Альона Нестеренко: Пані Юліє, розкажіть більше про концепцію цьогорічного фестивалю. Можливо вас особисто щось вже на етапі підготовки зацікавило. І також хочеться поговорити про таку важливу складову, як те, що фестиваль, як вказано на сайті, не є політичним, не є комерційним. Водночас я хочу зауважити для наших слухачів та слухачок, що це не означає, що на фестивалі не порушуються важливі теми. От, зокрема, я готувалася до нашого з вами етеру і побачила, що вказаний фільм на сайті «Ілюзія тихої ночі» Ольги Черних, і там, власне, і йдеться про те, як Україна переживає одну з літніх ночей від північних лісів до лінії фронту.
Тобто, навіть попри те, що фестиваль не є політичним, все одно там, звісно, зачіпаються вкрай важливі теми.
Юлія Коваленко: Власне, це одна з наших дуже важливих, мені здається, складових кінопрограми. І, як ви вірно підкреслили, ми дійсно позиціонуємо себе як не політичний фестиваль, але це означає, що ми не закликаємо, або не стоїмо за якоюсь політичною силою чи партією.
Але, звісно, громадянська позиція важлива для кожного з нашої команди, і для нас як фестивалю в цілому. Тому, безумовно, документальні українські фільми, які так чи інакше не можуть не торкатися нашої дійсності, зазвичай посідають важливе місце в нашій програмі.
Треба ще сказати, що, окрім фільми Ольги Черних, в національному конкурсі у нас також будуть ще чотири фільми. Серед них у нас буде світова прем’єра, на яку мені особливо приємно всіх запросити. Це буде фільм Олени Максьом, що називається «Не питай мене, чи я вбивала».
Це фільм режисерки, яка в 2022 році зрозуміла, що у неї немає іншого вибору, окрім як змінити в своїх руках камеру на зброю і стати на наш захист. Це такий «щоденник». Режисерка, яка стала військовослужбовицею.
Це дуже важливе кіно, мені здається.
Словом, у нас цього року дуже багато хорошого українського кіно, яке бувало вже на багатьох міжнародних майданчиках.
Фільм Аліси Коваленко, новий, називається «Сліди», він теж у національному конкурсі. Тобто, якщо говорити про політичне кіно, то це політичне кіно в усіх сенсах і в сенсі, як воно зроблено, тому що це дуже розумно змонтоване кіно, яке розумно розповідає про наш досвід війни з одного боку, а з іншого боку, це кіно, яке має певну політичну мету розповісти світу про військові злочини росіян проти українців. Це кіно про жінок, які пережили російський полон і російські тортури, починаючи з 2014 року.
Це кіно, яке багато зараз говорить на міжнародних майданчиках про злочини росіян. Я думаю, що тут в розрізі культурної дипломатії наше кіно — такий дуже потужний інструмент, який допомагає в цілому нашій країні.
Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі і дізнавайтеся ще більше!