Я оцінюю його назагал позитивно, тому що там закладені ті речі, які давно повинні бути виконані. Зокрема, це те, що стосується фінансової автономії. Ідея, яка там закладена: той, хто більше працює, той отримує більше коштів.
Але цього ще недостатньо. По-перше, сама формула не дуже досконала щодо того, як і скільки хто має одержувати. І по-друге, мають бути зняті різні обмеження, наприклад, різноманітні погодження. Адже університети і досі мають погоджувати в Міністерстві штатний розпис тощо. Але це все рух у правильному напрямку.
Два роки тому я порахував, скільки в нас суб’єктів, які надають навчальні послуги у вищій освіті. Вийшло 1776. Туди входили університети, академії, інститути, коледжі, технікуми та філії закладів вищої освіти. Це забагато. Проте тут немає простих рішень. Наприклад, та сама величезна кількість коледжів і технікумів — вони можуть бути у вищій освіті, але для цього вони мають бути реформовані. Тому що в нас залишилися радянські технікуми, і незрозуміло, хто їхні стейкхолдери. А це мають бути громади, університети і ринок праці. Якщо економіка в кризі, переважна більшість випускників технікумів йдуть в університети. Це може розглядатися як сегмент вищої освіти, але не в нас, бо це треба реформувати.
Тому потрібно говорити про те, не скільки в нас університетів, а скільки суб’єктів, які надають ці послуги. І в нас їх дійсно забагато, перш за все, за рахунок неякісних філій.
Кількість абітурієнтів, які можуть вступити до вишів, у нормальній країні має зменшуватися. Коли я навчався в університеті, наш декан нам казав статистику, що в західних країнах і Радянському Союзі лише приблизно 20% випускників шкіл стають студентами ВНЗ. Зараз Європейський Союз декларує десь 30%. В нас – 80%. І це тому, що ці люди не можуть знайти хорошу роботу з гідною зарплатою, і вони в університетах пересиджують.
В нас це соціальний проєкт. Спочатку у 80-х роках було відкрито масу вищих навчальних закладів, політехнічні університети відкривали спеціальність «Право» для виживання, але зараз це має трошки інший наголос: пропозиція вищої освіти набагато вища, ніж попит, але цей попит також величезний.
Я розмовляв з одним проректором хорошого політехнічного університету, і він сказав, що в них катастрофа. У них приблизно 30% студентів — це ті, що мали дійсно вчитися на інженерно-технічних спеціальностях, 30% — ті, що можуть довчитися, і 30% тих, з якими вони не знають, що робити. Тому 80% — це забагато, це означає, що є економічна криза, їм немає куди подітися.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.