Після об’єднання бюджет Тростянця збільшився в 10 разів, - Бова

Ірина Соломко: Вас можна вважати міським головою-рекордсменом, це ваша п’ята каденція на посаді мера. Останні вибори проходили в рамках об’єднання. Місто Тростянець нарешті стало центром об’єднаної громади. Більше того, ви були єдиним кандидатом на посаду мера. Як проходила виборча кампанія в цих умовах?

Юрій Бова: 13 партій брали участь у виборчому процесі. Тому коли мені виборча комісія сказала, що я – єдиний кандидат, був дуже здивованим.

Взагалі-то, є опоненти, і чому вони не виставили свої кандидатури, треба їх запитувати. Можливо, побачили, що немає сенсу, адже є дуже велика підтримка людей, які живуть у місті. Я думаю, кожен, хто бачить, якими темпами місто розвивається, навряд чи віддав би голоси за іншу кандидатуру. Можливо, тому. Але дуже дивно було те, що в бюлетені не було передбачено графу проти, тільки одна – за мера. І якщо ти проти, мусиш лише зіпсувати бюлетень, це деяких людей обурило, адже вибір має бути завжди.  

Отже, люди обирали лише політичні партії. У підсумку, в міську раду зайшло чотири партії: «Сила людей» – 16 депутатів, «Батьківщина» – 5, БПП – 3, «Відродження» – 2 депутата. Тобто та політична партія, яку я представляв, має повноцінну відповідальність і в сесійному залі теж. З одного боку, це добре, з іншого тепер жодні «відмазки» не пройдуть, що я чогось не зробив, бо мені хтось заважав. Тобто в нас такий карт-бланш на три роки до 2020-го року, коли будуть чергові вибори. Мусимо тепер свою програму реалізовувати і матимемо більший фінансовий ресурс.

Якщо ми працювали з бюджетом в 30 мільйонів, з них власних надходжень – 20 мільйонів, то зараз буде власних надходжень 90 мільйонів

Ірина Соломко: Ви були мером-інноватором з перших каденцій. Я чудово пам’ятаю, як ви впроваджували альтернативні енерготехнології, коли про них ще ніхто не говорив. Утримувати такий темп важко, потрібно постійно пропонувати щось нове, щоб задовольняти потреби людей.

Юрій Бова: Так і є. Я пам’ятаю 2005-ий рік, це були фактично застійні часи, а ми клали перший асфальт на вулиці. Це було свято для людей. Вони виходили, дивилися, раділи – нарешті за 20 рокі в них з’явився новий асфальт, а до цього вони ходили по багнюкі. Зараз асфальтом нікого не здивуєш. Якщо ми зараз кладемо асфальт на вулиці чи ставимо дитячий майданчик, люди вже не так реагують. В цьому році ми поставили 13 майданчиків по місту, подумаєш. Люди звикають до таких речей, і потрібно щось нове.

Тому наша команда приготувала на ці вибори зовсім іншу стратегію та зовсім іншу програму, яка передбачала вже не латання дірок, а майбутню системну роботу над глобальними проектами. Адже тепер з’явиться додатковий фінансовий ресурс. Бо якщо ми працювали з бюджетом в 30 мільйонів, з них власних надходжень – 20 мільйонів, то зараз буде власних надходжень 90 мільйонів. Ще будуть різноманітні субвенції – освітня, медична.

Ми заборонимо приймати будь-які кошти навіть від батьківського комітету

Ірина Соломко: В скільки разів збільшиться бюджет?

Юрій Бова: Майже в 10 разів. Тому це серйозна відповідальність. Крім того, нам переходять від районної ради та адміністрації низка закладів. Раніше міська влада в місті районного значення не опікувалася школами, ФАПами, бібліотечної системою, закладами культури, спорту, і вони були в напів жалюгідному стані. Тепер ними опікуємося ми, і ми вже направили певні кошти та почали ремонтні роботи на стадіоні, відновлюємо будинок культури. Перед нами стоїть завдання перетворити ці об’єкти, ту саму бібліотеку, в сучасні освітні центри. 

