І у сьогоднішньому випуску ми розкажемо про таке:
Найстаршу жінку в Іспанії виписали після діагнозу COVID-19, і це стало ледь не національним святом на фоні жахливої статистики інфікованих та померлих. Пані Марія Браньяс народилася у 1907 в Мексиці, а до Іспанії приїхала під час Першої світової війни, бо її батько був журналістом. Тож, пережила епідемію іспанки, дві світові війни а от тепер ще й коронавірус. Зазначається, що жінка пережила хворобу, цитую «помірного ступеню тяжкості».
«Зараз мама почувається добре, вона прекрасна, їй хочеться поговорити, пояснити, поділитися враженнями — це знову вона» – написала в Twitter її донька.
Пані Марія виховала трьох дітей, зараз старшому з її онуків вже 60, а ще у неї 13 правнуків.
А у Бразилії починають бунтувати мешканці фавел — це такі нетрі у мегаполісах, де живуть найбідніші. CNN навіть винесли у підзаголовок публікації таку фразу «поки багаті самоізолюються, бідні можуть не витримати».
Найбідніші квартали, де живуть сотні тисяч людей, потерпають від обмежень. У фавелі під назвою Бразиландія на півночі Сан Паоло мешкає понад чверть мільйона, 11 відсотків усього населення міста живе, працює та заробляє собі на хліб в таких умовах. Сьогодні мешканці цієї фавели вимагали дозволити економічне життя, адже без щоденного заробітку їхні родини приречені на голод. Президент Жаір Болсонаро кілька разів зневажливо висловлювався про коронавірус, називаючи його «незначним грипом», але карантинні обмеження, тим не менше, в країні запровадили досить суворі.
Що таке коронавірус для конкретної людини? Напевне, величезна кількість новин, статистика та зміни в житті: хтось пішов на карантин і працює дистанційно, хтось чекає на відкриття громадського транспорту, а хтось — на можливість знову подорожувати світом.
Але що таке коронавірус для світової економіки? Це, серед іншого, тотальне скорочення споживання бензину та дизелю. Бо перевезення по всьому світі скоротилися у кілька разів за останні пару місяців. А якщо зважити, що для багатьох держав доходи від палива — у різних формах, хоч як акциз з продажу кожного літра на заправці (як в Україні), хоч як податок від видобутку та експорту (як у Саудівській Аравії) — це важлива частина бюджету.
Хірург з Венесуели Рафаель Барріос Армас продовжує працювати, хоч йому 71 рік. В цій хвилині дуже тісно переплітаються особисте життя, світова економіка та стан розвитку державних інститутів. Його історію розповідає ВВС.
«Зараз 00 годин 15 хвилин. Я став у цю чергу о 8 вечора. І чекав понад 4 години, щоб заправити машину. Палива вистачить приблизно до дев’ятої ранку. А часом ти цілий день стоїш у черзі, а в результаті виходить, що бензин закінчився. У понеділок я під’їхав о третій ночі і став у чергу, а о третій годині дня, після 12 годин, вони сказали, що палива більше немає. Мене звати Рафаель Барріос Армас, я хірург, мені 71 рік. Зранку у мене операція — пацієнт, у якого рак прямої кишки. То я мушу їхати – хіба ні? Ми маємо доїхати до лікарні, щоб оглянути пацієнтів. Бо рак не зупиняється. Рак не припиняє рости зі словами «ми збираємось почекати, поки спаде пандемія».
А от далі журналісти ВВС наводять кілька фактів, що трохи пояснюють долю пана Рафаеля. У Венесуелі найбільші в світі поклади нафти — і нестача бензину. Роки корумпованої економіки та популізму. За час карантину продукти подорожчали на 80%. В Кожній п’ятій лікарні немає води. 70% лікарів виїхали з країни. ООН вважає Венесуелу однією з найбільш економічно вразливих країн у світі.
Саудівська Аравія втричі підвищила податок на додану вартість — з 5 до 15 відсотків, хоча ще кілька років тому жодного ПДВ в країні взагалі не існувало – нафтових супердоходів вистачало на все. Згадаймо, ще пару тижнів тому травневі фьючерси на нафту вперше впали нижче нуля. Бо світові запаси вже добутої нафти величезні і нову просто нікуди подіти – ані споживання, ані переробки.
І тим не менше, Рафаель Армас у Венесуелі, як і тисячі інших лікарів у кожному куточку світу, продовжує лікувати людей. Далі у сюжеті ВВС, просто у цій же черзі, до доктора Рафаеля підходить жінка, впізнає його і дякує, що він врятував її чоловіка — у того був рак шлунку. Надзвичайний лікар — каже вона.
Ну і на фінал про наше бажання віддячити. Віддячити грошима. За те, що тобі принесли і так оплачену тобою страву. Один з ресторанів у Остіні, штат Техас, відновив свою роботу, і в перший же день хтось із відвідувачів залишив їм, увага, 1300 доларів чайових. Написав на чеку «вітаю з поверненням». Інтернет-сервіс «Інстакарт» порахував, що надходження чайових зросло вдвічі після оголошення карантину. Тут треба пояснити, що у багатьох країнах чайові сплачуються офіційно і оподатковуються, хоч і є абсолютно добровільними. Тож їх можна порахувати.
Професор поведінкової психології Корнуольського університету Майкл Лінн так пояснив ці тенденції журналістам ВВС: «Існує багато різних мотивів, щоб дати чайові офіціантові або кур’єрові служби доставки. Для когось це почуття відповідальності чи навіть соціальний обов’язок. Для когось — надія отримувати гарний сервіс і в майбутньому. Але головним мотивом залишається таке: я хочу відповідати соціальним очікуванням».
Допомагати іншим у скрутній ситуації – так формулюється це соціальне очікування. Нехай воно буде із кожним з нас.
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.