Ніщо так не вчить людей, як зразок, — історія про те, як робити зміни в країні незворотними

Ірина Соломко: В чому особливість вашого проекту «Дій»?

Олександр Дмітрієв: Насправді, всі проекти Центр UA об’єднані тим, що ми бажаємо зробити незворотними зміни, в кожного свій напрям. Наш — це співпраця в регіонах, створення синергії і партнерства. Сам проект — партнерство між Центр UA та чеською неурядовою організацією People Need. Наше спрямування на регіони саме для того, щоб це партнерство призвело до незворотних змін в регіонах на базовому рівні — в громадах.

Ірина Соломко: Тобто цей проект не теоретичний або просвітницький, ви даєте практичні інструменти?

Олександр Дмітрієв: Так, і показуємо, що ці інструменти можуть працювати і дають позитивний ефект.

Ірина Соломко: Ви моніторите та аналізуєте діяльність місцевої влади і навчаєте місцевих активістів, як це роботи?

Олександр Дмітрієв: В кожній громаді, в якій ми працюємо, ми маємо команду, яка складається з юриста, комунікаційника, журналіста та безпосередньо координатора, які навчаються цьому. Потім ці знання та навички вони несуть своїм партнерам і колегам в регіонах.

Юлія Решітько: Наш проект — це мережа центрів громадського контролю. Це означає, що ми не лише моніторимо те, що відбувається в кожному з наших п’яти міст: Вінниці, Запоріжжі, Тернополі, Краматорську та Маріуполі -, а ще й створюємо майданчики для співпраці всіх громадських організацій та поодиноких активістів, щоб вони об’єднувалися заради позитивних незворотних змін.

Ірина Соломко: Тобто ви пояснюєте, як потрібно адвокатувати зміни?

Олександр Дмітрієв: І безпосередньо просувати.

Ірина Соломко: Але ви самі не просуваєте?

Олександр Дмітрієв: Просуваємо. Спочатку ми виявляємо пріоритетні програми, які підлягають вирішенню, вибираємо ті, рішення які би об’єднували і громадський актив, і чиновників, були актуальним, а потім вже адвокатуємо їх.

Ірина Соломко: Хто розроблював чотири складових вашого проекту?

Олександр Дмітрієв: Це продукт колективної творчості. Це чотири базових підходи до будь-якого громадського активізму, особливо в регіонах. Без освіти, передачі навичок від більш навчених до менш досвідчених ми не зможемо підтягнути активність загалом. Ми так і будемо залишати тих поодиноких активістів, поодинокі громадські організації, які працюють в регіонах, і вони самостійно не зможуть досягти тих змін, на які спрямована їхня діяльність. А от коаліційність, партнерство на місцях — це потужний ресурс, об’єднання та синергія здатні принести зміни, і зробити їх незворотними.

Ми створюємо такі собі майданчики для співпраці всіх громадських організацій, поодиноких активістів для того, щоб вони об’єднувалися заради позитивних незворотних змін в їхньому місті

Ірина Соломко: Українцям важко об’єднуватися. Наскільки вам вдається це зробити в тих регіонах, де ви працюєте?

Юлія Решітько: Секрет в тому, що ми об’єднуємося не навколо нашої громадської організації, а навколо певних питань. На початку нашого проекту в кожному місті ми зробили опитування: які проблеми найбільш турбують населення, визначили пріоритетні і почали по ним роботу. Якщо це Тернопіль, то тут проблема з комунальним майном, його використанням та звітуванням. Ми знайшли випадки, коли комунальне майно використовується безкоштовно громадськими організаціями, і до них раптом «підселяються» політичні партії. Або Запоріжжя, де влада обходить ProZorro.

Олександр Дмітрієв: В Запоріжжі унікальна ситуація. Там міський голова своїм розпорядженням вирішив встановити свої пороги. Ці маніпуляції навколо ProZorro — велика проблема для бізнес-сектору. До речі, ми дуже сподіваємось, що Запоріжжя стане одним з перших міст, де вдасться об’єднати громадську та бізнес-активність.

Ірина Соломко: Чому ви вирішили йти в Вінницю?

Олександр Дмітрієв: Бо немає меж досконалості. У Вінниці є ще багато проблем. Наприклад, відкрита Open Datа. А чому б ні? Якщо Вінниця у нас сьогодні флагман муніципальних реформ, чому б не стрибнути далі, і не зробити цей флагман зразковим, лідером посеред лідерів.

Юлія Решітько: Крім того, у Вінниці є багато проблем, які існують і в інших містах. Наприклад, Вінницька міська рада роздає комунальне майно або безповоротною фінансову допомогу. На свої ресурсах публікує новину або розпорядження, що було видано таку-то квартиру або таку-то фінансову допомогу особі 1 або особі 2. Тобто звужує наші права на доступ до публічної інформації. Наші вінницькі активісти знаходяться в процесі судової тяганини щодо цього. Ми хочемо знати, куди йдуть публічні гроші або майно, яке належить усій громаді.