В школах взагалі директори шкіл не знали свого бюджету. Кожна школа – окрема юридична особа. Всі вони були під прикриттям відділу освіти районної державної адміністрації, який «курував» цю всю діяльність. Жоден з директорів не знав свого бюджету. Звісно, він не був зацікавлений ні в енергозбереженні, ні в чому. Все, що їм було потрібно, вони брали у батьків. І одним з перших наших рішень буде таке: ми заборонимо приймати будь-які кошти навіть від батьківського комітету. Не треба створювати цю фікцію, що це не ми вимагаємо гроші, а вимагає кошти батьківський комітет, він такий хороший, піклується про школу і так далі. Не треба взагалі міряти рублем батьків – хто з них гірший, хто з них кращий. В когось є можливість дати 100 гривень, а в когось – немає.

Зрозуміло, що поки українці виживають. Якщо в родині декілька дітей, то кожного зібрати в школу – це вже дорого коштує. А якщо тобі ще приносять якісь папірці, що треба здати на фонд класу і ще на що-небудь, я уявляю, яке ставлення у людей до влади в цілому. Бо вони не міряють по директору школу, вони міряють, що це влада в цілому наді мною знущається. Тому ці речі будуть перекреслені.

Деякі сільські голови явно замішані в корупції, пашуть поля, не витримані паї, захоплюють ставки, живуть приспівуючи, а в селах за цей час нічого не відбувається. Тому вони розуміють, що це об’єднання поставить край їхнім корупційним діям

Ірина Соломко: Тобто у вашій громаді подібні побори припиняються?

Юрій Бова: Я маю надію, що вони зникнуть, а якщо потрібно буде додатково комусь пояснити, я дуже швидко поясню зрозумілими для них словами. Крім того, чуючи заклики міністра освіти Лілії Гриневич, що школи повинні мати самостійний баланс, ми научимо їх бути фінансово незалежними, володіти коштами, які їм по субвенціях приходять. Вони мають розуміти, що лампочки накалювання в 500 Вт в спортзалах потрібно міняти на енергозберігаючі лампи, те, що ми робили по всьому місту 10 років тому. А я зайшов у спортзал школи і побачив, що горять ті лампочки накалювання, які споживають скажену електроенергію. То краще заощаджені кошти направити на підручники, на ремонт в класі, на крейду. Тому ми будемо привчати людей, починаючи з директорів шкіл.

Ірина Соломко: Як об’єднувалася ваша громада? Адже випадків, коли села об’єднуються навколо міст, не так багато, більшість ОТГ – навколо великих селищ. Це надихає, що нарешті міста почали цей рух. Що вас змусило почати цей процес, і скільки сіл ви об’єднали?

Юрій Бова: В нас по плану 12 сільських рад. Об’єднали ми поки що лише дві. Інші активно опираються з різних причин. І тут є корупційна складова, деякі сільські голови вочевидь замішані в корупції, пашуть поля, не витримані паї, захоплюють ставки, живуть приспівуючи, а в селах за цей час нічого не відбувається. Тому вони розуміють, що це об’єднання поставить край їхнім корупційним діям. І вони з цієї причини навіть не розповідають мешканцям свого села про ті можливості, які відкриває реформа децентралізації.

Що сталося в цих селах, які об’єдналися? Дві сільські ради – це чотири села, найближчі, які до нас розташовані. Одне село – близько тисячі мешканців, загалом ми об’єднуємо близько двох тисяч мешканців плюс населення нашого міста, разом – 23 тисячі населення. Взагалі в нас у районі було повне непорозуміння з сільськими головами. Ми їм про реформу говорили ще з 2015-го року, показували плюси: податок на прибуток, який буде йти в бюджет громади, різноманітні субвенції на інфраструктурний розвиток. На жаль, вони нас не чули. І тоді ми поїхали до людей, і почали проводити зустрічі на вулицях. Як виявилися, ніхто з людей не знає про цю реформу в селі. Це у 2017-му році. Ці люди живуть в своєму середовищі і для них головною проблемою в житті є – як привезти ліки, бо в селі немає жодної аптеки. Немає хліба, бо магазини позачинялися. Якщо в селі сто мешканців, то там в основному одні бабусі. Ми їм розповідали, що їм потрібен автобус, бо вони не можуть виїхати, потрібна дорога. «Що у вас в клубі?», – «Та, нічого». «У вас є якісь культурні заходи, свято села?», – «Немає». «А коли ремонтували колодязі?», –  «Не ремонтують».  «А сільський голова приїжджає?», – «Приїжджає, але каже, що грошей немає, всі гроші йдуть на утримання сільської ради». Це неправильно. А деякі сільські голови ще й премії собі начисляють такі, що просто караул. У нас в районі заробітна плата деяких сільських голові більша, ніж в мера міста районного значення. І вони не цураються цього. Я взагалі з першого дня виступав за те, що перший рік реформа має бути добровільною, а далі повинен бути чіткий прагматичний розрахунок спеціалістів, і не треба чекати, поки кожен сільській голова-корупціонер, якщо такий є, об’єднається з кимось.

