторами. Чи може мер-інноватор не бути корупціонером і навпаки?
Дмитро Булах: Я не думаю. Можу сказати, що корупція породжує більш глибокі процеси в суспільстві. Це деформує певні суспільні цінності, і американські економісти порахували, що є корупційний мультиплікатор: якщо ти взяв одну гривню корупційним шляхом з бюджету, то це породжує втрати для держави або для місцевих бюджетів в 20 разів. Тобто ти вкрав одну гривню, а завдав шкоди на 20 грн.
Мер-інноватор може помилятися, як і будь-яка людина, може щось не догледіти, але системна корупція з боку мера-інноватора характеризує його як не інноватора, а як людину, яка заробляє на місцевому бюджеті.
Ірина Соломко: Якщо порівнювати інші міста України, там вже інший порядок денний, а в Харкові досі питання №1 побудувати прозору систему контролю за діями влади з боку громадськості.
Дмитро Булах: Ми зараз проходимо ті етапи, які багато міст України, особливо, центральної і західної України пройшли десять років тому, а, можливо, і більше. Так, це перші кроки, але важливо, що вони відбуваються. Що Харків як обласний центр, який являє собою альтернативу розвитку подій, які відбуваються в Донецьку та Луганську, має демонструвати якість і сервісу, і громадянського суспільства, і публічного менеджменту. Насправді, щодо об’єднання зусиль громадськості, то актуальне питання, яке стоїть на порядку денному – це можливість публічного відвідування сесії міськради. Навіть у сусідніх містах з Харковом це давно можливо, в цьому немає жодного досягнення.
Ірина Соломко: А люди хочуть потрапити на засідання міськради Харкова?
Дмитро Булах: Так, люди хочуть потрапити. Тільки на двох останніх сесіях міська влада почала йти на якийсь контакт, щоб містяни змогли потрапити на сесію. До цього вони барикадувалися в будівлі міськради, скручували дверні ручки і не пускали навіть депутатів на сесії цілими фракціями тільки для того, щоб на сесію не потрапили мешканці міста.
Ірина Соломко: А який сенс? Рішення потім все одно стає публічним. Невже вони думають, що не допустивши громадян, вони щось зможуть приховати? Чи це їм таки вдається?
Дмитро Булах: Це їм певним чином вдається, тому що в порушення законів наприклад, рішення щодо виділення землі проговорюються з депутатами тільки за день до сесії. Тобто ми не знаємо, яка земля буде і кому виділена на найближчий сесії буквально до моменту проходження сесії.
А по-друге, це питання того, що міська влада хоче залишити за собою певну сакральність. Тобто залишити певну вибірковість, що ми ось депутати, вирішуємо долі, а ви – чернь, і не маєте право потрапити з нами в один зал. Хоча цей підхід повністю руйнує концепцію місцевого самоврядування. Це не влада від бога, це представники, обрані громадою для представлення їхніх інтересів. Тому члени територіальної громади мають право бути присутніми на цьому засіданні і просто дивитися, як працюють їхні представники. Але в логіці харківської міської влади – це порушення правил, порушення сакральності і намаганні втрутитися в процеси, можливо, дерибану, а можливо, і непрозорих рішень.
На жаль, влада не тільки в Харкові, але й в усій Україні змогла обійти ProZorro
Ірина Соломко: Що вам вже вдалося досягнути?
Дмитро Булах: На певну взаємодію міська влада вже пішла, тобто є деякий діалог. Він важкий, неоднозначний, але вже є розуміння, що не буде так, як було раніше, і не вийде закритися в сесійній залі і приймати підкилимні рішення. Але ще немає повного розуміння, що все ж таки відкрити свою роботу доведеться, тому що харків’яни будуть вимагати прозорої роботи міського голови та депутатів. Я думаю, що це питання часу та наших зусиль. Маю сподівання, що ми цього досягнемо.
Ірина Соломко: Щодо інших речей, які ви хотіли б змінити. Можливо, що стосується прозорості в сфері державних закупівель, чи адекватно працює система ProZorro в Харкові?
Дмитро Булах: На жаль, і це не секрет, система ProZorro не є панацеєю від зловживань на державних закупівлях. Система ProZorro лише прозоро показує, що є розпил. Якщо немає органів, які за ці розпили, за це неефективне витрачання коштів в бюджеті карають, то ми бачимо регулярно, наприклад, на закупівлях якихось чавунних решіток, які кладуть навколо дерев, де одна чавунна решітка в Харкові коштує за ціною нового Макбука. Також підряди від мерії чи комунальних підприємств найчастіше дістаються або своїм, або фірмам, які мають безпосередній зв’язок з родичами мера.
Ірина Соломко: Тобто влада в Харкові змогла обійти ProZorro?
Дмитро Булах: Я скажу так: на жаль, влада не тільки в Харкові, але й в усій Україні змогла обійти ProZorro. Тому що без органів, які карають за розпили, ProZorro не є панацеєю. Це просто дзеркало, яке показує відображення, але якщо ми з цим відображенням нічого не будемо робити, то це не панацея.
Ірина Соломко: І про те, що ваша діяльність заважає міській владі розпилювати, свідчить побиття активістів у Харкові, в тому числі і вас. Як триває розслідування цих справ?
Дмитро Булах: Так, дійсно, була ситуація, коли був напад і на мене, і на мого колегу Євгена Лисичкина через три тижні. Щодо розслідування, то мені невідомо про будь-які зрушення. Щодо на справи Євгена, то там було взагалі намагання з боку Національної поліції виставити ситуацію таким чином, що Євген імітував побиття себе. Коли вони зрозуміли, що цей номер не проходить, то, як і в моєму випадку, справа зависла.
Ця ситуація не є відірваною від всієї країни, тому що на антикорупціонерів та активістів нападають по всій країні – і в Одесі, і Полтаві, і в інших містах. І це поганий сигнал для України. Адже тепер всі розуміють, що це метод, яким можна вирішувати свої проблеми, і за це нічого не буде. Органи правопорядку нічого з цим не хочуть або не можуть зробити. А вся виконавча гілка жодним чином не реагує на ці напади, а часто, побоююся, і стоїть за ними.