Ірина Соломко: Що проблемного ви знайшли в Краматорську та Маріуполі?

Олександр Дмітрієв: Краматорськ нині адміністративний центр, і одне з міст, яке може стати першим містом на сході, яке здатне показати іншим містам поза лінією конфлікту, що такі перетворення, як, наприклад, у Вінниці чи Тернополі, можливі.

Маріуполь — великий промисловий та транспортний вузол. Там дуже цікава громадська активність і потенціал. Громадські активісти самі займаються брендінгом міста, залучають інвестиції. І якщо створити цей комунікаційний місточок між громадськістю і владою, то ця синергія дуже допоможе Маріуполю не тільки в економічному, але й в культурному розвитку. А культурний розвиток міст на Донбасі — це шлях до культурної дифузії та розв’язання проблеми реінтеграції територій, які зараз за лінією розмежування.

І ті, хто сьогодні не був активним, бачачи, що їхня активність може призвести до незворотних позитивних змін, свій рівень активності будуть нарощувати. Ніщо так не вчить людей, як зразок. Ми намагаємось зробити історію успіхів

Ірина Соломко: Наскільки успішність проектів громадських активістів можлива без залучення влади?

Олександр Дмітрієв: Адвокація позитивних рішень має мультиплікативний ефект: це бачать люди та розуміють, що це можливо. Ми намагаємось творити історію успіхів.

Досвід нашої команди з Тернополя щодо запровадження безготівкого обігу благодійних внесків у медичних закладах використовують вже і інші міста. Досвід Краматорська і Маріуполя — у Покровську.

Ірина Соломко: Який саме досвід?

Олександр Дмітрієв: Досвід моніторингу влади, витягування декларацій, контролю за фінансовою діяльністю та конфліктом інтересів депутатами місцевої влади. І це внутрішнє паливо для нас і наших колег в регіонах.

Юлія Решітько: Щоб досягти змін, потрібно співпрацювати з місцевою владою. І в Маріуполі ми досягли певних успіхів в цьому. Маріуполь — чи не єдине місто, в якому немає статуту, тобто немає паспорту міста, де не зафіксовані інструменти локальної демократії. І зараз голова міської ради пішов нам назустріч та включив двох активісток центру «Дій» в Маріуполі до робочої групи, яка буде розробляти статут Маріуполя.

Олександр Дмітрієв: Спиратися тільки на міських голів не дуже правильна практика, адже це певний патерналізм. Ми активно працюємо також з депутатами міської ради, тому що вони є базовою ланкою представництва і базовою ланкою прийняття рішень.

Ірина Соломко: Це пробудження громадянської активності в Маріуполі і Краматорську почалося після початку війни?

Олександр Дмітрієв: Звісно, активність розпочалася після подій Євромайдану, коли була зруйнована система суспільних відносин. Намагання побудувати щось цивілізоване і пришвидшило цю активність.

Досвід Краматорська і Маріуполя активно впроваджується в іншому місті Донбасу – Покровську

Ірина Соломко: Скільки громадських організацій вам вдалося об’єднати? Це виключно ситуативні союзи?

Олександр Дмітрієв: Це ситуативні союзи, які своєю ситуативністю вирішують проблеми. Що до кількості партнерів, вона варіюється в залежності від динаміки В Тернополі ця кількість перетворилася в якість. Це постійний формат, коли громадськість обирає певний сегмент життєдіяльності громади, збирає профільні організації та обговорює проблемні моменти, шукаючи рішення.

Ірина Соломко: Давайте поговоримо про освіту. Як ви підвищуєте знання місцевих активістів та журналістів?

Олександр Дмітрієв: Ми спочатку навчаємо наших колег, тобто членів наших команд. А потім стимулюємо, щоб цей досвіт передавався колегам наших колег на містах. Це можуть бути різні формати: звичайні воркшопи, тренінгові програми. Зараз в Тернополі відбувається ціла серія навчань разом із нашими колегами із РПР — «Школа громадської активності». По вихідних молодь Тернопільщини збирається, спілкується з цікавими спікерами, навчається в практичному форматі.

Юлія Решітько: Якщо говорити про Маріуполь та Запоріжжя, наші колеги поводять тренінги з використання ProZorro для малого бізнесу.

В Тернополі відбудеться Антикорупційний форум, де ми будемо ділитися кращими практикам інших міст. Наприклад, у Вінниці ми відкрили генеральний план з кадастровою картою.

Ми завжди запрошуємо до співпраці всіх активних, хто хоче вирішувати проблеми, які ми ставимо перед собою

Ірина Соломко: Як долучитися до вашої програми?

Юлія Решітько: Можна набрати в Google — мережа «Дій» або написати нам у Фейсбуці. Будь ласка, долучайтесь.

Ірина Соломко: Чи плануєте ви розширюватися?

Олександр Дмітрієв: Це питання масштабування практик. Якщо практики самі розійдуться і їх будуть використовувати, базуючись на вже існуючих кейсах наших колег, це і є найкращий другий етап розвитку нашого проекту.