«Поділись теплом з тими, хто її потребує» — гасло акції #тижденьлюбові, спрямованої на підтримку самотніх літніх українців, яку проводить Міжнародний благодійний фонд «Карітас України». «Тиждень любові» Карітасу розпочався 6 лютого і цьогоріч збігається із Тижнем благодійності та соціального служіння в УГКЦ, що додає усім причетним ще більше натхнення для добрих справ.
Але насправді ініціатива більша і триваліша, ніж тиждень. Про це говоримо з гостею студії Громадського радіо Світланою Сом, директоркою Департаменту із мобілізації ресурсів та комунікацій Карітасу України, а телефоном — з отцем Андрієм Нагірняком, директором з питань мережі та ідентичності Карітасу України.
Андрій Куликов: Коли 14 лютого читаєш про тиждень любові, можна подумати, що святкування Дня Святого Валентина розтягується щонайменше на сім днів. Але це не так. Йдеться про акцію, яку міжнародний благодійний фонд «Карітас України» проводить незалежно від Дня Святого Валентина. Я маю рацію, пані Світлано?
Світлана Сом: Це наш відгук на 14 лютого, адже ми замислилися над тим, хто і як переживає це свято. Особливо останні роки показали, що багато хто не має поруч тих, чиє серце б’ється разом із ними; когось уже немає, багато родин розходяться. Тому для великої частини українців це свято радше болісне.
Андрій Куликов: Панотче, вітаю вас. То 14 лютого починається тиждень чи він триває?
Отець Андрій Нагірняк: Ініціатива не має обмежуватися одним тижнем. Але саме цей час покликаний підсвітити правдиву сторону любові. Бо 14 лютого часто зосереджує увагу на окремих її проявах, тоді як любов – значно ширша й глибша.
У грецькій мові є кілька слів на означення любові: філіо, ерос, агапе. У латинській – амор і карітас. Назва нашого благодійного фонду, заснованого Українською греко-католицькою церквою, походить саме від слова «любов». В українській мові також є щонайменше два слова – любов і кохання.
Андрій Куликов: Так, і кохання. А от у румунській, наприклад, три слова, і два з них – запозичення зі слов’янських. Там є аморе, драгосте й убіре – останнє також означає «любити».
Отець Андрій Нагірняк: Тож бачимо, що спектр любові дуже широкий. Він виявляє, що любов – це більше, ніж почуття. Це не лише відчуття, а те, що ми робимо, наші вчинки. Тому провідним мотивом цього тижня є думка: любов – це не іменник, а дієслово.
Андрій Куликов: Плакат Карітасу розповідає про тиждень любові, і тут написано: «Поділись теплом з тим, хто його потребує», «Приєднайся до акції». Хоч отець Андрій сказав, що тиждень завершується, як долучитися? Скільки ще є часу і який найдієвіший спосіб?
Світлана Сом: Приєднатися можна двома способами. Перший – найпростіший: озирнутися навколо і знайти людину, яка потребує підтримки. Йдеться не про пристрасну любов, а про увагу до того, хто зараз самотній. Фокус нашої акції — самотність у старшому віці, 60+, коли вона стає настільки глибинною, що людина опиняється у вакуумі.
Андрій Куликов: Я подивився на плакат: там одна людина притулилася до іншої, і не скажеш, що хтось із них аж такого старшого віку.
Світлана Сом: Пані добре виглядає, бо вона мешканка одного з наших шелтерів – місць тимчасового перебування переселенців старшого віку. Ми бачимо: коли люди огорнуті теплом, коли з ними говорять, вони змінюються. Минає кілька тижнів – і ті, хто виглядав глибоко старшими, розквітають.
Андрій Куликов: А солоненьке щось?
Світлана Сом: Ми працюємо з людьми старшого віку, які перебувають у центрах підтриманого проживання. Часто це люди в стані хвороби, і солоне їм не завжди підходить. До центрів – і наших, і державних – вони потрапляють тоді, коли вже не можуть самостійно жити. Тому з досвіду радимо прості речі: це може бути листівка, намальована рукою вашої дитини.
