Зі сторінки Фейсбук Адама Осмаєва
За даними різних ЗМІ на Сході України воюють близько 14 000 жінок. Водночас, жінки-військовослужбовці неоднозначно представлені у публічному суспільному дискурсі. Часто ми бачимо розповіді про “героїв” та набагато рідше про “героїнь”.
Що думають про це самі чоловіки, які пліч-о-пліч із жінкми воюють на Сході України? Яка їх думка про жінок на війні?
На думку Адама Осмаєва, командира Батальйону імені Джохара Дудаєва у всі часи жінки на рівні із чоловіками йшли на війну: “В Україні багаті військові традиції, не зважаючи на те, що жінок вважають “слабкою статтю”. Якщо ж брати найбільш кровопролитну війну за сучасну історію людства, то Друга світова проходила, головним чином, на території України. Жінки брали значну участь в ній тоді, і сьогодні беруть участь у війні також. Коли це “права справа” – вітчизняна війна, я думаю, всі йдуть допомагати хто чим може. Так проявляється героїзм, в тому числі, з боку жінок”.
Військовий зізнається, що жодних відмінностей у служінні на війні із чоловіком або жінкою немає, хіба тільки в окремому житлі та окремих туалетах. “Треба розуміти, що до 90% військової справи не пов’язане напряму із лінією дії, тому є необхідні ролі без яких війна неможлива, але які не повя’зані із лінією фронту та бойовими діями. Хоча навіть там жінки бувають і беруть участь напряму у бойових діях”, – додає Адам Осмаєв.
Адам вважає, що на війні не більше сексистських жартів, ніж в мирному житті. Тому що на війні люди ставляться більш терпимо один до одного.
Артем Денисов, Голова Громадської організації “Побратими”, яка проводить курси психологічної адаптації для тих, хто повернувся з війни, каже, що тут питання у сприйнятті суспільства: “Я не готовий говорити про роль жінок на війні, бо я не був на війні. Але тут питання не до того, що жінки роблять на війні, а як соціум спримаймає їх тут. Питання в стереотипах людей, які знаходяться тут. От навіть прийнято говорити “наші хлопці – герої” і навіть в риториці ми забуваємо про те, що жінки також учасники військових дій на Сході і велика кількість із них є віськовослужбовцями – такими самими, як і чоловіки, і виконують такі ж самі функції”.
Читайте також: Жінки в АТО: «На війні ми знайшли свою гідність»
На думку Артема Денисова питання “жінки на війні” є більш глобальним: “Це питання сприйняття жінки соціумом загалом – її ролі і її можливостей. Військові дії просто актуалізували цю тематику. Так само, як і питання побутового насильства або розлучень. Як, наприклад, кажуть, що багато ветеранів розлучається, так у нас же впринципі багато людей розлучаються”.
“Дуже багато проблем через неготовність соціуму сприймати жінку як таку, що могла би бути на війні. Навіть була історія у маршрутці: жінка показує посвідчення, а її питають: а звідки, мовляв, взяла – “переспала із кимось”? Це те, що хтось навряд чи скаже чоловіку. Але це те, що чують (я не скажу за всіх), але багато жінок”, – ділиться Артем Денисов.
Павло Юрчук, командир роти морпіхів, який зараз несе службу в с.Водяне біля Маріуполя, зазначає: “Невелика кількість, але жінки на Сході є. В першу чергу, це зв’язківці, телефоністи, військовослужбовці, які займаються документообігом, медики. Не бачив ще поки ні гранатометників-жінок, ні снайперів, ні танкістів”.
“Не можу сказати, що всі жінки, які приймають участь в АТО – це “ніжні створіння” або що всі вони як солдати Джейн . Все залежить від командира і від самої жінки. Є взагалі такі, які приїжджають тільки отримати корочку учасника бойових дій”, – зізнається Павло Юрчук.
Зв’язок із Павлом поганий та постійно переривається, військовий говорить, що шукає найкращу точку для передачі сигналу та продовжує про свій досвід: “Якщо особисто зі свого досвіду, то була в мене серед підлеглих жінка-зв’язківець, три місяці вона працювала, мала задачі такі: сидіти на рації, телефонні дзвінки записувати і основні події, які відбувалися. Також за бажанням, ніхто її не змушував, взяла на себе обов’язок їсти готувати. Були там проблеми, треба було їй організувати, щоби вона раз в 3-4 дні виїхала покупалась, в той час як бійці можуть раз в 10 днів, а то і раз в два тижні. А так роботою її, можу сказати, був задоволений, із задачами своїми вона справлялася”.
В соціологічному дослідженні «Невидимий батальйон»: участь жінок у військових діях в АТО» влучно зазначено, що прихід жінок до збройних сил може мати два сценарії розвитку: чи жінки пристосовуються до вже існуючих там норм та порядків, котрі є “маскулінними” за своїм характером; чи жінки своїм приходом змінюють структуру та характер армії, роблячи її гендерно нейтральною структурою. Як буде в Україні — покаже час.