Громадське радіо
Ірина Соломко: Які ключові можливості законопроект «Про освіту» відкриває для розвитку освіти на територіях — в сільській місцевості та в маленьких містах?
Іванна Коберник: Закон стоїть в порядку денному в Верховній Раді на 11 липня, і ми сподіваємось, що він буде прийнятий. Три роки роботи над таким складним законом — це нормально, адже такий закон приймається раз на 20 років. Це базовий закон про освіту. Останній, тобто чинний на сьогодні, був прийнятий ще за СРСР. Відповідно, він застарів і морально, і ідеологічно.
Новий базовий закон охоплює всю освіту: від дошкільної до освіти дорослих, включає шкільну, середню, вищу, позашкільну та професійно-технічну. Тобто закладає рамку, яка потім буде розширена і пояснена вже спеціалізованими законами.
Що найважливіше в цьому законопроекті? Це те, що він закладає іншу ідеологію. Закон УРСР був про систему освіти, що в нас є система і люди як витратний матеріал для того, щоб ця система працювала. Тоді була така ідеологія. Ясно, що в 2017-му році все трохи не так.
Найбільша цінність цього закону про те, що він насамперед говорить про права людини, про права тих, хто навчається, суттєво розширює ці права. Так само він говорить про права тих, хто навчає.
В чинному законі і Конституції записано, що людина має право на освіту, але ніде не написано, що людина має право на якісну освіту. Вперше про це говориться в базовому законі «Про освіту» і дається визначення.
Другий важливий момент — зараз у нас в системі освіти дуже багато контролюючих функцій, тобто всі мають право контролювати вчителя, директора, учня, але ніхто не зобов’язаний створити умови, щоб ці люди могли або досягти своїх освітніх цілей, або виконувати свою освітню роботу. Тому одна з найважливіших децентралізаційний новел полягає в тому, що районні управління освіти втрачають свої контролюючі функції, і перетворюються на сервісні центри, які мають забезпечувати діяльність школи.
Найбільша цінність цього закону про те, що він насамперед говорить про права людини
Ірина Соломко: Вони передають ці повноваження на рівні шкіл?
Іванна Коберник: Частина повноважень стає відповідальністю шкіл або керівників шкіл. Наприклад, зараз райвно призначає не лише директора, а й всіх вчителів. Якщо вчитель працює погано, директор не може його звільнити, батьки не можуть пожалітися директору, це дуже складний процес, і якщо райвно не хоче звільнити цього вчителя, він продовжує працювати. Більше того, райвно призначає всіх працівників у дитячому садку, директор так само не може звільнити поганого працівника. Райвно навіть погоджує директорів приватних шкіл. Ці норми вилучаються. І незважаючи на те, що райвно за чинним законом має багато контролюючих функцій, воно не несе відповідальності за якість освіти.
Новим законом частина повноважень райвно передається на рівень директора школи, що стосується прийому на роботу та звільнення працівників. В школі буде власна бухгалтерія. Директор також може прийняти рішення, що він буде користуватися централізованою бухгалтерією. Ця норма не буде реалізована швидко, бо більшість директорів не має зараз відповідних менеджерських функцій, адже адміністрування бюджетних коштів — це складна задача. Але новий закон закладає умови, щоб це було реалізовано.
Районні управління освіти втрачають свої контролюючі функції, і перетворюються на сервісні центри, які мають забезпечувати діяльність школи
Ірина Соломко: Мова йде про автономію шкіл. Як тоді вирішуватиметься ситуація з директором: його будуть обирати серед вчителів школи? І самі школи зможуть розпоряджатися отриманими коштами?
Іванна Коберник: Так вони зможуть мати рахунок, і, відповідно, зможуть самі розпоряджатися коштами.
Що стосується посади директора. Так, вона має стати виборною. Директор школи має обиратися на конкурсній основі, і він може обиратися лише на дві каденції. Процедура цього конкурсу буде виписана не в базовому законі про освіту, а в спеціалізованому, можливо, і в місцевих органах влади, спираючись на базовий закон. Але тут є певні ризи. За цим треба дуже добре слідкувати, бо в законі це прописано досить широко. Там є і представники громади, і батьків, і педагогічної ради школи, і місцевого врядування, які є засновниками комунальних шкіл. Звісно, дуже важливим буде саме положення про конкурс директорів. Громадськість має слідкувати за цим.
Ми маємо досвід Києва, де створюється незалежна комісія, і це не окрема комісія для кожної школи, бо зараз виглядає, що комісія створюється для кожної школи. У Києві є комісія при департаменті освіти, але там немає представників департаменту освіти. Там є фахівці з державних шкіл, з освітньої системи, батьків, громадських організацій. Ця схема за два роки показала високу ефективність. Ця система конкурсного відбору приводить нових людей в систему.
