Сергій Марченко, експерт з державних фінансів переконаний зміни до бюджетного кодексу задають абсолютно нову рамку взаємовідносин між центральною владою і місцевою. «Для влади на місцях – це певного роду шок. Зміни їх збуджують та лякають, бо потрібно щось робити, а ніхто особливо не пояснює. Я вважаю, що це позитивно, бо шок дозволяє витягнути людину з її коробочки», – пояснює експерт.
Вітаю всіх, ви слухаєте «Територію», програму про права і владу місцевих громад. При мікрофоні авторка і ведуча Ірина Соломко. Сьогодні у нас в студії Сергій Марченко, експерт з державних фінансів.
Ірина Соломко: Чи є у вас якась інформація щодо того, як взагалі люди на місцях сприймають зміни щодо фінансової децентралізації?
Сергій Марченко: Давайте розділимо відповідь на дві складові. Є громадяни, які взагалі далекі від цих процесів – децентралізації, державних фінансів, які просто хочуть, щоб їхня конкретна громада розвивалася, які хочуть бачити конкретні зміни у своєму селі, чи селищі. А є певні владні інституції – це місцеве самоврядування, органи державної влади, які більш чітко розуміють ці процеси.
Якщо розділити ці дві категорії, то напевно перша категорія, щось чула, але вона не впевнена, що до них ця інформація правильно донесена. Є проблема браку якісної комунікації. З різним категоріям потрібно комунікувати по-різному. Якщо з експертами можна говорити буквою закону, то громадянам потрібно пояснювати конкретні переваги і можливості.
Я думаю у цьому контексті є певний брак інформаційний. Окрім того, з точки зору влади є певне побоювання брати на себе відповідальність. Ці задають зовсім інший контекст та нову рамку взаємовідносин між центральною владою і місцевою.
Ірина Соломко: Мова йде про адміністрування нових податків?
Сергій Марченко: Я прекрасно розумію людей, які 20 років очікували, коли прийде від держави трансфер. Зводилась вказівка згори – от вам кошти і живіть, як хочете. Зараз ситуація змінилась. Наче коштів менше не стало, навіть, може бути більше, якщо трошки рухатись і ініціативу проявляти. І в цьому контексті я бачу позитивні зміни.
Сергій Марченко: А взагалі вони цього готові?
Сергій Марченко: На рівні міст, які входять в Асоціацію міст України, готовність вище. Там більш активне і проінформоване населення. З точки зору районів і сіл важко сказати. Ті хто активні і беруть участь у якихось обговореннях і форумах, ті напевно більш готові. Але більшість, напевно, ні. Для них це певного роду шок. Це їх збуджує, лякає, бо потрібно щось робити, а ніхто особливо не пояснює. Я вважаю, що це позитивно, бо шок дозволяє витягнути людину з її коробочки.
Ірина Соломко: Як би ви могли пояснити звичайним людям, які плюси вони отримають?
Сергій Марченко: По-перше: ви маєте можливість обирати і наступного разу, коли ви будете обирати свого голову, ви це будете робити зовсім за іншим контекстом. Якщо раніше вони вважали, що вони не могли впливати, не було мотивації. То зараз закладені певні чинники і певні елементи, які дозволяють громадам, впливаючи на депутатів, змінювати своє місце проживання і взагалі бути джерелами інформації, ставати якимись точками зростання і так далі.
Раніше не було можливості встановлювати свої податки – тепер ця можливість є. Це податок на землю, податок на нерухомість, про який дуже багато розмовляють з острахом, що усі будуть платити цей податок, з іншого боку це акцизний збір. Як би до нього не відносилися, і я в тому числі, бо він досить нетрадиційний саме для адміністрування на рівні громад, але новий ресурс. Якщо, наприклад, ти купуєш сигарети без акцизної марки, або взагалі без акцизу, ти розумієш, що твоя громада втрачає кошти, які можна було використати на ремонт дороги.
Ірина Соломко: Скільки податків зараз має адмініструватися на місцях? Які це обсяги коштів?
Сергій Марченко: Розрахунки Мінфіну по акцизному податку орієнтуються на 6 мільярдів гривень. Це дуже значна сума.
З іншого боку по податку на нерухомість на сьогодні абсолютно не має умов для адміністрування. Тому в 2015 році надходження цього податку будуть мізерні. А в 2016 році очікування більші.
Ірина Соломко: Очікування пов’язані з тим, що місцеві органі влади переглянуть ставки? Якщо говорити про зміни до земельного законодавства, який оптимальний вихід з цієї ситуації?
Сергій Марченко: З одного боку питання досить просте з точки зору логіки відповіді. Але з точки зору наших реалій, можливості і практики мені досить важко відповісти на це запитання.
Логіка має виходити з того, що органи самоврядування, на яких знаходиться земля, мають нею розпоряджатись. З іншого боку є питання не централізації, а питання можливості забезпечення якісного управління цією землею. Тому йде перекос.
Одні кажуть: давайте ми вам дамо, тому що у вас місцеві вибори, будете землею розпоряджатися. А з іншого боку є розуміння, що навіть, якщо це відбудеться, це не призведе до якісних змін. Тому я трішки з побоюванням ставлюсь до тих ініціатив, які були, тому що вони не направлені на громади. Вони направлені на вибори, я це чітко розумію.
