«Громадське радіо»
Ірина Соломко: Тернопільська область вже давно лідер в процесі об’єднанні громад, хоча з самого початку на рівні області цьому чинився серйозний супротив.
Анатолій Кулик: Насправді, можна робити багато роботи, і робити її якісно, але цього мало — потрібно ще багато спілкуватися між собою. Ми з сільськими головами розуміти, що дальше так рухатися неможливо. Адже немає ніякої мотивації покращувати власний бюджет на рівні села, якщо велику частину його потім забирає центральна влада.
Коли ми почули про перші кроки запропонованої президентом реформи децентралізації, що на місця передаються повноваження, відповідальність і ресурс, Тернопільщина, як і інші області, захотіла щось змінити у своєму житті.
В нас було декілька ініціативних людей, в тому числі і я, які розуміли, що потрібно рухатися далі. Отже, ми їздили в Польщу вивчати досвід. Там ми побачили, що влада не є вертикальною, вона є горизонтальною. І ми захотіли втілити в життя цю горизонтальну модель, яка, по суті, дає доступ до влади кожному громадянину.
Відтоді Тернопільщина створила 26 об’єднання громад, стала лідером по об’єднанню. В цьому році призначено вибори ще в 11 громадах, тобто буде створено 37 громад. А в 2017 році, якщо буде прийнятий закон так званої «олійної плями», наші громади будуть розширюватися. До нас вже телефонують і питають, коли вже можна буде приєднатися до нашої громади, і ми готові приєднувати до себе розумну кількість додаткового навантаження.
Коли об’єднується громада, вже не потрібна ні районна рада, ні районна адміністрація, тому що всі повноваження, які були раніше в цих структурах, переходять територіальним громадам
Ірина Соломко: 37 громад — це який відсоток від того, що мало б бути об’єднано за перспективним планом?
Анатолій Кулик: Перспективний план — це така річ, яка не є сталою і не може бути сталою. Бо кожен голова сільської ради, який ще не об’єднався, кожна громада, в залежності від того, як вона себе почуває фінансово, теж хочуть бути лідерами. Але створити багато громад неможливо. В перспективному плані є методика, проте не завжди цю методику можна витримати. Є села, які на сьогоднішній день є самодостатніми, і вони, нібито, диктують умови для тих, хто хоче об’єднатися.
Якщо пройдуть вибори і створиться 37 об’єднаних громад, то половина Тернопільської області вже буде охоплена об’єднаними громадами. Це надзвичайно необхідно справа, бо величезний бюджетний ресурс вливається в розвиток громади, і він може бути використаний для людей. Люди вже відчувають ці зміни і підтримують.
Ірина Соломко: Ваша громада невелика — шість з половиною тисяч. Яка ваша мотивація?
Анатолій Кулик: Ми на своїй території маємо хороший ресурс, бо свого часу дали можливість зайти інвестору зі стовідсотковим іноземним капіталом. Це завод по випуску нових систем для автомобіля Volkswagen і інших автомобілів. Зараз вони будують дочірнє господарство в Чортківському районі.
Ще один важливий момент — ми знаходимося поряд з містом Тернопіль, і за генеральним планом наше село Байківці та ще декілька сіл, які долучилися, можуть мати в кінцевому результаті біля 30 000 населення. Лише за минулий рік в нас зареєструвалося 500 людей.
На нашій території нині побудовано три п’ятиповерхових будинки, які знаходяться практично на межі з містом. Закінчується Тернопіль, там стоїть Друга міська лікарня, з якою ми уклали угоду по наданню медичних послуг, і починаються наші будинки. Вони заселені зараз лише на 30%, тому ми чекаємо на подальше заселення.
Ми в своїй територіальні громади зараз децентралізуємося, тобто не створюємо всі структури в центральній садибі. На сьогоднішній день ми поки що не маємо Центру надання адміністративних послуг, але ми зробили в кожному населеному пункті, яке віддалене від нас, робоче місце, і люди мають можливість отримати відповідну послугу.
Ірина Соломко: Чому вам не вдалося відкрити ЦНАП?
Анатолій Кулик: Ми плануємо це зробити, але поки що в нас не вистачає приміщень. Навіть, опорна школа нас буде не в Байківцях, а в іншому населеному пункті.
Ніхто в центральну садибу до нас не їде за довідкою, всі довідки люди отримують на місцях. І не лише довідки, всі нотаріальні дії вчиняються на місцях.
Тому не все робиться в Байківцях, там лише бюджетоутворююче село. Наші люди розуміють, що деякі громади десятки років не отримували фінансування, тому ми в інших селах робимо дороги, в першу чергу будуємо дитячі майданчики біля садочків і взагалі в центрі сіл. Ми освітили всі населенні пункти. Коли будувалися дороги, люди плакали. Вони бачать, що реформа йде, в них покращується життя.