Сам заклад буде встановлювати тривалість навального року, тривалість навчального дня, кількість робочих днів, кількість уроків
Ірина Соломко: Скільки таких директорів в Києві було обрано на такому конкурсі?
Іванна Коберник: В мене немає точних даних, але, я думаю, десятки, можливо, сотня, якщо говорити про школи та дитячі садки.
До речі, закон, нарешті, унормовує, що має бути тільки одна назва для директора дитячого дошкільного закладу. Бо зараз буває і директор, і завідуючий, а буде тільки директор.
Сам заклад буде встановлювати тривалість навального року, тривалість навчального дня, кількість робочих днів, кількість уроків. Тобто це не буде Міністерство освіти диктувати всім 17 тисячам шкіл. Звісно, що буде загальна рамка, тобто навчальний рік має бути не довший і не коротший, ніж…, а канікули мають бути не довші і не коротші, ніж…, але шкільний заклад зможе сам обирати, за якою системою він зможе працювати, і не повинен буде це затверджувати з якимось вищим начальством.
Так само заклад буде сам затверджувати свої освітні програми. Задача Міністерства освіти дати стандарт, критерії оцінювання, яких має досягти вчитель, навчаючи свої учнів. Тобто не буде приходити методист і перевіряти конспекти чи нав’язувати свої методики 20-30-ти річної давнини. Вчитель може досягати цього результату так, як він вважає за потрібне, і тепер це унормовується законом.
Так само вчителі отримують додатковий обов’язок проходити не менше 150 годин підвищення кваліфікації протягом п’яти років. Адже станом на зараз вони підвищують кваліфікацію раз на п’ять років. Це дуже мало, коли в світі з’являються нові тенденції. І зараз за чинним законом підвищення кваліфікації відбувається в обласних інститутах післядипломної освіти. В нас є прогресивні інститути в прогресивні фахівці, але мусимо констатувати, що більшість робітників інститутів післядипломної освіти не є трендом і авангардом педагогічних тенденцій світового рівня чи знавцями кращих педагогічних систем. Тому вчитель зможе обирати, де він хоче отримувати підвищення кваліфікації. Якщо зараз гроші з бюджету йдуть напряму на ці обласні інститути післядипломної освіти, і ті можуть, вибачте, «курити бамбук», просто читаючи лекції, то тепер ці кошти йтимуть на рахунок школи, і вже школа і вчителі обиратимуть, де вони хочуть ці гроші потратити.
Ірина Соломко: Ви сказали, що цей закон вперше визначає критерії якості. Які вони?
Іванна Коберник: Цей закон гарантує право на якісну освіту, тому що станом на зараз за якість освіти в українському законодавстві ніхто відповідальності не несе. І ситуація була така, що райвно мали забезпечувати якісний освітній процес в школах, і самі себе контролювати з приводу якості освіти. Ми розуміємо, що коли ти себе сам контролюєш, якість неможлива апріорі. Цим законом контролюючі функції з райвно забираються, але вони передаються в Державну службу якості освіти, яка буде створена на базі державної інспекції навчальних закладів. Це окремий орган, який не несе відповідальності за забезпечення навчальних закладів. І вже до його функції буде віднесено контроль якості. Звісно, його задачею буде розробити критерії і стандарти, за якими відбуватиметься контроль якості. Але ідеологія цього контролю суттєво змінюється. Той контроль, який зараз закладений в законодавстві, — це виявити і покарати. Зараз буде інакше: завдання цієї інспекції буде перевірити школу, виявити недоліки, дати рекомендації і час на виправлення. Відповідно, школа і райвно отримають час на те, що їм треба виправити.
Вчителі отримують додатковий обов’язок проходити не менше 150 годин підвищення кваліфікації протягом п’яти років
Ірина Соломко: Кому ця структура буде підпорядкована?
Іванна Коберник: Це буде незалежний орган.
Ірина Соломко: Ми вже не перший рік говоримо про опорні школи. Наскільки цей законопроект підсилює цю концепцію, чи він пропонує і іншу модель для вирішення проблеми освіти на місцях?
Іванна Коберник: Цей закон, нарешті, урівнює права всіх форм освіти. Тобто люди можуть обирати, чи вони хочуть отримувати освіту в державній школі, чи в комунальній, чи в приватній, чи навчатися вдома. Це стосується і дошкільної освіти, вводиться таке поняття як індивідуальна педагогічна діяльність і сімейна освіта.
Ірина Соломко: Тобто якщо дитина не хоче йти в садочок, вона зможе потрапити в школу, якщо батьки забезпечать освіту вдома?
