«Громадське радіо»
У Даниїла — гідроцефалія (водянка головного мозку). Має першу групу інвалідності. Незрячий. Пережив кілька складних операцій. Та ні він, ні його матір не втрачають віри і сил. Хлопець здобуває вищу освіту, а також намагається працювати там, де є можливість
Їхній виїзд з Первомайська пам`ятає дуже добре. Як ніби це було вчора:
«Ну, выезжали… уже поезда не ходили, поэтому максимум вырвались. Ну, писали в газетах потом… В хлебной будке удалось уехать. Там, где лотки. Вывез водитель через блокпост. Пропустили там. Документы проверили. Вырвались. А там был обстрел. И непонятно было — добежишь, не добежишь. Выехали в Теплогорск, а там уже другая жизнь. Люди ходили еще тогда на работу. В то время у нас уже была блокада. Не видели ни воды, ни электричества. Хлеб уже был за счастье», — пригадує Даниїл.
Та попереду тривали бої. Їм вдалося вирватися автобусом з написом «жінки і діти». Людям похилого віку та з інвалідністю відмовити не могли:
«Формировали автобусы, наклеено было «женщины и дети». Несмотря на то, что женщины и дети, брали тоже стариков. Так как я инвалид был, то девушка, которая формировала группы, командным голосом поместила в этот автобус, и так вот мы через Донецк, через эти бои выехали на Бердянск».
А потім приїхали в Запоріжжя, потім до Києва і в Луцьк. В перші дні тут довелося ночували в ресторані «Талісман». Спали на матрацах.
«После ресторана нас забрали в церковь. Мы жили там. Там такой пентхаус, в отеле номера. Конечно, это запах другой, чистая постель. Затем попали в социально-адаптационный центр для матери и ребенка, то есть в кризисный центр. Там, конечно, мы прожили 9 месяцев вместо трех. Можно было встать на ноги. Работал тогда массажистом в гостинице «Профсоюзы», — розповідає Даниїл.
Маючи проблеми зі здоров`ям, хлопцеві було непросто влаштуватися на роботу. Та попри різні бюрократичні моменти, це все-таки вдалося:
«Для того, чтобы устроиться как-то на работу, нужно было пройти медкомиссию, а так как группа у меня пожизненная, то много было с этим проблем, так как переселенцами лично занимается областная больница. И проблемы эти бумажные. Но ничего. Очень радостно принял город. Волонтеры много помогли. Церковь очень».
Зараз Даниїл з мамою проживає в пансіонаті для людей похилого віку. Питання з житлом врегулювати вдалося. Також здобуває освіту в місцевому виші за спеціальністю «здоров`я людини» і вдосконалює свої навички масажиста.
Диниїл каже, що Луцьк більш пристосований для людей з інвалідністю та особливими потребами, ніж його рідне місто Первомайськ:
«Видел, люди, которые приехали из Луганска, Донецка с вадами, в коляске или на костылях. И видно, что люди здесь поработали. Есть пандусы. Здесь общественная организация “Атос” есть. То есть объединение незрячих. Тоже помогли относительно питанием, выдали удостоверения. И там дома (Первомайск, ред.) к инвалидности отношение другое… в транспорте платно. Здесь, действительно, имеем возможности передвигаться бесплатно. Есть определенные льготы».
Даниїл отримує соцдопомогу від держави, як і раніше. Також, маючи статус переселенців, вони з матір`ю, отримують додаткові кошти. Однак, як зазначає сам Даниіл, він планує багато вчитися та працювати над собою. Аби влаштуватися на достойну роботу та допомагати людям.