Цими днями ми проводимо цю акцію більш активно, але перебуваємо поруч із цими людьми впродовж усього року. Це не про фінансову взаємодію, а про присутність – прийти і вислухати людину, яка опинилася на самоті.
Андрій Куликов: «Людину слухаєш», – каже Світлана Сом. Але, напевно, важливо й говорити. Отче Андрію, які слова, окрім вчинків – принести щось, поділитися, – доречні?
Отець Андрій Нагірняк: Є дуже гарна книжка «П’ять мов любові». Вони різні. Одна з них – подарунки, тому Світлана про це згадала. Є також мова якісно проведеного часу – бути поруч, слухати. І мова слів. Слова – важлива мова любові.
Пам’ятаєте у Шевченка: «Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, як їх почує!..» Ми можемо говорити добрі слова, слова підтримки, дякувати за історію життя, яку почули.
Можемо сказати людині, що вона цінна для нас сьогодні, що її присутність додає добра у світ, що її стійкість і приклад можуть бути підтримкою для інших.
Любов зцілює – і того, кому її виявляють, і того, хто її чинить. Тому важливо, щоб вона зцілювала серця обох. А тиждень любові – лише один зі способів нагадати про це і вчитися так жити щодня.
Андрій Куликов: І все ж, коли я чую про тиждень любові або гасло «18 травня ми всі кримські татари» (18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. – Ред.), складається враження, що саме цього дня ми всі разом, а потім починається щось інше. Хоч Світлана Сом уже сказала, що це для посилення видимості й заклику – це зрозуміло. Але що далі? Тиждень закінчиться – що потому?
Світлана Сом: Один із провідних напрямків діяльності фонду – розвиток благодійності в Україні. Починаючи з цього року, ми напрацьовуємо більше таких інструментів. Коли людина віддає, вона наповнюється.
Тиждень любові – приклад того, як можна без великих зусиль зробити важливе.
У нас багато благодійності emergency, екстренного, формату: якщо не дати – помре, якщо не дати – знищать.
Це благодійність, яка емоційно виснажує і не повертає ресурс. Благодійність, що наповнює, – спокійна, про прості речі, там, де здається, що без цього можна прожити.
Тому тиждень любові – це про дію: зателефонувати людині. Хіба це лише на один тиждень?
Наступна акція у березні: в 35 організаціях ми прибиратимемо береги річок, куди влітку люди прийдуть відпочивати.
Наше завдання – щомісяця створювати можливості долучатися не до глобальних перебудов, а до простих справ: перенести камінь, пофарбувати лавочку, допомогти людині, підтримати бібліотеку. Сьогодні, до речі, День книгодарування.
Андрій Куликов: Ух ти, а я і не знав! Про Святого Валентина говорять усюди, а про День книгодарування можна дізнатися, коли на «Громадське радіо» приходить Світлана Сом.
Світлана Сом: Дякую. Паралельно ми в себе проводили акцію, щоб не розпорошувати фокус: зібрали книжки командою й відправили їх у бібліотеки громад, з якими маємо тісний зв’язок.
Хочемо наголосити: благодійність, яка наповнює, важливо робити постійно. Цього року працюватимемо з емоційною благодійністю, показуючи іншу дорогу – ту, що піднімає, допомагає зростати й наповнює.
Андрій Куликов: Пані Світлана сказала: «Людина в потребі». Це нагадало мені назву чеського благодійного фонду «Člověk v tísni». Тож запитання до отця Андрія Нагірняка: по-перше, наскільки Карітас України послуговується досвідом Карітасу в інших країнах? А по-друге, наскільки український досвід опіки й благодійності переймають інші країни?
Отець Андрій Нагірняк: Дуже вдале запитання, адже ми є частиною мережі мереж. Це робить нас стійкішими, дає доступ до досвіду всесвітньої мережі Карітасу, напрацьованого впродовж багатьох років. Для нас цінні їхні методології, стандарти, напрацювання – усе, що допомагає робити те, що ми робимо, якісно. Є вислів: треба добре робити добро. Карітас прагне робити добро добре – професійно, щоб не зашкодити. Цей принцип важливий і для наших працівників та волонтерів, яким ми передаємо ці знання.