Іванна Коберник: В дошкільній освіті ми більше говоримо про навики соціалізації, тому що немає знань в сенсі знань, але важливіше, щоб дитина прийшла в школу соціалізованою — в цьому головне завдання. Те саме стосується принципу «гроші ходять за дитиною». Він частково є в тому законі, і насамперед стосується інклюзивних дітей. Тобто та школа, яка братиме інклюзивних дітей і створюватиме для них умови, які прописані, нарешті, в законі, отримуватиме значно більшу суму коштів на таку дитину, ніж виділяється на звичайну здорову дитину. Це, безумовно, дуже важлива норма.
Ірина Соломко: Яка це різниця в грошах?
Іванна Коберник: Там є формула, вона не є предметом цього закону, і буде залежати від можливостей бюджету та економічної ситуації.
Що стосується опорних шкіл. Більше чітко ці критерії будуть записані в спеціалізованому законі про середню освіту. Але що ми маємо з досвіду децентралізації зараз. Ті 189 опорних шкіл, як були вже створені зараз, у більшості свої виправдали своє призначення. Тому що справді діти, особливо в старшій і середній школі, відчувають різницю. Одна справа, коли в тебе в класі десять дітей, і один вчитель читає 3-4 предмети, чи у тебе є на паралелі два класи, і ти можеш вибрати профіль. Діти отримують більший рівень соціалізації. Адже, давайте говорити чесно, школа не є джерелом знань, як вона була 100 років тому. І коли дитина замкнена в чотирьох погано відремонтованих стінах малокомплектної школи, де 25 учнів і 19 вчителів, то про що ми говоримо —про утримання з бюджету стін і їх обігрів? Чи ми говоримо про розвиток дитини? Точні дані ми будемо мати пізніше, але це була умова Міністерства освіти, до якої з розумінням поставилося Міністерство регіонального розвитку, і плани ремонтних робіт на місцях дуже часто узгоджувалися з фактом створення опорної школи. Тобто створюється опорна школа, ремонтується дорога, по ній йде шкільний автобус. Така комплексна реформа принесла багато користі.
Цього року на опорні школи додатково було виділено 100 мільйонів, і ще 200 мільйонів на обладнання природничих кабінетів. І ще виділялися додаткові кошти на створення опорних шкіл в об’єднаних територіальних громадах.
Тому вчитель зможе обирати, де він хоче отримувати підвищення кваліфікації
Ірина Соломко: По ідеї ця система була зроблена для об’єднаних територіальних громад, проте більшість з них у звичайних селах. Наскільки цей фактор може вплинути на ефективність моделі?
Іванна Коберник: Це залежить від ситуації. Якщо в одному селі не було школи, а в іншому була, то це природня ситуація для створення опорної школи, і вони об’єднуються в територіальну громаду. Інше питання, коли інші села цим скористалися. В деяких ситуаціях опорна школа створювалася природньо. Більш уважні батьки, які бачили низьку якість освіти в своїй сільській малокомплектній школі, самі возили громадським транспортом дітей в райцентр для того, щоб вони отримували там більш якісну освіту. Коли сюди додали ще й автобус і стали довозити цих дітей організовано, то опорна школа оформилася юридично. За радянські часи опорні школи будувалися досить великі, і в першому документі про опорні школи були високі норми по кількості дітей і по площі школи. І виходило, що сільські школи фізично не могли ними бути. Ці норми були змінені, і тепер, я сподіваюсь, що в селах буде більше створюватися опорних шкіл.
Ірина Соломко: Якщо говорити про освітні округи, яким чином вони будуть створюватися?
Іванна Коберник: Закон врегульовує це поняття, але немає деталей. Адже це комплексне питання децентралізації, і реформи госпітального і освітнього округу мають йти в комплексі.
Ірина Соломко: Що цей законопроект врегульовує щодо дошкільної освіти?
Іванна Коберник: Для дитячих садочків був змінений санітарний регламент минулого року, і це дуже полегшало можливості для створення невеличких дитячих садків, так само як і приватних. Цей закон вперше вводить поняття корпоративного дитячого садка. Якщо є підприємство, то воно може зробити маленький корпоративний дитячий садок. Більше не вимагається окреме приміщення, це може буде навіть в квартирі. Більше не обов’язково мати кухню і їдальню, ви можете замовити їжу, тільки, звичайно, з дотриманням усіх санітарних норм. Тобто умови для створення дитячих садків суттєво спрощуються, і ми сподіваємося, що це суттєво зменшить чергу в дитячі садки.
Знову ж таки, вводиться поняття ліцензії та індивідуальної педагогічної діяльності. Умовно кажучи, людина з педагогічно освітою в селі може отримати таку ліцензію, і сама набирати ту кількість дітей, яку вона вважає посильною для себе, і надавати їм дошкільну освіту в приватному будинку.