Ірина Соломко: Ми досі у виборчому процесі. Поки попередні результати не надто оптимістичні. Ви з цим погоджуєтесь?
Ірина Федорів: Найбільше засмучує не той результат, який ми отримуємо, а те, скільки людей взяло участь у виборах. На місцевих виборах завжди низька явка. Але з огляду на події, які сталися в країні: майдан, війна, – люди б мали активніше брати участь, у тому як вони будуть формувати місцеві ради. Але вони не приходять и країна будується без них. А потім всі п’ять років дивуються чому країна не розбудувалася належним чином. І тому – це є найбільша втрата. Ці 50% , які відсиділись дома, просто дома, навіть дощу не було.
В той же час люди, які думають що зміни не відбуваються, не праві. Бо я от спостерігаю як виборець за своїм регіоном. Ті активісти, які працювали на громади, інформували про деребани, кричущі випадки та корупцію, їм вдалося значній частині прорватися в ради. Єдине, їх загнали партійне стойло. Це мінус. Але вони плюнули на свій імідж, ім’я, і пішли, щоб щось змінити.
Ірина Соломко: У мене є два протилежних випадки: Світлана Остапова, яка пішла від «Солідарністі», та Олена Єськіна, яка відмовилась іти з корупціонерами. Який тут оптимальний вихід?
Ірина Федорів: Складне питання. Плюс в тому, що йдуть чисті люди. Головна умова, аби вся влада від селищних рад, обласних, міських та селищних депутатів, міського голови, –була чиста. От була чиста лінійка, і кожна громада мала битися за цю чистоту.
От сусідні громади плакали ми не можемо йти, не знаємо за кого. В результаті маємо зовсім маленьку кількість активістів, які прийшли до влади .
Тут проста історія, коли я ще вчилася, то я слухала лекцію Сергія Гайдая, який сказав просту річ: «Знаєте в нас люди не вміють обирати владу. Вони вміють п’ять років жалітися, але самі не пробують щось зробити, взяти на себе зобов’язання. Система нам нав’язує, що влада – це бруд, і нічого не змінити. Відповідно, нормальна людина думає: Навіщо я туди піду? Так система паразитує і живе».
Ірина Соломко: Хотіла нагадати, що у нашій студії Ірина Федорів. Вона – депутатка Коцюбинської селищної ради. Але на цих виборах не балотувалася, оскільки активістка руху «Чесно».
Ірина Федорів: Ми вибороли свого кандидата на голову та чотири мандати. Тобто, порівнюючи з 2010-им, у нас в п’ять раз більше мандатів. Тепер питання: це арифметична прогресія чи геометрична.
Якщо ми так працюватимемо, у нас через каденцію буде більшість в раді. Питання в тому, чи зможемо ми через каденцію делегувати своїх працівників в міську раду– сильних та професійних, які вже чомусь навчилися.
В депутатстві важливий професіоналізм: наскільки ти розумієш роботу комісії? Наскільки вмієш користуватися інструментами депутатських звернень та запитів? Як ти вмієш контролювати роботу прокуратури, правоохоронних органів на користь громади?
І це так само є дуже важливо. Це – найбільший виклик, який буде стояти перед всіма міськими, селищними головами облрад. Бо ми отримуємо ради, в яких могли б оновитися до 2/3 складу. І це люди, які в більшій мірі не читали закон про місцеве самоврядування, не уявляють як виглядає процедура відкликання міського, селищного голови або депутатів.
Ці люди не знають що таке депутатське звернення, запит, яка між цим різниця. Як правильно використовувати свої повноваження? Вони не уявляють, що є доручення виборця, який є абсолютним до виконання. Виборці так само не знають, що є доручення виборця, сидять п’ять років та думають, що ж нам робити?
Ірина Соломко: Що мається на увазі? Поясніть нашим слухачам.
Ірина Федорів: Кожен виборець має право поставити своєму депутату доручення виборця, якщо воно не суперечить закону. Якщо ви хочете, щоб депутат не підтримував те чи інше рішення, ви пишете доручення. Підписуєте кількома сусідами (чим більше, тим краще), і направляєте депутату.
Ірина Соломко: Він має депутату по своєму округу надсилати?
Ірина Федорів: Так. Це може бути не тільки з приводу голосування, але й пряма вказівка. Наприклад, скоро будуть розподілятися бюджети. Ви можете написати доручення виборця, щодо ваших потреб.
Тоді депутат має взяти ваше доручення, прийти на бюджетну комісію і сказати, що у мене є доручення, яким я маю керуватися.
Ірина Соломко: Але це більш рекомендаційна річ чи обов’язкова?
Ірина Федорів: Буде дивно, якщо депутат отримав доручення і не буде битися за право свого округу. Ці механізми створюють між депутатами конкуренцію: хто краще і більше зробить для свого округу? Хто напише більше депутатських запитів і звернень, щоб вирішити проблеми своїх виборців? Хто більше виб’є з бюджету?
Це все політика. Вони мають бути активними борцями, а не просто прийти отримати порядок денний та попіднімати ручки або ніжки. Знову таки, якщо ви слідкуєте за своїм депутатом і гряде рішення про «дерибан», закриття освітнього закладу, скорочення місць, ви даєте рішення не голосувати, а потім приходити і стежите, як він виконує це доручення. Дуже мало людей думають про цей механізм.
Якщо депутат не виконує доручення, не справляється зі своїми повноваженнями, ви спокійно можете ініціювати процедуру відкликання.
Ірина Соломко: Але цей механізм є тільки в сільських радах.
Ірина Федорів: Не зовсім так. Є механізм для всіх, але найкраще прописаний для селищних. Більш того, якщо вам не подобається голова, через рік ви можете ініціювати збори і відкликати голову, навіть без депутатів.
Якщо ж голова порушує закон, Конституцію і це встановлено, тоді двома третинами голосів депутатський корпус може його відкликати.
Ірина Соломко: У нас було дві політичні сили – «Демократичний альянс» та «Сила людей», які позиціонували себе як незалежні, ліберальні та демократичні. Вдалося їм хоча би трохи взяти владу?
Ірина Федорів: В деяких радах вони дійсно беруть голоси. Але в ДемАльянсі, наприклад, основна боротьба точиться за Київ.
І це помилка. Я би всім політичним силам, які хочуть щось розпочати, порекомендувала не воювати за міста-мільйонники! Не кидайте такий ресурс! Йдіть в маленькі селища, розпочинайте з селища! Вам буде легше та ефективніше оперувати, як менеджеру 10-15 тисячним населеним пунктом, ніж бути в опозиції, де ти просто сидиш і нічого не можеш зробити.
Програма створена за сприяння проекту «ДЕСПРО». Проекту не обов’язково поділяти точку зору авторів програми та її учасників, яка була висловлена в програмі. Почуймося!