Коли ми об’єднувалися, і я обіцяв, що подібне буде зроблено, скептиків було більше, ніж тих, хто вірили. Адже люди звикли, що ніхто не виконує обіцянок. Навіть маленькі діти сперечалися, чи буде в них дорога. І в цьому році на день села діти у своїх віршах дякували за те, що отримали дитячі майданчики, що в школах з’явилися нові парти, інтерактивні дошки, комп’ютери, плазмові телевізори, що нарешті в школах є вбиральні. І це дуже приємно, коли дитина радіє. Заради цього ми маємо працювати.
Ірина Соломко: Як ви плануєте рухатися далі?
Анатолій Кулик: Громада — це живий організм, який потребує постійного оновлення і підживлення. Наш генеральний план передбачає, що кількість населення буде збільшуватися. Очевидно, що буде збільшуватися і кількість потреб у послугах.
В нас є в громаді проблеми, які ми хочемо вирішити. Це водовідведення, що б ми не скидали всі нечистоти в землю. Ми над цим питанням зараз працюємо. Друге питання — це водопостачання. В нас велика проблема з водою — джерела пересихають і води немає. Ми зараз проводимо аналітичну роботу, вивчаємо, що треба зробити, аби запровадити повністю централізоване водопостачання для всієї громади.
Саме обману більше всього бояться люди в селах, якими пропонують об’єднатися.
Ірина Соломко: Ваша громада компактна?
Анатолій Кулик: Ні, вона трохи розтягнута. Від центральної садиби Байківці до крайньої садиби села Дубівці, якщо їхати по прямій, відстань становить 15 кілометрів. Зараз, до речі, її можна проїхати за 20 хвилин, тому що зроблена дорога, а раніше відстань треба були минати за годину-півтори.
Коли буде прийнятий закон про приєднання, громада розшириться трошки в іншу сторону, і Байківці опиняться в центрі. Насправді, можна охопити і цілий район, але потрібно дати лад тому, що ти пропонуєш і що можеш зробити. Можливо, в подальшому буде можливим злиття громад, як робиться в Польщі. А можливо, все продовжить працювати в таких рамках, як зараз. Життя покаже.
Ірина Соломко: Експерти кажуть, що є проблема з тим, як саме об’єднуються громади, що вони побоюються об’єднуватися з містами, а об’єднуються одна навколо одної, таким чином закриваючи можливість розвитку міст. Вам пропонували об’єднатися з Тернополем?
Анатолій Кулик: Пропонували.
Ірина Соломко: Чому ви не долучилися, і які застереження ви вбачаєте?
Анатолій Кулик: Застережень великих немає, я стою на позиції, що місто має розвиватися. На цій площині є декілька гравців: один — це об’єднана громада, або громада, яка хоче об’єднатися, і є держава. Є відповідний закон і методика об’єднання громад. Тут у вигляді держави обласна державна адміністрація повинна чітко тримати позиції. Якщо місту і громаді потрібно давати розвиток, то треба зважити на всі «за» і «проти». Тут треба працювати з громадами і доводити, інколи з олівцем, що їм буде краще в об’єднанні змістом. Хоча на сьогоднішній день міста не можуть об’єднуватися, тому що не дозволяє закон.
Якби ми не були самодостатніми, якби в нас не було підприємства, можливо, ми вже долучилися б до міста. Я знаю громади в Тернопільській області, які готові долучитися до міста.
Ми освітили всі населенні пункти. Коли будувалися дороги, люди плакали. Коли вночі засвітилися вулиці, люди вийшли на вулиці і раділи, як маленькі діти.
Ірина Соломко: Ви говорите, що тим громадам, які є не зовсім спроможними, місто може дати додатковий розвиток?
Анатолій Кулик: Так, але все, в першу чергу, залежить від особистостей, від лідера і керівника, який бере на себе відповідальність. Якщо він вміє тримати слово, то в нього все вийде. Якщо він не вміє тримати слово, то гріш — ціна такому керівнику, не можна ні на йоту обманювати населення.
Саме обману більше всього і бояться люди в селах, якими пропонують об’єднатися. Тому що ходять різні міфи, що будуть інші податки, на села не будуть звертати увагу. Але все залежить від лідера, який спілкується з людьми.
Необхідно бути впертим — якщо взяв ціль, намагайся здолати цю дорогу, плануй сьогоднішнє і майбутнє. Якщо не будеш цього робити, то хтось це зробить за тебе. Якщо будеш наполегливим, обов’язково досягнеш цілі. А ще завжди потрібно думати про позитив.
Ми нині торуємо дорогу. Звичайно, припускаємося помилок, тому що немає жодного керівника, який би десь не помилився. Але потрібно не зупинятися і виправляти ці помилки. Коли ми почали об’єднуватися, ми йшли попереду закону, і в деяких випадках не знали, як вчинити. Нинішні громади вже будуть мати приклад.