Ірина Соломко: Але в ідеалі ці зміни повинні були як раз додати фінансування громадам?
Сергій Марченко: Ініціатива непогана. Мене завжди бентежить роль законодавців і роль імплементації законодавства. У нас абсолютна більшість законів не виконується бо є або саботаж, або неможливість їх виконання. Тому виникає просте питання, навіщо цей закон створювати, якщо на сьогоднішній момент ми не бачимо можливості його імплементації, або ми бачимо ризики? Якщо ми хочемо змінити систему, це мають бути системні зміни. Але на сьогодні я їх не бачу.
Ірина Соломко: Які ще зміни мають бути впроваджені за цей рік?
Сергій Марченко: На сьогоднішній момент ми маємо закон Про добровільне об’єднання громад і закон Про основні засади регіонального розвитку. Ще два закони прийняти. Це був експеримент, напевно. І як будь-який експеримент, після того, як будуть отримані інформації з міст, ми побачимо, що він дійсно там запрацював, можемо сказати, чи він вдалий, чи потрібно буде вносити зміни.
Навіть після грудневого внесення змін до бюджетного кодексу, в січні ще кілька разів були корективи. Законодавець і уряд бачили, що десь там щось треба підкорегувати. А такі системні речі, до них також треба готуватися. І ви правильно сказали, що це третій етап, а що з першими двома?
Ірина Соломко: Так, адже спочатку мало пройти укрупнення громади, вже під ці нові об’єднання виділятися нові кошти.
Сергій Марченко: Вже сьогодні є фундаментальні зміни, наприклад, нова формула вирівнювання. Раніше, якщо ти багата громада, все, що заробляєш, в тебе вилучають. Якщо ти бідна громада, тебе повністю датують.
Зараз нова формула дозволяє багатим громадам, якщо вони перевищують певний рівень, залишати суму коштів у себе, і це їх стимулює нарощувати виробництва. З іншого боку бідним громадам ніхто не гарантує 100% покриття їхніх видатків. До 90%, якщо не вистачає держава буде покривати, все інше, будь ласка, шукайте ресурси.
Ірина Соломко: Чи є якісь абсолютні цифри по дотаційним громадам?
Сергій Марченко: В принципі 90% громад в нас були дотаційними, з них глибоко дотаційними – близько 60%. Коли готувалися зміни, були зроблені певні розрахунки, що близько 95% бюджетів будуть збалансованими за доходами-видатками. Тому проблем не має бути. Формула достатньо гнучка. Були варіанти там 80/120 , зупинилися на 90/110.
Мінфін зберіг за собою право на стабілізаційну дотацію у розмірі двох мільярдів. Також по субвенціях вони заклали певну базу.
Ірина Соломко: Це заспокоїло громади. Зараз напруження немає.
Сергій Марченко: Є певні речі, які необхідно робити, і які будуть викликати соціальне напруження. Немає жодної реформи, яка може бути абсолютно популярна. Є певні обмеження з точки зору ресурсу. Роль держави – забезпечити ті верстви населення, які найменш можуть себе захистити самостійно.
Все що стосується економічно активного населення, яке має можливість заробляти – це проблема конкретної людини. Не держава має думати про цю категорію, а ця категорія має створювати додану вартість і думати, як своєю активністю допомогти державі.
Це моя думка, я вважаю, що кожний має нести відповідальність за свої вчинки і бути максимально активним.
Ірина Соломко: Якщо повернутися до абсолютних цифр.
Сергій Марченко: Я назву з моєї точки зору позитивні зрушення. У нас є сфера освіти і інфраструктура шкільна у нас досить розгалужена. На сьогоднішній момент держава за рахунок системи трансфертів утримує цю інфраструктуру.
Виходить ситуація, що є певні перекоси у вартості одного учня. На певних територіях в десятки разів. Зараз дуже болюче питання – закриття шкіл. Роль держави в даному випадку порахувати, скільки дітей мають там навчатися. Сказати, що ви отримали свої 100 тисяч в рік на десятьох діточок. По бюджетуванню ви не можете цю школу утримувати. Тому, можливо, треба цю школу закрити. А за рахунок цих коштів, є програма «Шкільний автобус», забезпечити можливість вашим дітям навчатись в більш конкурентному середовищі.
Те саме стосується медичної сфери, яка більш складна. Такими змінами держава намагається громадську думку сколихнути і думати не тільки про сьогодення і про майбутнє. Ми вийшли з Радянського союзу. Вже час ламати стереотипи, що держава обов’язково про все подбає. Держава не спроможна про все подбати. В нас інша ситуація в економіці. Це болючий процес, але ми маємо його пройти.
Ірина Соломко: Нагадую, це була «Територія» і в гостях у нас був Сергій Марченко, експерт з державних фінансів. При мікрофоні для вас працювала Ірина Соломко.
Програма створена за сприяння Швейцарсько-українського проекту «Підтримки децентралізації в Україні «Despro». Проект не обов’язково поділяє точку зору авторів програми, а також її учасників, висловлену в ефірі.