Водночас досвід Карітасу України також цінний для міжнародної мережі. Останні роки це особливо помітно: наших партнерів надихає наша стійкість, те, що ми не припиняємо працювати, підтримувати одне одного й зберігати натхнення до творення добра. Це взаємне надихання. Їхня солідарність виявляється не лише в ресурсах, а й в уважності, турботі, запитаннях, як ми почуваємося і чим можуть допомогти. Це підтримує нас, а їх надихає наше служіння.
Андрій Куликов: Отче Андрію, пані Світлано, у вас масштабна діяльність, багато центрів. Де ви берете на це кошти і чи вистачає їх?
Отець Андрій Нагірняк: Це для нас виклик. Ми розуміємо, що ресурсів в Україні небагато, і хочемо, щоб вони були не лише результатом емоційного сплеску, а стали сталою традицією взаємопідтримки. Водночас потреби в Україні неможливо покрити лише власними ресурсами. Як і держава отримує військову й гуманітарну допомогу, так і ми маємо підтримку міжнародних партнерів – передусім із мережі Карітасу по всьому світу.
Це Карітас Сполучених Штатів Америки — Catholic Relief Services, Карітас Австрії, Німеччини, Норвегії, Британії, Іспанії та інших європейських країн. Усі вони активно долучилися – через збірки у своїх країнах і у взаємодії з урядами – як наші партнери й гаранти того, що допомога через мережу Карітасу буде спрямована саме людині в потребі та не загубиться в довгому ланцюжку. Без їхньої підтримки ми б цього не змогли зробити.
Андрій Куликов: І пані Світлана, й отець Андрій говорили про те, що людей іноді потрібно просто вислухати, звернутися до них. У мене тоді виникає запитання. Люди старшого віку можуть багато розповісти: вони пережили кілька режимів, зміну становища України з колонії до незалежної держави, руйнації й розбудову нових суспільних відносин. А ви записуєте те, що вони розповідають?
Світлана Сом: Попереднього тижня ми зібралися командою, щоб підготувати цю акцію. Говорили про те, що маємо багато історій болю, але хочеться історій зустрічі. Ці люди мають час і можливість розповісти, яка зустріч змінила їхнє життя. Для нас це скарб – можливість подумати й порефлексувати.
Ми пригадали збірку «Курячий бульйон» – світову франшизу з понад 100 книжками життєвих історій. Назва символічна: курячий бульйон вважається одним із найлегших, а книжки – легкі для читання, з різноманітними історіями. У четвер ми написали лист із наміром отримати франшизу, щоб запустити власні збірки в Україні – історії про зустрічі, про маленькі моменти, які наповнюють серце теплом.
Андрій Куликов: Ви розповідаєте цікаво й важливо. Радіо – велика сила, але для людей старшого віку добра книжка, яку можна погортати, понюхати, теж має значення.
Світлана Сом: Ми шукаємо амбасадорів, які впродовж року будуть поруч із Карітасом. Амбасадори – це ви, люди з голосом, які допомагатимуть почути й розповісти про наше служіння. Воно тихе: найкращі спеціалісти – ті, кого не чутно, бо вони просто роблять свою роботу. Але важливо, щоб про це звучав голос.
Андрій Куликов: Не люблю невиправданого вживання іншомовних слів.
Світлана Сом: Яке може бути?
Андрій Куликов: Посланець. Гарне слово. Посланка. Якщо вже амбасадор – то амбасадорка. І ще скажу: курячий бульйон – це добре, але як вегетаріанець я надаю перевагу овочевому відвару. Мабуть, серію засновували, коли питання політичної коректності ще не стояло…
Світлана Сом: Цій серії понад 30 років. Її заснували психологи, які побачили в таких книжках можливість самозцілення.
Андрій Куликов: Не знаю, як щодо самозцілення, але і отець Андрій, і пані Світлана вели мову про те, що коли ти робиш добро, то й сам стаєш одним із тих, хто його приймає.