Ми поїхали до людей, і почали проводити зустрічі на вулицях. Як виявилися, ніхто з людей не знає про цю реформу в селі.

Отже, що стало важливим аргументом для об’єднання? Ми їм запропонували унікальну пропозицію, яку, напевно, не робив ще ніхто в Україні. Можливо, ви чули про бюджет участі, в містах це є, люди голосують. А в селах цього немає, технологічно це поки зробити важко. Але в Тростянці діє інший бюджет участі, ніж в усій країні. В нас все нове в контексті благоустрою міста вирішується виключно людьми. Ми не голосуємо в електронний спосіб, бо ми знаємо, як накручуються голоси. Зараз в Кривому Розі в бюджет участі включають утеплення шкіл, це нонсенс. А бюджет участі про те, в якому дворі повен проходити тротуарчик, люди повинні вирішувати, контролювати, можливо, брати участь в його впровадженні. Тому ми розробили свою формулу – люди сам планують бюджет участі.

Я нещодавно був у Києві, але не встиг розповісти про цю формулу Кличку. Зараз в Києві виділяється 100 мільйонів гривень на бюджет участі і це виноситься, як досягнення. В маленькому Тростянці, де близько 20 тисяч людей – близько мільйона. Тобто в нас – 45 грн на одну людину, в Києві – 13. І в нас це вже є чотири роки, а не один рік. Тому в Києві бюджет участі мав би бути 10 мільйонів, а не один мільйон.

Отже, ми збираємо людей в мікрорайонах, виносимо на їх розсуд суму, яка на них виділена, і вони прописують, що вони хочуть. І люди зацікавленні в тому, щоб проконтролювати якість цих робіт. Дуже часто беруть участь у виконанні цих робіт самі люди. Якщо це дитячий майданчик, то його нерідко ставить не комунальна служба, а ставляють його люди. Або саджають дерева, або роблять толоку і прибирають.

В нас все нове в контексті благоустрою міста вирішується виключно людьми

Ми пропонували сільську раду зробити окремим квартальним комітетом, і на кожній вулиці села вибрати голову вуличного комітету. Люди обирають актив села, які будуть брати участь разом із сільським старостою в обговорюванні, куди витратити гроші. Раніше навіть депутати в сільських радах не розумілися на бюджеті, такого більше не буде – ми навчимо людей розбиратися в бюджеті, будемо контролювати цей бюджет, щоб він не витрачався, куди попало, щоб цінувалася кожна копійка. І люди будуть пропонувати, що зробити. Всією громадою, всім селом. Крім того, залишаються всі ті кошти, які отримувала сільська рада до об’єднання від податків на території сільської ради до прибуткового податку, який прийде до них, тобто бюджет села в них збільшиться. Я їм приводив приклад. В найбільшому селі, яке приєдналося – тисяча мешканців, бюджет села був 3 мільйони. Зараз після реформи децентралізації від прибуткового податку вони отримують ще додатковий мільйон. Плюс зменшення статусу сільської ради, але з тими самими повноваженнями старости, які були в сільського голови, він буде мати печатку, видавати довідки, нотаріальні посвідчення тощо. Тобто люди незручностей не отримують жодних. Але на благоустрій свого села вони будуть тепер витрачати на мільйон гривень більше. Коли вони почули цифри, вони одразу погодилися. Крім того, місто їм допоможе будувати дорогу, пустити автобус. Місто допоможе зробити цікавий проект. Наприклад, в одному з сіл є річка Ворскла, і там люди приїжджають з усієї України плавати на байдарках. Ми зараз хочемо зробити там літній табір-кемпінг, де не потрібно було б тягнути ту байдарку з Дніпра чи Києва, а були б ці байдарки на місці. Де б баба Варя змогла б зварити за старовинним рецептом борщик, вареники, а люди їхали б в такий зелений туризм. Таки чином, село отримало б додаткові кошти на розвиток свого села через туризм. Ми дамо селам людей, ресурс, щоб на прикладі цих сіл показати іншім, які ще не об’єднані, що реформа потрібна, і це єдиний шлях, яким Україну можна вивести з того застою, в якому вона опинилася.